Кращі практики

Рекомендації з уповноваження, навчання та атестації ветеринарних спеціалістів з обслуговування мисливських господарств

Кращі практикиfaoinua

Методичні рекомендації з уповноваження, навчання та атестації  ветеринарів і параветеринарних фахівців з обслуговування мисливських господарств України - підготовлені національними консультантами ФАО: Оксаною Юрченко, Олександром Ревнівцевим, Віталієм Башинським, Сергієм Хоменком та Володимиром Поліщуком під редакцією Дмитра Приходька та Андрія Розстального.

Зважаючи, що особливості та порядок планування ветеринарних заходів, зміна статусу територій вільних від хвороб, здійснення контрольно-наглядових процедур, епізоотичне розслідування випадків та спалахів інфекційних хвороб тварин чи інвазій, частково визначені в Законах України (Про ветеринарну медицину та Про захист населення від інфекційних хвороб, а слідчих дій - у Кримінально-процесуальному кодексі України) та інших підзаконних актах, а також міжнародних нормативних документах, то в цих рекомендаціях ми намагались узагальнити підходи та конкретизувати завдання фахівців Компетентного органу по протидії хворобам тварин, випадкам їх масового отруєння, сприянню ліквідації наслідків війни і стихійного лиха із жертвами серед тварин та участю ветеринарів і параветеринарних фахівців в розслідуванні прецедентів на підконтрольних їм об'єктах і територіях, а також протидії біологічним загрозам, захисту та особливостям реагування.

Вступ

Будь-який живий організм перебуває у двох станах - стані здоров’я чи захворювання. Стан здоров’я тварини та її добробут здатен проаналізувати, оцінити та визначити лише ветеринар. Наявність в популяції тварин, хоча б однієї підозрілої (з наявністю характерних для інфекційної та/чи інвазійної хвороби, чи отруєння, а також і нехарактерних клінічних ознак відхилення від фізіологічної норми) чи хворої тварини на вільній від хвороби території (населений пункт, домо-господарство чи оператор ринку) призводить до зміни статусу цієї території на небезпечну чи навпаки після ліквідації інфекційної хвороби тварин та інвазії й знищення патогена на всіх забруднених об’єктах та зняття відповідних обмежень. Періодичне епізоотичне обстеження підконтрольних Компетентному органу країни територій та об'єктів, заходи діагностики, терапії та профілактики, особливо транскордонних інфекцій (хвороб списку МЕБ) передбачають обов'язковий моніторинг інфекційних та/чи інвазійних хвороб тваринпланування ветеринарних заходів, державний нагляд і контроль їх виконання та розслідування невідповідностей і прецедентів.

Значення і завдання ветеринарних служб

Ветеринарні служби мають важливе значення на глобальному та національному рівні для безпеки здоров’я, продовольчої достатності та харчової безпеки, розвитку сільського господарства та сільських районів, подолання бідності, безпеки міжнародної торгівлі, охорони здоров'я дикої фауни та навколишнього середовища і як такі, вони вважаються глобальним соціальним благом.

Сфера ветеринарії охоплює широкий спектр можливих видів діяльності.

Ветеринарні служби несуть відповідальність за виконання заходів, необхідних для того, щоб країна-учасниця відповідала стандартам МЕБ. Така діяльність може здійснюватися поєднанням окремих осіб або організацій з державного чи приватного секторів, підзвітних одному чи кільком компетентним органам. До складу  ветеринарних служб входить також персонал самих компетентних органів.

Завдання ветеринарів та параветеринарних фахівців з обслуговування мисливських господарств полягає у підготовці та втіленні в життя планів біологічної безпеки поголів’я тварин господарствапрактик якісного виробництва безпечних товарів та м'ясних продуктів, товарів, в країні зоні чи компартменті, для міжнародної торгівлі, реалізації програм офіційного контролю популяцій, субпопуляцій і стад тварин дикої фауни, (диких, поневолених і диких тварин), тварин для забою, розведення чи вирощування, систем реєстрації, ідентифікації і простежуваності тварин, для підтримання зоосанітарного статусу, добробуту тварин, системи раннього попередження, управління здоров'ям тварин та ризиками, інформування ветеринарного органу для повідомлення штаб-квартири МЕБ про виникнення інфекційної чи інвазійної хвороби, згідно з положеннями Глави 1.1., а також у випадках смерті, забою, вимушеного забою чи умертвіння тварин за спалаху інфекції.

А, також спеціальний нагляд за конкретними хворобами, що мають важливі наслідки для здоров’я тварин і людей, запобігання хворобам харчового походження та зоонозам, що передаються через харчові продукти і становлять значну проблему для громадського здоров’я, контроль та зменшення біологічної небезпеки для здоров'я тварин людей шляхом посмертного огляду туш, ліверу і м’яса є першочерговим обов’язком ветеринарної служби, що реалізується через уповноваженого на обслуговування мисливського господарства ветеринара.

