Глава 12.1.

Стаття 12.1.1. Загальні положення

Для цілей Наземного кодексу, Чума коней африканська (ЧКА) визначається як зараження коней вірусом Чуми коней африканської (ВЧКА).

Зараження ВЧКА визначається наступним:

1. ВЧКА було виділено та ідентифіковано від однокопитої тварини чи продукції, отриманої від цієї тварини; або

2. антиген чи рибонуклеїнова кислота, специфічна для ВЧКА, була ідентифікована у зразках від коней, що проявляють клінічні ознаки, що відповідають ЧКА, або епізоотично-пов'язані з підозрюваним чи підтвердженим випадком; або

3. серологічні докази активного зараження ВЧКА шляхом виявлення серологічної конверсії з виробленням антитіл проти структурних чи неструктурних білків ВЧКА, що не є наслідком вакцинації, були виявлені у конячих, що або проявляють клінічні ознаки, що відповідають ЧКА, або епізоотично-пов'язані з підозрюваним чи підтвердженим випадком.

Для цілей Наземного кодексу, період заразності для ЧКА становить 40 діб для домашніх коней. Хоча про деякі види бракує важливої ​​інформації, цей розділ стосується всіх конячих.

Усі країни чи зони, що примикають до країни чи зони, що не мають стану безпечних, мають визначити свій стан щодо ВЧКА за поточною програмою епізоотичного нагляду. У цьому розділі під епізоотичним наглядом у всіх випадках слід розуміти проведення заходів, описаних у Статтях 12.1.11. - 12.1.13.

Стандарти для діагностичних досліджень і вакцин описані в Посібнику наземних тварин.

Стаття 12.1.2. Країна чи зона, безпечна відносно ЧКА

1. Країна чи зона може вважатися безпечною відносно ЧКА, якщо зараження ВЧКА буде зареєстровано в усій країні, систематична вакцинація заборонена, імпорт непарнокопитних та їх сперми, ооцитів або ембріонів здійснюється відповідно до цієї глави, і або:

   1. історична безпечність, як описано в Розділі 1.4. не надала жодних доказів наявності в країні чи зоні ВЧКА; або

   2. країна чи зона не повідомляла про жодний випадок ЧКА впродовж щонайменше двох років і не суміжна з небезпечною країною чи зоною; або

   3. програма епізоотичного нагляду не надала жодних доказів ЧКА в країні чи зоні впродовж щонайменше двох років; або

   4. країна чи зона не повідомляла про жодний випадок ЧКА впродовж щонайменше 40 діб, а програма епізоотичного нагляду надала жодних доказів Culicoides в країні чи зоні впродовж щонайменше двох років.

2. Країна чи зона, безпечна відносно ЧКА, що суміжна з небезпечною країною чи зоною, має включати зону, в якій проводиться нагляд відповідно до Статей 12.1.11. - 12.1.13., залежно від обставин.

3. Країна чи зона, безпечна відносно ЧКА, не втрачає свого безпечного стану через імпорт серопозитивних чи вакцинованих непарнокопитних та їхньої сперми, ооцитів або ембріонів з небезпечних країн чи зон, за умови, що цей імпорт здійснюється відповідно до цієї глави.

4. Для того, щоб претендувати на включення до списку країн чи зон, безпечних відносно ЧКА, країна-учасниця має:

   1. регулярно та оперативно повідомляти про хвороби тварин;

   2. надіслати проголошення до СОЗТ із зазначенням:

      1. розділу підпункту 1, на якому ґрунтується заява;

      2. впродовж останнього року в країні чи зоні не проводилася планова вакцинація проти ЧКА;

      3. непарнокопитні імпортуються відповідно до цієї глави;

   3. надати документальне підтвердження того, що:

      1. застосовується епізоотичний нагляд відповідно до Статей 12.1.11. - 12.1.13., за винятком випадків, коли він не є історично безпечними відносно до Статті 1.4.6.;

      2. впроваджено нормативні заходи щодо раннього виявлення, профілактики та боротьби з зараженням ВЧКА.

