Глава 5.1. ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО СЕРТИФІКАЦІЇ

Стаття 5.1.1.

Для сприяння міжнародній торгівлі водними тваринами й продуктами із водних тварин необхідно враховувати ряд факторів, не створюючи неприйнятних ризиків для здоров'я людей і водних тварин.

Враховуючи різницю в стані здоров'я водних тварин, між країнами Водний кодекс пропонує різні варіанти. Перед визначенням умов торгівлі необхідно розглянути стан здоров'я водних тварин в країні-експортері, чи країні(ах)-транзитері(ах) та країні-імпортері. Щоб якомога більше гармонізувати аспекти міжнародної торгівлі відносно стану здоров'я водних тварин, компетентні органи країн-учасниць СОЗТ мають базувати свої умови імпорту на стандартах СОЗТ.

Ці умови мають вказуватися в сертифікатах, складених відповідно до зразків міжнародних сертифікатів здоров'я водних тварин, зазначених у Главі 5.11.

Сертифікація має бути точною й короткою та чітко виражати умови країни-імпортера. Це потребує попередніх консультацій між компетентними органами країн-імпортерів і країн-експортерів, що допоможе визначити конкретні вимоги до сертифікації.

Сертифікати мають бути видані й підписані посадовими особами, які засвідчують, уповноваженими компетентними органами на проведення перевірок, і завірені офіційним підписом та/чи печаткою компетентного органу. Вимоги до сертифікації не мають включати обмежень відносно хвороб, що не передаються відповідним товаром. Сертифікат має бути підписаний відповідно до положень Глави 5.2.

Якщо посадові особи компетентного органу мають необхідність відвідати іншу країну з питань, що становлять професійний інтерес для компетентного органу цієї іншої країни, вони заздалегідь мають повідомити про необхідність такого візиту цей компетентний орган. Умови цього візиту мають бути предметом взаємної згоди між відповідними компетентними органами.

Стаття 5.1.2. Обов'язки країни-імпортера

1. Умови імпорту, передбачені в міжнародному сертифікаті здоров'я водних тварин, мають забезпечувати відповідність товарів, що ввозяться до країни-імпортера, стандартам СОЗТ. Країни-імпортери мають адаптувати свої вимоги до рекомендацій, що містяться у відповідних стандартах СОЗТ. Якщо таких рекомендацій немає або якщо країна обирає рівень захисту, що потребує більш суворих заходів обмежень, аніж стандарти СОЗТ, положення мають ґрунтуватися на аналізі ризиків імпорту, проведеному відповідно до положень Глави 2.1.
2. Міжнародний сертифікат здоров'я водних тварин не має надавати гарантій відносно відсутності збудників хвороб чи хвороб водних тварин, наявних у країні-імпортері й не підлягають жодній офіційній програмі контролю за станом здоров'я водних тварин. Заходи, що застосовуються до імпорту для управління ризиками, пов'язаними з конкретним збудником хвороби чи хворобою водних тварин, не мають бути більш суворими, аніж ті, що застосовуються в рамках офіційної програми контролю в країні-імпортері.
3. Міжнародний сертифікат здоров'я водних тварин не має включати заходів відносно збудників хвороб чи хвороб, віднесених до списку СОЗТ, за винятком випадків, коли країна-імпортер не довела, що збудник хвороби чи хвороба становлять значний ризик для цієї країни після проведення аналізу ризиків імпорту, відповідно до положень глав Розділу 2,.
4. Передача компетентним органом країни-імпортера вимог до імпорту або сертифікатів чи повідомлення умов необхідних для імпорту особам, які не є компетентним органом іншої країни, потребуватиме надсилання копій вищезазначених документів до компетентного органу країни-експортера. Ця важлива процедура дозволяє уникнути затримок і труднощів, що можуть виникнути між трейдерами й компетентними органами, коли автентичність сертифікатів чи дозволів не встановлена.
   Відповідальність за цю інформацію зазвичай покладається на компетентні органи країни-експортера. Однак вона може покладатися на приватних ветеринарів із місць походження товарів, якщо ця практика існує та підлягає схваленню й засвідчена компетентними органами.
5. Може статися так, що одержувач, ідентифікація транспортного засобу чи прикордонний пункт зміниться після видачі сертифіката. Оскільки це не змінює стану здоров'я водних тварин чи стану безпечності вантажу, то це не має перешкоджати прийняттю сертифіката.