Роль і функції ветеринарних служб у сфері ведення мисливських господарств та полювання в Україні

Лісовий кодекс УкраїниЗакони України: «Про мисливське господарство та полювання», «Про тваринний світ» та «Про охорону навколишнього природного середовища» регулюють відносини в галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, використання і відтворення тваринного світу, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною, і відповідно - регламентують функції й завдання  ветеринарних служб у сферах використання лісових ресурсів, ведення лісового і мисливських господарств та полювання в Україні.

Так, Стаття 76. Створення сприятливих умов для життя диких тварин «Лісового кодексу України» вказує, що використання лісових ресурсів і проведення лісогосподарських заходів повинні здійснюватися з урахуванням збереження сприятливих умов для життя диких тварин.

Стаття 17. Дозволи на добування мисливських тварин, віднесених до державного мисливського фонду Закону України «Про мисливське господарство та полювання» визначає, що за дозволом може здійснюватися відстріл (відлов) будь-якого виду мисливських тварин з метою селекційного відбору, ветеринарно-санітарної експертизи, регулювання чисельності.

Стаття 18. Вартість дозволів на добування мисливських тварин, віднесених до державного мисливського фонду вказує на те, що дозволи на добування мисливських тварин з метою селекційного відбору, санітарно-ветеринарної експертизи, регулювання чисельності диких тварин видаються безоплатно. У разі добування мисливських тварин за вказаними дозволами, які надаються відповідно до лімітів, користувач угідь закриває ліцензію та сплачує її вартість.

Стаття 30. Права та обов'язки користувачів мисливських угідь визначає зобов'язання користувачів мисливських угідь щодо: негайного інформування обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах ветеринарної медицини, санітарного та епідемічного благополуччя населення, ветеринарних, санітарно-епідеміологічних служб про виявлення випадків захворювань тварин, погіршення стану середовища їх перебування, виникнення загрози знищення та загибелі тварин, здійснення комплексних заходів щодо профілактики і боротьби із захворюваннями та обладнання згідно з ветеринарно-санітарними вимогами майданчиків для оброблення відстріляної на полюванні дичини та забезпечення проведення посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ветеринарної медицини, ветеринарно-санітарної експертизи дичини, призначеної для використання на харчові цілі.

Стаття 32. Селекційний та вибірковий діагностичний відстріли мисливських тварин для ветеринарно-санітарної експертизи регламентує, що селекційний та вибірковий діагностичний відстріли мисливських тварин для ветеринарно-санітарної експертизи проводяться незалежно від строків мисливського сезону працівниками, уповноваженими здійснювати охорону мисливських угідь, за дозволом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, а в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду - за дозволом обласних, Київської, Севастопольської міських державних адміністрацій, за письмовою заявою користувача мисливських угідь. Відстріл мисливських тварин у встановлених ветеринарною службою вогнищах сказу та інших небезпечних захворювань здійснюється відповідно до законодавства про ветеринарну медицину. Селекційний та вибірковий діагностичний відстріли мисливських тварин для ветеринарно-санітарної експертизи здійснюються відповідно до лімітів їх добування. Забороняється селекційний відстріл тварин у природних заповідниках. Забороняється проведення селекційного відстрілу тварин іншим мисливцям у присутності особи, яка має дозвіл на селекційний відстріл.

Стаття 35. Продукція полювання, мисливські трофеї визначає, що користувач мисливських угідь з дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ветеринарної медицини, має право самостійно реалізовувати зазначену продукцію полювання (у тому числі мисливські трофеї) або здійснювати її перероблення за наявності документів, що засвідчують законність її набуття, у порядку, встановленому законодавством.

Закон України «Про тваринний світ» в Статті 34. Обов'язки користувачів об'єктами тваринного світу, зобов’язує користувачів — негайно інформувати природоохоронні органи, ветеринарні, санітарно-епідеміологічні служби про виявлення захворювань тварин, погіршення стану середовища їх існування, виникнення загрози знищення та випадки загибелі тварин, здійснювати комплексні заходи щодо профілактики й боротьби із захворюваннями.

Стаття 47. Надання допомоги тваринам у разі їх захворювання або загрози загибелі під час стихійного лиха та надзвичайних екологічних ситуацій — вказує, що порядок створення регіональних центрів порятунку та реабілітації диких тварин, а також порядок розміщення в них диких тварин і їх утримання визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ветеринарної медицини, та відповідними уповноваженими центральними органами виконавчої влади у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу.

Стаття 63. Відповідальність за порушення законодавства в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу — визначає, що дикі тварини та інші об'єкти тваринного світу, що ввезені на територію України або вивозяться за її межі з порушенням законодавства, підлягають у встановленому законом порядку конфіскації або безоплатному вилученню і реалізуються згідно з правилами, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ветеринарної медицини. У разі вилучення незаконно добутих живих тварин повинні бути вжиті заходи щодо їх збереження, і за можливості - повернення у природне середовище.