5. Країна-учасниця буде включена до списку лише після того, як надані докази будуть прийняті СОЗТ. Збереження в списку потребує щорічного повторного подання інформації, зазначеної в пунктах 4 b) ii) та iii) і 4 c) вище, а також повідомлення СОЗТ про зміни епізоотичного стану чи інші значущі події відповідно до вимог Глави 1.1. і, зокрема, офіційно зазначити, що:

   1. впродовж останнього року в країні чи зоні не було спалаху ЧКА;

   2. впродовж останнього року в країні чи зоні не було виявлено доказів зараження ВЧКА.

Стаття 12.1.3. Країна чи зона, небезпечна відносно ЧКА

Для цілей цієї глави країна чи зона небезпечна відносно ЧКА, є такою, що не відповідає вимогам, щоб кваліфікуватися безпечною відносно ЧКА.

Стаття 12.1.4. Запровадження зони стримування в країні чи зоні, безпечній відносно ЧКА

У разі обмежених спалахів в країні чи зоні, безпечній відносно ЧКА, може бути створена єдина зона стримування з метою мінімізації впливу на всю країну чи зону. Така зона має охоплювати всі випадки та може бути створена в межах зони захисту. Для цього ветеринарний орган має надати документальне підтвердження того, що:

1. спалахи обмежені на основі таких факторів:

   1. одразу за підозрою було здійснено швидке реагування, включаючи повідомлення;

   2. запроваджено призупинення переміщень непарнокопитних та діє ефективний контроль за переміщенням непарнокопитних та продуктів, зазначених у цій главі;

   3. завершено епізоотичне розслідування (крок вперед, крок назад);

   4. інфекція підтверджена;

   5. проведено розслідування ймовірного джерела спалаху;

   6. доведено, що всі випадки епізоотологічно-пов'язані між собою;

   7. не виявлено нових випадків у зоні стримування впродовж принаймні двох періодів заразності, як визначено в Статті 12.1.1.;

2. непарнокопитні в межах зони стримування, чітко ідентифіковані як належні до зони стримування;

3. посилений пасивний та цілеспрямований нагляд відповідно до Статей 12.1.11. - 12.1.13., на решті території країни чи зони не виявив жодних доказів інфекції;

4. вжито заходів щодо охорони здоров’я тварин для ефективного запобігання поширенню інфекції ВЧКА на решту території країни чи зони, беручи до уваги запровадження зони захисту в межах зони стримування, сезонні умови існування переносників та наявних фізичні, географічні та екологічні бар'єри;

5. постійний нагляд у зоні стримування здійснюється відповідно до Статей 12.1.11. - 12.1.13.

стан безпечних територій за межами зони стримування призупиняється на час запровадження зони стримування відповідно до пунктів 1-5 вище. стан безпечних територій за межами зони стримування може бути відновлено незалежно від Статті 12.1.5. як тільки СОЗТ визнає зону стримування.

У разі рецидиву інфекції, спричиненої ВЧКА, в зоні стримування, схвалення зони стримування анулюється.

Відновлення стану зони стримування безпечної відносно ЧКА, має відбуватися відповідно до Статті 12.1.5.

Стаття 12.1.5. Відновлення стану безпечності

Щоб відновити стан безпечної, коли спалах ЧКА стався в країні чи зоні, що раніше була безпечною, Стаття 12.1.2. застосовується незалежно від того, чи була застосована екстрена вакцинація, чи ні.

Стаття 12.1.6. Рекомендації щодо імпорту з країн чи зон, безпечної відносно ЧКА

Для непарнокопитних

Ветеринарні органи мають вимагати пред'явлення міжнародного ветеринарного сертифіката, який підтверджує, що тварини:

1. не проявляли клінічних ознак ЧКА на день відвантаження;

2. не були вакциновані проти ЧКА впродовж останніх 40 діб;

3. утримувалися в країні чи зоні, безпечній відносно ЧКА, з моменту народження або впродовж щонайменше 40 діб до відправлення;

4. а, також:

   1. не проходили через небезпечну зону під час транспортування до місця завантаження; або

   2. були захищені від атак Culicoides впродовж усього часу під час транзиту через небезпечну зону.