Стаття 5.1.3 Обов'язки країни-експортера

1. Будь-яка країна-експортер має бути готова надати на вимогу країні-імпортеру дані про:
   1. стан здоров'я водних тварин й державні інформаційні системи відносно стану здоров'я водних тварин, щоб визначити, чи є вона безпечною країною, чи має безпечні зони, чи компартменти безпечні відносно хвороб, віднесених до списку СОЗТ, а також про шлях, що застосовується для досягнення безпечності відносно хвороби, наприклад, історична безпечність, відсутність сприйнятливих видів чи цільовий нагляд, включаючи правила й процедури для підтримання такого стану;
   2. регулярне й оперативне інформування про появу хвороб, віднесених до списку СОЗТ;
   3. здатність країни застосовувати заходи профілактики й боротьби з хворобами, віднесеними до списку СОЗТ;
   4. структуру компетентного органу та повноваження, які він має;
   5. методи, що використовує компетентний орган, і зокрема, біологічні дослідження й вакцини, що застосовуються території країни чи її частині.
2. Компетентні органи країн-експортерів мають:
   1. мати офіційні процедури для уповноваження посадових осіб, які засвідчують, що визначають їхні функції й обов'язки, а також умови нагляду й підзвітності, включаючи можливість тимчасового чи постійного позбавлення цих повноважень;
   2. забезпечити посадових осіб, які засвідчують проходженням відповідних інструктажів і навчання;
   3. контролювати діяльність посадових осіб, які засвідчують, з метою перевірки їх доброчесності й неупередженості.

3. Компетентний орган країни-експортера несе відповідальність за сертифікацію, що використовується в міжнародній торгівлі.

Стаття 5.1.4. Відповідальність у разі інциденту, пов'язаного з імпортом

1. Міжнародна торгівля передбачає постійну етичну відповідальність. Тому, якщо впродовж розумного періоду після експорту компетентному органу стає відомо про появу чи повторну появу хвороби, що була спеціально включена до міжнародного сертифіката здоров'я водних тварин, чи про іншу хворобу, що має потенційне епізоотичне значення для країни-імпортера, цей компетентний орган зобов'язаний повідомити про це країну-імпортера, з тим, щоб імпортовані товари могли бути перевірені чи піддані лабораторним дослідженням, а також були вжиті відповідні заходи для обмеження поширення хвороби, якщо вона була занесена ненавмисно.
2. Якщо хвороба виникає у водних тварин і пов'язана з імпортом товарів, то необхідно повідомити компетентний орган країни-експортера. Це дозволить країні-експортеру провести розслідування, оскільки це може бути першою доступною інформацією про появу хвороби в раніше безпечній популяції водних тварин. Компетентний орган країни-імпортера має бути поінформований про результати розслідування, щоб він міг визначити, чи потрібні додаткові заходи, якщо джерело інфекції не походить з країни-експортера.
3. У разі обґрунтованої підозри, що міжнародний сертифікат здоров'я водних тварин може бути підробленим, компетентні органи країни-імпортера й країни-експортера мають провести розслідування. Слід також звернути увагу на повідомлення будь-яких третіх країн, що могли бути причетними до цього. Усі відповідні вантажі мають залишатися під офіційним контролем до завершення розслідування. Компетентні органи всіх залучених країн мають сприяти розслідуванню. Якщо буде доведено, що міжнародний сертифікат здоров'я водних тварин є підробленим, слід докласти зусиль для виявлення винних, щоб можна було вжити заходів, передбачених відповідним законодавством.

nb: вперше прийнято в 1995 році; останнє оновлення прийнято у 2017 році.