 Порядок уповноваження

Порядок надання статусу офіційного ветеринарного лікаря, уповноваженого ветеринара, працівника бійні, уповноваженого на виконання обов’язків помічника державного ветеринарного інспектора, та здійснення їх діяльності – визначений наказом міністерство аграрної політики та продовольства України від 16.03.2018 № 141 зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 березня 2018 р. за № 368/31820 «Про затвердження Порядку надання статусу офіційного ветеринарного лікаря, уповноваженого ветеринара, працівника бійні, уповноваженого на виконання обов’язків помічника державного ветеринарного інспектора, та здійснення їх діяльності».

Відповідно до статті 9 та частини другої статті 31 Закону України «Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров’я та благополуччя тварин» цей наказ набирає чинності одночасно із набранням чинності цього Закону України, але не раніше дня його офіційного опублікування.

 Навчальні матеріали
Основні принципи роботи персоналу ветеринарних служб

Для забезпечення якості своєї діяльності ветеринарні служби мають дотримуватись визначених в Статті 3.2.2. взаємопов’язаних принципів роботи. Персонал зобов'язаний мати відповідну кваліфікацію, знання та досвід, щоб компетентно приймати обґрунтовані професійні судження.

Слід подбати про те, щоб він був вільним від будь-якого надмірного комерційного, фінансового, ієрархічного, політичного чи іншого тиску, що здатен негативно вплинути на їхні судження чи рішення. Ветеринарні служби мають, в усі часи, діяти об'єктивно та бути неупередженими. Зокрема, усі сторони, на які впливає їх діяльність, мають право очікувати, що їх послуги будуть надані розумно та без дискримінації.

Ветеринарні служби мають підтримувати стабільно високий рівень доброчесності й будь-яке шахрайство, корупцію чи фальсифікацію слід виявляти та усувати, бути максимально прозорими у всій своїй управлінській та технічній діяльності, включаючи, але не обмежуючись цим: звітність про хвороби, прийняття політичних та програмних рішень, людські ресурси та фінансові питання.

Ветеринарні служби мають розвивати та здійснювати свою діяльність на науковій основі, включаючи відповідні дані з таких сфер, як аналіз ризиків, епідеміологія, економіка і суспільствознавство та працювати спільно, в тому числі через підхід «Єдиного здоров'я», обмінюючись професійними знаннями і досвідом з усіма відповідними секторами та суб’єктами, одночасно оптимізуючи використання ресурсів.

 Персонал та ресурси

Ветеринарні служби мають бути належним чином укомплектовані персоналом, включаючи ветеринарів, параветеринарних фахівців та інший персонал, з відповідними компетенціями, отриманими шляхом початкової та безперервної освіти, що дозволяє ефективно реагувати та виконувати необхідні функції.

Ветеринарні служби мають бути функціональними та мати належне забезпечення фізичними та відповідними оперативними ресурсами для їх поточної і планової діяльності з доступом до ресурсів, для ефективного реагування на надзвичайні події чи виникаючі нові проблеми.

Цей компонент має містити наступні специфічні елементи:

  1. ядро штатних працівників державної служби, включаючи достатню кількість кваліфікованих ветеринарів та параветеринарних фахівців;

  2. офіційні, покрокові, на основі заслуг, процедури найму та просування по службі;

  3. визначені та запроваджені посадові інструкції й офіційні процедури оцінки діяльності та управління, для ветеринарів, параветеринарних фахівців та іншого персоналу;

  4. достатню і регулярну, для мінімізації ризику конфлікту інтересів та збереження незалежності, оплату праці персоналу;

  5. стандартизовану та достатню для виконання відповідної діяльності  ветеринарних служб - освіту, знання, навички та практику ветеринарів і параветеринарних фахівців;

  6. належний контроль ветеринарами - параветеринарних фахівців;

  7. доступ всього персоналу до професійного розвитку, включаючи програми безперервної освіти, що, за потреби, переглядаються та оновлюються;

  8. визначені процедури доступу  ветеринарних служб до персоналу та інших ресурсів, включаючи надзвичайні події;

  9. доступ до відповідних фізичних ресурсів на всіх рівнях (національному, державному/регіональному та місцевому), включаючи, але не обмежуючись функціональними спорудами, меблями, обладнанням, засобами зв’язку, інформаційними технологіями, транспортом та холодовим ланцюгом, що, за потреби, підтримуються та поновлюються;

  10. доступ до достатньої кількості оперативних ресурсів для запланованої та повсякденної діяльності, а також для нових чи розширених заходів, включаючи, але не обмежуючись договорами, пальним, добовими, вакцинами, діагностичними засобами, засобами індивідуального захисту та іншими витратними матеріалами.