Стаття 12.1.7. Рекомендації щодо імпорту з країн чи зон, небезпечних відносно ЧКА

Для непарнокопитних

Ветеринарні органи мають вимагати пред'явлення міжнародного ветеринарного сертифіката, який підтверджує, що тварини:

1. не проявляли клінічних ознак ЧКА в день відвантаження;

2. не були вакциновані проти ЧКА впродовж останніх 40 діб;

3. перебували в ізоляції в захищеному від переносників інфекції господарстві:

   1. впродовж щонайменше 28 діб і серологічні дослідження зразків крові, відібраних щонайменше через 28 діб після введення в господарство, захищене від переносників на виявлення антитіл проти групи ВЧКА було проведено із негативним результатом; або

   2. впродовж щонайменше 40 діб і серологічні дослідження зразків крові, відібраних двічі з інтервалом не менше 21 доби, причому перший зразок був відібраний щонайменше через 7 діб після введення в господарство, захищене від переносників на виявлення антитіл проти групи ВЧКА було проведено без значного зростання титру антитіл; або

   3. впродовж щонайменше 14 діб і дослідження зразків крові, відібраних не менше ніж через 14 діб після введення в господарство, захищене від переносників на ідентифікацію збудника було проведено із негативним результатом; або

   4. впродовж щонайменше 40 діб і були вакциновані, принаймні за 40 діб до відвантаження, проти всіх серотипів, присутність яких у вихідній популяції була надана за допомогою програми нагляду відповідно до Статей 12.1.12 і 12.1.13, і були ідентифіковані в супровідному сертифікаті як такі, що були вакциновані;

4. були захищені від атак Culicoides впродовж усього часу транспортування (включно з транспортуванням до місця завантаження).

Стаття 12.1.8. Рекомендації щодо імпорту сперми коней

Ветеринарні органи країн-імпортерів мають вимагати пред'явлення міжнародного ветеринарного сертифіката, який підтверджує, що тварини-донори:

1. не проявляли клінічних ознак ЧКА у день збору сперми та впродовж наступних 40 діб;

2. не були щеплені проти ЧКА живою атенуйованою вакциною впродовж 40 діб до дня збору сперми;

3. а, також:

   1. утримувалися в країні чи зоні, безпечній відносно ЧКА, щонайменше 40 діб до початку та під час збору сперми; чи

   2. утримувалися в центрі штучного осіменіння, захищеному від переносників ЧКА, впродовж усього періоду збору, та піддавалися одній з наступних процедур:

      1. серологічному дослідженню зразків крові, відібраних щонайменше за 28 діб і не пізніше ніж через 90 діб після останнього збору сперми на виявлення антитіл проти групи ВЧКА, проведеному з негативним результатом; або

      2. дослідження зразків крові, відібраних на початку та наприкінці, а також не рідше, ніж кожні сім діб, під час збору сперми для цієї партії на ідентифікацію збудника, проведені з негативним результатом.

Стаття 12.1.9. Рекомендації щодо імпорту ооцитів або ембріонів коней, отриманих in vivo

Ветеринарні органи країн-імпортерів мають вимагати пред'явлення міжнародного ветеринарного сертифіката, який підтверджує, що:

1. тварини-донори:

   1. не проявляли клінічних ознак ЧКА в день збору ооцитів чи ембріонів і впродовж наступних 40 діб;

   2. не були вакциновані проти ЧКА живою атенуйованою вакциною впродовж 40 діб до дня збору ооцитів чи ембріонів;

   3. а, також:

      1. утримувалися в країні чи зоні, безпечній відносно ЧКА, впродовж щонайменше 40 діб до початку та під час збору ооцитів чи ембріонів, або

      2. утримувалися в центрі збору, захищеному від переносників ЧКА, впродовж усього періоду збору, та піддавались одній з наступних процедур:

         • серологічному дослідженню зразків крові, відібраних щонайменше за 28 діб і не пізніше ніж через 90 діб після останнього збору ооцитів чи ембріонів на виявлення антитіл проти групи ВЧКА, проведеному з негативним результатом; або

         • дослідження зразків крові, відібраних на початку та наприкінці, а також не рідше, ніж кожні сім діб, під час збору ооцитів чи ембріонів для цієї партії на ідентифікацію збудника, проведені з негативним результатом;

2. ембріони збирали, обробляли та зберігали відповідно до положень Глав 4.8. та 4.10.;

3. сперма, що використовується для запліднення ооцитів, відповідає щонайменше вимогам Статті 12.1.8.

Стаття 12.1.10. Захист тварини від нападів Culicoides

1. Захищене від переносників господарство чи об’єкт

   Господарство чи об'єкт мають бути схвалені ветеринарними органами, а засоби захисту мають включати щонайменше наступне:

   1. відповідні фізичні бар'єри на вході та виході, наприклад, дводверна система входу-виходу;

   2. отвори будівлі захищені від переносників за допомогою сітки відповідного розміру, яку регулярно просочують дозволеним інсектицидом відповідно до інструкцій виробника;

   3. епізоотичний нагляд та контроль за переносниками всередині та довкола будівлі;

   4. заходи з обмеження або ліквідації місць розмноження переносників поблизу господарства чи об'єкта;

   5. стандартна операційна процедура, включно з описом систем резервного дублювання та інформування, функціонування господарства чи об'єкта та транспортування непарнокопитних до місця завантаження.

2. Під час транспортування

   Під час транспортування непарнокопитних через країни чи зони, небезпечні відносно ЧКА, ветеринарні органи мають вимагати стратегії захисту тварин від нападів Culicoides під час транспортування, беручи до уваги місцеву екологію переносників.

   1. Транспортування автомобільним транспортом

      Потенційні стратегії управління ризиками включають поєднання:

      1. обробка тварин хімічними репелентами до та під час транспортування, у продезінфікованих транспортних засобах, оброблених відповідними контактним інсектицидом;

      2. завантаження, транспортування та розвантаження тварин у періоди низької активності переносників (тобто при яскравому сонячному світлі та низькій температурі);

      3. гарантування того, що транспортні засоби не зупиняються в дорозі на світанку чи сутінках, або вночі, якщо тварини не утримуються за сіткою проти комах;

      4. затемнення салону транспортного засобу, наприклад, шляхом накриття даху чи бортів транспортних засобів шторами;

      5. нагляд за переносниками в стаціонарних пунктах зупинки та розвантаження для отримання інформації про сезонні коливання;

      6. використання історичної, поточної чи змодельованої інформації про ЧКА для визначення портів і транспортних маршрутів з низьким рівнем ризику.

   2. Транспортування повітряним транспортом

      Перед завантаженням непарнокопитних ящики, контейнери чи коневізки обприскують інсектицидом, дозволеним в країні відправлення.

      Ящики, контейнери чи коневізки, в яких перевозяться коні, а також вантажний відсік літака мають бути обприскані дозволеним інсектицидом після закриття дверей та перед зльотом. Слід обробити всі можливі місця скупчення комах. Контейнери з-під розпилювачів слід зберігати для перевірки після прибуття.

      Крім того, під час будь-якої зупинки в країнах чи зонах, небезпечних відносно ЧКА, перед відкриттям будь-яких дверей літака та доки всі двері не будуть закриті, сітка відповідного розміру, просочена схваленим інсектицидом, має бути розміщена на всіх ящиках, контейнерах чи коневізках.

Стаття 12.1.11. Вступ до епізоотичного нагляду

Статі 12.1.11. - 12.1.13. визначають принципи та надають рекомендації щодо епізоотичного нагляду за ЧКА, доповнюючи Главу 1.4., а щодо переносників — Главу 1.5.

ЧКА — це трансмісивна інфекція, що передається обмеженою кількістю видів переносників комах Culicoides. На відміну від спорідненого вірусу Лихоманки овець катаральної, географічне поширення ВЧКА поки що обмежується Африкою на південь від Сахари з періодичними вторгненнями в Північну Африку, південно-західну Європу, Близький Схід і прилеглі регіони Азії. Важливим компонентом епізоотології ВЧКА є здатність переносників, що забезпечує міру ризику захворювання, що включає компетентність переносника, чисельність, сезонну захворюваність, частоту укусів, рівень виживання та інкубаційний період поза організмом. Однак, методи та інструменти для вимірювання деяких з цих факторів переносників все ще потребують розробки, особливо в польових умовах.