 Професія ветеринара

Ветеринари та параветеринарні фахівці є невіддільною складовою  ветеринарних служб, як у складі державних органів, так і приватних надавачів послуг.

Статутний ветеринарний орган має регулювати діяльність ветеринарів та параветеринарних фахівців, ефективно і самостійно підтримувати освітні та професійні стандарти, що стосуються їх ролі, включаючи офіційні завдання, ветеринарні клінічні послуги та інші ветеринарні завдання відповідно. Мають бути запроваджені механізми координації між ветеринарним органом, статутним ветеринарним органом та ветеринарними навчальними закладами.

МЕБ підготувало керівні принципи щодо очікуваної компетенції для ветеринарів та параветеринарних фахівців, а також настанови щодо навчальних програм, необхідних для надання цих компетенцій (ветеринарна освіта, базовий план підготовки ветеринарів та місії підтримки).

Цей компонент має містити наступні специфічні елементи:

  1. Існування незалежного статутного ветеринарного органу, що несе юридичну відповідальність та має належні ресурси для:

    1. ліцензування та реєстрації ветеринарів і параветеринарних фахівців, для виконання ними визначених видів діяльності, пов'язаних з ветеринарною наукою чи здоров'ям тварин;
    2. встановлення мінімальних стандартів освіти, необхідних для реєстрації та отримання ліцензії ветеринарів і параветеринарних фахівців;
    3. встановлення мінімальних стандартів професійної поведінки та компетентності зареєстрованих ветеринарів і параветеринарних фахівців і забезпечення дотримання і підтримки цих стандартів;
    4. розслідування скарг та застосування дисциплінарних заходів.
  2. Незалежність статутного ветеринарного органу забезпечується прозорими механізмами управління і фінансування, включаючи виборну представницьку раду чи еквівалент та фінансові механізми для збору та управління реєстраційними внесками.
  3. Доступні якісні ветеринарні клінічні та розширені послуги для задоволення потреб власників тварин, включаючи поінформованість та доступ до достовірної діагностики, лікування хвороб і травм у тварин.

 Зацікавлені сторони

Ряд осіб та організацій зацікавлені в діяльності  ветеринарних служб чи стурбовані нею, наприклад, тваринники, переробники, продавці, виробники кормів, менеджери дикої фауни, дослідники, приватні ветеринари та параветеринарні фахівці, а також відповідні неурядові (громадські) організації та широкий загал громадян.

Ветеринарні служби мають ефективно, прозоро та своєчасно комунікувати з цими зацікавленими сторонами щодо діяльності та розвитку ветеринарної служби в сфері охорони здоров'я тварин, добробуту тварин та охорони здоров'я ветеринарів. Вони також мають консультуватися з відповідними зацікавленими сторонами щодо ефективності політики та програм ветеринарної служби, залучаючи механізми активного пошуку зацікавлених сторін для їх розгляду та реалізації.

Компетентні органи мають бути наділені повноваженнями та мати можливості, де це доречно, розвивати чи брати участь у державно-приватних партнерствах для досягнення результатів у сфері охорони здоров’я тварин, добробуту тварин та благополуччя людей. Тобто:

  • акредитувати, уповноважувати чи делегувати приватний сектор;

  • розробляти чи брати участь у спільних з виробниками та іншими зацікавленими сторонами програмах.

МЕБ підготувало, як для державного, так і приватного секторів, керівні принципи пропаганди, розвитку та запровадження державно-приватного партнерства у ветеринарній сфері.

Цей компонент має містити наступні специфічні елементи:

  1. належне управління, що стосується залучення всіх зацікавлених сторін, для забезпечення дотримання Статті 3.2.2., включаючи прозорість і ефективний моніторинг та оцінку;

  2. постійну, цілеспрямовану та ефективну комунікацію з зацікавленими сторонами, відповідно положень Глави 3.5.;

  3. механізми консультацій, включаючи письмові запрошення, зустрічі та семінари-практикуми з представниками неурядових зацікавлених сторін, з належним їх документуванням та врахуванням результатів консультацій;

  4. державно-приватне партнерство у формі офіційного делегування чи спільних програм, що мають юридичні повноваження, офіційні угоди та задокументовані процедури, відповідно положень Глави 3.4.

 Здоров’я тварин

Ветеринарні служби мають організовувати і впроваджувати програми по запобіганню, нагляду, офіційному ветеринарному контролю та викоріненню хвороб тварин, у тому числі шляхом ідентифікації та простежуваності тварин, для контролю за їх переміщеннями.

Ветеринарні служби мають організовувати і впроваджувати ефективні системи нагляду за здоров'ям тварин та бути готовими ефективно реагувати на надзвичайні події та санітарні ситуації.

Цей компонент має містити наступні специфічні елементи:

  1. ефективний нагляд, для раннього виявлення, моніторингу та повідомлення про відомі та несподівані хвороби тварин, включаючи дику фауну, через відповідну польову мережу установ охорони здоров’я тварин, з використанням лабораторних підтверджень та епізоотологічних досліджень хвороб, з оперативною і прозорою технологією звітності та аналізу даних, відповідно до відповідних Глав, включаючи Глави 1.1., 1.2., 1.3., 1.4. та 1.5.;

  2. оновлений перелік хвороб включених до списку, що включає відповідні хвороби включені до списку;

  3. використання офіційних процедур для само декларування та офіційного визнання МЕБ, як для програм профілактики хвороб, так і для боротьби із ними, відповідно положень Глави1.6.;

  4. управління надзвичайними ситуаціями, включаючи планування готовності та реагування, правову базу та доступ до людських, фізичних і фінансових ресурсів, для швидкого реагування на надзвичайні події та санітарні ситуації у добре скоординованому порядку, в тому числі, утилізації та дезінфекції, відповідно положень Глав 4.13. та 4.14.;

  5. програми офіційного ветеринарного контролю за пріоритетними хворобами з науковою оцінкою ризику та ефективності, у відповідності до відповідних положень Розділів Наземного кодексу;

  6. програми управління ризиками для здоров'я тварин, спричиненими зародковою плазмою, включаючи збір, обробку і постачання сперми, овоцитів та ембріонів, у відповідності до відповідних Глав у Розділі 4.;

  7. програми офіційного ветеринарного контролю хвороб бджіл, відповідно положень Статті 4.15.;

  8. програми управління ризиками для здоров'я тварин та громадського здоров'я, щодо кормів для тварин, включаючи згодовування тваринної сировини чутливим тваринам, відповідно положень Глави 6.4.;

  9. систему для ідентифікації тварин, простежуваності тварин і регулювання переміщень в конкретних популяціях тварин, як це потрібно для відстеження хвороб чи управління, відповідно положень Глав 4.1. та 4.2.

 Безпека харчових продуктів тваринництва

Ветеринарні служби мають сприяти забезпеченню безпеки харчових продуктів тваринного походження для внутрішнього та експортного ринків, як частини системи безпеки харчових продуктів, за умови ефективної координації офіційного ветеринарного контролю між відповідними компетентними органами.

Цей компонент має містити наступні специфічні елементи:

  1. регулювання, перевірка, дозвіл, нагляд та аудит підприємств і процесів виробництва та переробки харчових продуктів тваринного походження (забій; огляд; переробка м'ясних і молочних продуктів, яєць, меду та інших продуктів тваринного походження) для експорту, національних та місцевих ринків, включаючи інспекцію, відбір зразків та дослідження продукції, відповідно положень Глав 6.1. та 6.2.;

  2. впровадження процедур передзабійних та посмертних оглядів на забійних підприємствах, включаючи забій, пов'язаний з ринками живих тварин, включаючи аналіз ризиків та принципи аналізу небезпек на критичних пунктах контролю (НАССР), ветеринарний нагляд, незалежну перевірку та збір інформації, що стосується хвороб тварин, включаючи зоонози, відповідно положень Глав 6.2. та 6.3., та відповідних текстів Кодексу Аліментаріус;

  3. регулювання та впровадження офіційного ветеринарного контролю за безпечністю кормів для тварин, що охоплює переробку, обробку, зберігання, постачання та використання, як комерційних кормів, так і кормових інгредієнтів, що виробляються на фермах, включаючи такі ризики, як мікробне, фізичне, хімічне та токсичне зараження;

  4. програма моніторингу залишків ветеринарних лікарських засобів (наприклад, протимікробних засобів та гормонів), хімічних речовин, пестицидів, радіонуклідів, важких металів тощо та здатність належним чином реагувати на несприятливі результати;

  5.  ідентифікація тварин та відстеження продукції тваринного походження для цілей безпеки харчових продуктів, здоров'я тварин та торгівлі, відповідно положень Глави 6.2.

  6. процедури для коригувальних дій та пропорційних і стримуючих санкцій у відповідь на нормативну невідповідність щодо пом'якшення ризиків для безпеки харчових продуктів тваринного походження для експорту чи внутрішніх ринків, відповідно положень Статті 6.2.3.

  7. планування готовності та реагування для управління інцидентами безпеки харчових продуктів та кормів тваринного походження.

 Лабораторії

Ветеринарні служби зобов'язані мати доступ до якісної лабораторної діагностики через стійку мережу лабораторій, здатних точно ідентифікувати і повідомляти про інфекції та інвазії чи інші відповідні небезпеки.

Ветеринарні служби потребують лабораторних послуг для таких цілей, як раннє виявлення, вимірювання поширеності та прогресу захворювання з контролем оцінки якості та ефективності ветеринарних лікарських засобів, впровадження нагляду за стійкістю до протимікробних засобів, оцінки безпеки харчових продуктів і кормів та підтримка міжнародної торгівлі (наприклад, демонстрації стану добробуту тварин), а також для відповідних досліджень. До складу лабораторних служб входять офіційні державні лабораторії та інші лабораторії, уповноважені компетентними органами на проведення офіційних досліджень, включаючи лабораторії в країні та лабораторії за кордоном.