Відповідно до положень цієї глави, країна-учасниця, що декларує відсутність зараження ВЧКА на всій території країни чи в певній зоні, має надати докази існування ефективної програми епізоотичного нагляду. Стратегія і структура програми епізоотичного нагляду залежать від епізоотичних обставин, що переважають та мають плануватися і запроваджуватися відповідно до загальних вимог і методів, описаних у цій главі. Для цього необхідна підтримка лабораторії, здатної проводити ідентифікацію зараження ВЧКА шляхом виявлення вірусу та дослідження на наявність антитіл.

Сприйнятливі до вірусу популяції диких поневолених тварин, диких тварин і диких непарнокопитних, що утримуються в неволі, мають бути включені в програму нагляду.

Метою нагляду є визначення того, чи є країна або зона безпечною відносно ВЧКА. Епізоотичний нагляд стосується не лише прояву клінічних ознак, спричинених ВЧКА, але й доказів зараження вірусом ЧКА за відсутності клінічних ознак.

Стаття 12.1.12. Загальні умови та методи нагляду

1. Система нагляду має перебувати під відповідальністю ветеринарних органів. Зокрема, має бути забезпечено наступне:

   1. офіційна та постійна система виявлення та розслідування спалахів захворювань;

   2. процедура швидкого відбору й транспортування зразків при підозрі випадків ЧКА до лабораторії для діагностики;

   3. система реєстрації, управління та аналізу діагностичних, епізоотичних даних та даних епізоотичного нагляду.

2. В безпечній країні чи зоні програма нагляду за ЧКА має включати систему раннього сповіщення для повідомлення про підозрілі випадки. Особи, які регулярно контактують з непарнокопитними, а також лікарі-діагности мають негайно повідомляти ветеринарні органи про будь-яку підозру на ЧКА. Ефективна система нагляду дозволить періодично виявляти підозрілі випадки, що потребують подальшого спостереження та розслідування, щоб підтвердити чи виключити, що причиною захворювання є ЧКА. Частота виявлення таких підозрілих випадків може відрізнятися в умовах різного епізоотичного стану й тому не може бути вірогідно передбачена. Усі підозрілі випадки ЧКА слід негайно розслідувати, відбирати зразки та передати їх до лабораторії. Це потребує, щоб у розпорядженні осіб, відповідальних за епізоотичний нагляд, були набори для відбору зразків та інше обладнання.

3. В країні чи зоні небезпечній відносно ЧКА, варто проводити вибірковий або цілеспрямований серологічний та вірусологічний нагляд відповідно до епізоотичного стану згідно з положеннями Глави 1.4.

Стаття 12.1.13. Стратегії епізоотичного нагляду

Цільова популяція для епізоотичного нагляду, спрямованого на виявлення хвороби чи зараження, має охоплювати сприйнятливих непарнокопитних в межах країни чи зони. Активний і пасивний нагляд за зараженням ВЧКА має бути постійним. Нагляд має складатися з випадкових чи цілеспрямованих підходів з використанням вірусологічних, серологічних та клінічних методів, що відповідають епізоотичному стану.

Країна-учасниця має обґрунтувати стратегію епізоотичного нагляду, обрану для виявлення зараження ВЧКА, відповідно до положень Глави 1.4. та наявного епізоотичного стану. Наприклад, може бути доцільним зосередити клінічний нагляд на певних видах тварин, що можуть проявляти клінічні ознаки (наприклад, коні). Подібним чином, вірусологічне та серологічне дослідження може бути спрямоване на види, що рідко проявляють клінічні ознаки (наприклад, віслюки).

У вакцинованих популяціях серологічний та вірусологічний нагляд необхідний для виявлення типів ВЧКА, що циркулюють, щоб забезпечити включення всіх типів до програми вакцинації, що циркулюють.

Для випадкових обстежень стратегія формування вибірки має включати епізоотично-обґрунтовану схему поширеності. Розмір вибірки, обраної для дослідження, має бути достатньо великим, щоб виявити інфекцію, якщо вона виникатиме із заздалегідь визначеною мінімальною частотою. Розмір вибірки, очікувана поширеність і діагностична чутливість методів визначають рівень довіри до результатів дослідження. Країна-учасниця має обґрунтувати вибір розрахункової поширеності та рівня вірогідності, виходячи з цілей епізоотичного нагляду та епізоотичного стану, відповідно до положень Глави 1.4. Вибір розрахункової поширеності, зокрема, має ґрунтуватися на умовах наявного чи історичного епізоотичного стану.