Цю статтю слід читати у поєднанні з Посібником наземних тварин, що містить стандарти лабораторної діагностики для всіх хвороб списку МЕБ, а також кількох інших хвороб зі стратегією ліквідації.

Цей компонент має містити наступні специфічні елементи:

  1. доступ до ефективної і стійкої, із відповідною пропускною здатністю зразків, лабораторної діагностики, що задовольняє потреби  ветеринарних служб, відповідно Посібника наземних тварин;

  2. доступ до затверджених лабораторій, таких як національні, регіональні та міжнародні референтні лабораторії, для отримання чи підтвердження правильного діагнозу хвороб включених до списку, та для дослідження несподіваних хвороб чи небезпек відповідно Посібника наземних тварин;

  3. належні рівні лабораторної біобезпеки та біозахисту;

  4. офіційні системи управління якістю лабораторій та програми перевірки кваліфікації, відповідно Посібника наземних тварин.

 Добробут тварин

Ветеринарні служби мають впроваджувати політику ветеринарного законодавства та програми, відповідно до Розділу 7.

Цей компонент має містити наступні специфічні елементи:

  1. програми простежуваності тварин, підкріплені відповідним ветеринарним законодавством, із певними поінформованими зацікавленими сторонами, громадськістю та інспекційною діяльністю;

  2. комунікацію, координацію та консультації із зацікавленими сторонами.

Міжнародна торгівля

Завдяки реалізації стандартів МЕБ, ветеринарні служби відіграють важливу роль у забезпеченні безпеки міжнародної торгівлі товарами і ветеринарними лікарськими засобами, уникаючи невиправданих бар'єрів.

Ветеринарні служби мають впроваджувати заходи щодо імпорту та експорту, що ґрунтуються на оцінці ризику, дотримуючись відповідних положень Наземного кодексу та Глави 5.3., зокрема. Якість  ветеринарних служб має важливе значення для довіри та визнання цих заходів.

Цей компонент має містити наступні специфічні елементи:

  1. санітарні заходи, розроблені та впроваджені, відповідно Глави 2.1. та інших відповідних положень Глав Наземного кодексу;

  2. ефективний офіційний ветеринарний контроль, для запобігання занесенню хвороб та інших небезпек шляхом ефективної прикордонної інспекції та карантинних заходів, відповідно положень Глави 5.6.;

  3. ефективне застосування відповідних заходів щодо добробуту тварин під час та перед їх відправленням на експорт, під час транзиту через країну та після прибуття в країну-імпортер, відповідно положень Глав 5.4., 5.5. та 5.7.;

  4. ефективна розробка та впровадження міжнародної ветеринарної сертифікації для тварин, продуктів тваринного походження, послуг і процесів для експорту відповідно до їх повноважень, вимог країни-імпортера та відповідних положень Глав у Розділі 5.;

  5. ефективна розробка, впровадження і підтримка еквівалентності та інших типів санітарних угод з торговими партнерами, де це можливо, у співпраці з національними зацікавленими сторонами, відповідно положень Глави 5.3.;

  6. регулярне та своєчасне офіційне повідомлення МЕБ, Всесвітньої організації торгівлі, торгових партнерів та інших відповідних організацій про зміни в статусі хвороб тварин, правилах, санітарних заходах і системах, відповідно до процедур, встановлених цими організаціями, включаючи Глави 1.1. та 1.3.;

  7. ефективне впровадження та підтримка, якщо це можливо застосувати, вільних від хвороб зон і компартментів чи інших субпопуляцій з високим статусом здоров’я для цілей торгівлі у співпраці з виробниками та іншими зацікавленими сторонами, відповідно положень Розділів 4. та 5.;

  8. активна участь у процесах встановлення стандартів МЕБ та Кодексу Аліментаріус.

 Конкретні вимоги
  1. Повідомлення

    Глава 1.1. описує зобов'язання країн-учасниць згідно з Органічним статутом МЕБ. Повідомленню підлягають лише хвороби списку МЕБ, і несподівані хвороби тварин, згідно з положеннями Глави 1.1. Країнам-учасницям також пропонується надавати МЕБ інформацію про інші епізоотично-значущі для здоров'я тварин події.

    Глава 1.2. описує критерії включення інфекції чи інвазії до хвороб списку МЕБ, а Глава 1.3. - надає поточний список. Хвороби поділяються на дев’ять категорій залежно від виду носія їх збудника.