Незалежно від обраного підходу до дослідження, чутливість та специфічність діагностичних методів, що використовуються, є ключовими факторами при плануванні, визначенні розміру вибірки та інтерпретації отриманих результатів. В ідеалі, чутливість і специфічність використовуваних методів мають бути підтверджені з урахуванням історії вакцинації або зараження та різних видів у цільовій популяції.

Незалежно від використовуваної системи дослідження, план системи епізоотичного нагляду має передбачати появу хибнопозитивних реакцій. Якщо характеристики системи дослідження відомі, можна заздалегідь розрахувати частоту хибнопозитивних результатів. Має існувати ефективна процедура відстеження позитивних результатів, щоб зрештою з високим рівнем впевненості визначити, чи є вони ознаками зараження, чи ні. Це має включати як додаткові методи, так і подальші дослідження для збору діагностичного матеріалу з початкової одиниці відбору, а також тих, що можуть бути епізоотично-пов'язані з нею.

Принципи епізоотичного нагляду за хворобами та зараженням технічно чітко визначені. Програми епізоотичного нагляду, для доведення відсутності зараження чи передачі ВЧКА, мають бути ретельно розроблені, для уникнення недостатньо надійних для офіційного визнання стану зі сторони СОЗТ результатів. Тому, розробка будь-якої програми епізоотичного нагляду потребує залучення компетентних і досвідчених у цьому професіоналів.

1. Клінічний нагляд

   Клінічний нагляд спрямований на виявлення клінічних ознак ЧКА у коней, особливо під час нещодавно занесеної інфекції. Клінічні ознаки у коней можуть проявлятись гарячкою, набряками, гіперемією слизових оболонок і задишкою.

   Підозрілі випадки, виявлені під час клінічного нагляду, завжди мають бути підтверджені дослідженнями лабораторії.

2. Серологічний нагляд

   Серологічний нагляд за популяціями коней є важливим інструментом для підтвердження відсутності передачі ВЧКА в країні чи зоні. Досліджувані та наявні види коней мають відображати місцеву епізоотологію зараження ВЧКА. Слід враховувати управлінські змінні, що здатні знизити ймовірність зараження, такі як використання інсектицидів та утримання тварини під час відбору непарнокопитних для включення в систему нагляду.

   Зразки слід досліджувати на наявність антитіл до ВЧКА. Позитивні результати досліджень на антитіла до ВЧКА можуть мати чотири можливі причини:

   1. природне зараження ВЧКА;

   2. вакцинація проти ЧКА;

   3. материнські антитіла;

   4. недостатня специфічність методу.

   Сироватки, зібрані з іншою метою, можуть бути використані для епізоотичного нагляду за ВЧКА. Однак непорушними мають залишатись принципи планування обстеження, описані в цих рекомендаціях, і вимоги до статистично обґрунтованого обстеження на наявність інфекції ВЧКА.

   Результати випадкових чи цілеспрямованих серологічних досліджень є важливими для надання вірогідних доказів того, що в країні чи зоні відсутнє зараження ВЧКА. Тому надзвичайно важливо, щоб дослідження було ретельно задокументовано. Важливо інтерпретувати результати у світлі історії переміщення тварин, від яких відбираються зразки.

   Серологічний нагляд у безпечній зоні має бути спрямований на ті території, що мають найвищий ризик передачі ВЧКА, на основі результатів попереднього нагляду та іншої інформації. Зазвичай це відбувається в напрямку до кордонів безпечної зони. З огляду на епізоотологію ВЧКА, для відбору стад чи тварин для дослідження підходить випадковий та цільовий відбір.