  2. Діагностичні дослідження та вакцини

    Рекомендується використовувати зазначені у відповідних Главах Наземного кодексу діагностичні дослідження та вакцини із посиланням на відповідну Главу Посібника з діагностики та вакцинопрофілактики для наземних тварин МЕБ (далі – «Наземний посібник»). Експерти, відповідальні за установи, що використовуються для діагностики хвороб і виробництво вакцин, мають бути повністю обізнані зі стандартами Наземного посібника.

  3. Відсутність хвороби, інфекції чи інвазії

    Стаття 1.4.6. містить загальні принципи оголошення країни чи зони вільною від хвороби, інфекції чи інвазії. Ця стаття застосовується, якщо у розділі, присвяченому означеним хворобам, немає конкретних вимог.

  4. Профілактика та контроль

    Глави 4.4. та 4.5. описують заходи, що необхідно вжити для встановлення зон і компартментів. Зонування та компартментизацію слід розглядати як засоби боротьби з хворобами та сприяння безпечній торгівлі.

    Глави 4.6. до 4.12. описують заходи, що необхідно вжити під час збору та обробки сперми, а також під час збору та обробки ембріонів тварин, включаючи мікроманіпуляції та клонування, щоб уникнути будь-якого зоосанітарного ризику для здоров’я тварин, особливо коли цими товарами торгують. Хоча ці заходи у першу чергу стосуються хвороб або інфекцій, віднесених до хвороб списку МЕБ, слід зазначити, що стандарти загального характеру застосовуються до усіх ризиків інфекційних хвороб. Крім того, хвороби, що не ввійшли до хвороб списку МЕБ, і визначені як такі в Главі 4.8., та включені лише для інформування країн-учасниць.

    Глава 4.15. розглядає конкретне питання боротьби з хворобами бджіл та деякі його комерційні наслідки. Цю главу слід читати разом з окремими главами про хвороби бджіл у Розділі 9.

    Глава 6.5. встановлює загальні вимоги біозахисту при інтенсивному птахівництві. Глави 6.6., 6.13. і 6.14. надають рекомендації щодо конкретних планів профілактики та контролю не включеного до хвороб списку МЕБ, харчового патогену Salmonella на фермі в рамках місії, покладеної на ветеринарну службу, щодо запобігання, усунення та контролю небезпеки харчових продуктів у тваринництві.
    Глава 6.12. присвячено зоонозному ризику, пов’язаному з переміщенням приматів, відмінних від людини, і встановлює стандарти для сертифікації, транспортування та умов імпорту цих тварин.

  5. Торгові вимоги

    Заходи з охорони здоров'я тварин, пов'язані з міжнародною торгівлею, мають ґрунтуватися на стандартах МЕБ. Країна-учасниця може дозволити імпорт на свою територію тварин чи продуктів тваринного походження за умов, відмінних від рекомендованих Наземним кодексом. Щоб науково продемонструвати переваги більш суворих заходів, країна-імпортер має провести аналіз ризиків відповідно стандартів МЕБ, як описано в Главі 2.1. Учасники Світової організації торгівлі (СОТ) мають посилатися на положення Угоди про застосування санітарних та фітосанітарних заходів (Угода про СФЗ).

    Глави 5.1. до 5.3. розглядають загальні зобов'язання та етичну відповідальність країн-імпортерів та країн-експортерів у міжнародній торгівлі. Ветеринарні органи, а також усі ветеринари, безпосередньо зацікавлені у міжнародній торгівлі, мають бути ознайомлені з цими статтями Глави 5.3. та описує неформальну процедуру посередництва МЕБ у разі суперечок.
    МЕБ має на меті включити на початку кожної глави, присвяченої хворобі списку МЕБ зазначеної в Розділах 8 по 15, статті з переліком товарів, що вважаються безпечними для торгівлі без необхідності вжиття заходів щодо зниження ризику, спеціально спрямованих проти певної хвороби, інфекції чи інвазії, незалежно від статусу країни чи зони походження патогену в питаннях, на початку кожної означеної глави про конкретну хворобу. Ця робота триває, що пояснює відсутність такої статті в окремих главах. Якщо глава містить перелік безпечних товарів, країни-імпортери зобов’язані не запроваджувати будь-яких торговельних обмежень до таких товарів, пов’язаних із відповідним патогеном. Глава 2.2. описує критерії, які використовуються для оцінки безпеки товарів.

  6. Міжнародні ветеринарні сертифікати

    Міжнародний ветеринарний сертифікат є офіційним документом, виданим ветеринарним органом країни-експортера відповідно положень Глав 5.1. та 5.2. У ньому зазначено вимоги до здоров’я тварин і, за можливості, вимоги щодо охорони здоров’я, яким має відповідати експортований товар. Саме від якості  ветеринарних служб країн-експортерів, зокрема від етичних принципів, що регулюють оформлення міжнародних ветеринарних сертифікатів, та від спроможності  ветеринарних служб виконувати зобов’язання щодо повідомлень, залежить впевненість у тому, що гарантувати комерційним партнерам безпечність здоров’я тварин чи продукції тваринного походження, що експортується.

    Міжнародні ветеринарні сертифікати є основою міжнародної торгівлі та надають гарантії країні-імпортеру щодо стану здоров'я імпортованих тварин і продуктів тваринного походження. Призначені санітарні заходи мають враховувати стан здоров'я тварин, як країн-експортерів, так і країн-імпортерів, а також зон чи компартментів в них та базуватись на стандартах Наземного кодексу.

    При оформленні міжнародного ветеринарного сертифіката необхідно дотримуватися таких рекомендацій:

    1. Країна-імпортер має визначити хвороби, інфекції та інвазії, від яких вона має обґрунтований захист, враховуючи поточний стан здоров’я тварин. Країни-імпортери не мають запроваджувати жодних обмежень, пов'язаних з хворобами тварин, наявними на їхній території й не є предметом програми офіційного ветеринарного контролю за хворобами тварин.

    2. Для товарів, що можуть передавати такі хвороби, інфекції та інвазії через міжнародну торгівлю, країна-імпортер має застосовувати відповідні статті глав, що стосуються конкретної хвороби. Залежно від стану здоров'я тварин в країні, зоні чи компартменті походження. Зазначений статус має визначатися відповідно Статті 1.4.6., за винятком випадків, коли в статтях відповідної глави переліку хвороб передбачено інше.

    3. При підготовці міжнародних ветеринарних сертифікатів країна-імпортер має переконатися, що слова та вирази використовуються відповідно до визначень у словнику. Міжнародні ветеринарні сертифікати мають бути максимально простими та чіткими, аби уникнути будь-яких непорозумінь щодо вимог країни-імпортера.

    4. Глави 5.10. до 5.13. пропонують країнам-учасницям МЕБ зразки сертифікатів, що слугуватимуть основою для видачі власних сертифікатів.

  7. Пояснювальні записки для імпортерів та експортерів

    Рекомендується, аби ветеринарні органи розробили «пояснювальні записки», щоб допомогти імпортерам та експортерам зрозуміти вимоги торгівлі. Ці рекомендації мають включати імпортні вимоги та, серед іншого, пояснювати комерційні умови та заходи, яких необхідно дотримуватись до та після експорту, під час транспортування та розвантаження, а також юридичні зобов’язання та необхідні процедури. Там також зазначають інформацію про гарантії стану здоров'я тварин, що має бути включена в сертифікати, що супроводжують товар до місця його призначення. Варто також звернути увагу експортерів на правила Міжнародної асоціації повітряного транспорту, що регулюють повітряні перевезення тварин і продуктів тваринного походження.

Рекомендації

Рекомендації щодо планування ветеринарних заходів, офіційного ветеринарного нагляду, моніторингу і контролю хвороб тварин, запобігання випадків їх масового отруєння, сприяння ліквідації наслідків війни й стихійного лиха із жертвами серед тварин та участі ветеринарів і параветеринарних фахівців в розслідуванні прецедентів на підконтрольних їм об'єктах і територіях, а також протидії біологічним загрозам, захист та особливості реагування представлено у відповідних методичках в розділі кращі практики. Стандарти щодо діагностики, нагляду та повідомлення про хвороби; аналізу ризиківякості ветеринарних служб; профілактики та контролю хвороб; торгових заходів, процедур імпорту/експорту та ветеринарної сертифікації; ветеринарної охорони здоров'я; добробуту тварин, а також рекомендації, що стосуються хвороб, включених до списку МЕБ, та інших хвороб, що мають значення для міжнародної торгівлі представлено у відповідних розділах і главах Наземного кодексу та нормативних актах національного законодавства.

 Атестація ветеринарних спеціалістів з обслуговування мисливських господарств

Курс дистанційного навчання «Ветеринарне обслуговування мисливських господарств та полювання в Україні» підготовлено групою фахівців ФАО в Україні в рамках проекту співпраці ФАО/ЄБРР (регіон ЄЦА) – «Програма здоров’я тварин, безпеки та якості харчових продуктів у Молдові та Україні», що передбачає вивчення процедур, ролі й функції  ветеринарних служб у сфері ведення мисливських господарств та полювання в Україні. Атестація та уповноваження  ветеринарів та параветеринарних фахівців з обслуговування мисливських господарств проводиться згідно з чинним Порядком надання статусу офіційного ветеринарного лікаря, уповноваженого ветеринара, працівника бійні, уповноваженого на виконання обов’язків помічника державного ветеринарного інспектора, та здійснення їх діяльності, що визначає процедуру надання територіальними органами Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів особам, визначеним Законом України «Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров’я та благополуччя тварин», повноважень щодо здійснення окремих заходів державного контролю (уповноважені особи), позбавлення таких повноважень, контролю правомірності та ефективності їхньої діяльності.