   Серологічний нагляд в безпечній зоні чи країні слід проводити на відповідній відстані від кордону з небезпечною країною чи зоною, виходячи з географії, клімату, історії зараження та інших відповідних факторів. Епізоотичний нагляд має здійснюватися на відстані щонайменше 100 кілометрів від кордону з цією країною чи зоною, але менша відстань може бути прийнятною, за наявності відповідних екологічних чи географічних особливостей, що здатні перервати передачу ВЧКА. Країна чи зона, безпечна відносно ВЧКА, може бути захищена від сусідньої небезпечної країни чи зони зоною захисту.

   Серологічний нагляд в небезпечних зонах дозволить виявити зміни в межах зони, а також може бути використаний для ідентифікації типів ВЧКА, що циркулюють. З огляду на епізоотологію зараження ВЧКА, придатним є випадковий чи цільовий відбір.

3. Вірусологічний нагляд

   Виділення та генетичний аналіз ВЧКА від частини заражених тварин є корисним з погляду надання інформації про серотип та генетичні характеристики відповідних вірусів.

   Вірусологічний нагляд може проводитись:

   1. для виявлення передачі вірусу в групах ризику;

   2. для підтвердження клінічно підозрілих випадків;

   3. для контролю позитивних результатів серологічного дослідження;

   4. щоб краще схарактеризувати генотип вірусу, що циркулює в країні чи зоні.

4. Індикаторні тварини

   Індикаторні тварини є формою цілеспрямованого нагляду з проспективним планом дослідження. Вони складаються з груп не вакцинованих однокопитих, що утримуються у фіксованих місцях та піддаються регулярному спостереженню й дослідженню з метою виявлення нових випадків зараження ВЧКА.

   Основною метою програми індикаторного спостереження за кіньми є виявлення заражень ВЧКА, що виникають у певному місці, наприклад, індикаторні групи можуть бути розташовані на кордонах небезпечних зон для виявлення змін у розповсюдженні ВЧКА. Крім того, програми індикаторних коней дозволяють спостерігати за часом і динамікою зараження.

   У програмі індикаторного утримання непарнокопитих мають використовуватися тварини з відомим джерелом та історією зараження, контролюватися такі змінні управління, як використання інсектицидів та утримання тварин (залежно від епізоотології ВЧКА на досліджуваній території), а також бути гнучкими у своєму плануванні щодо відбору зразків та вибору методу дослідження.

   Слід уважно підходити до вибору місць для індикаторних груп. Мета полягає в тому, щоб максимізувати ймовірність виявлення активності ВЧКА у географічному місці, для якого індикаторна група є точкою відбору зразків. Можна також проаналізувати вплив вторинних факторів, які можуть впливати на події в кожному місці, наприклад клімату. Щоб уникнути змішування факторів, індикаторні групи мають включати тварин, відібраних відповідно до віку та сприйнятливості до зараження ВЧКА. Єдиною ознакою, що відрізняє групи індикаторних тварин, має бути їх географічне розташування. Сироватки, отримані від індикаторних тварин, слід методично зберігати в банку сироваток, щоб можна було проводити ретроспективні дослідження у разі виділення нових серотипів.

   Частота відбору зразків має відображати вид коней, що використовується, і причину вибору місця відбору зразків. В ензоотичних зонах виділення ВЧКА дозволить контролювати серотипи та генотипи ВЧКА, що циркулюють впродовж кожного періоду часу. Межі між безпечними та небезпечними територіями можуть бути визначені шляхом серологічного виявлення зараження. Часто використовуються місячні інтервали вибірки. Індикаторні тварини в оголошених безпечних зонах додають впевненості в тому, що зараження ВЧКА не відбувається без спостереження. Тут достатньо відбору зразків до і після можливого періоду передачі.

   Остаточна інформація про ВЧКА, що циркулює в країні чи зоні, отримується шляхом ізоляції та ідентифікації вірусів. Якщо необхідна ізоляція вірусу, індикаторні зразки слід відбирати через досить часті проміжки часу, щоб переконатися, що деякі зразки збираються впродовж періоду вірусемії.

5. Нагляд за переносниками

   ВЧКА передається між кіньми-носіями видів Culicoides, що відрізняються по світі. Тому важливо мати можливість точно ідентифікувати потенційні види переносників, хоча багато таких видів мають тісну спорідненість, і їх важко точно відрізняти.

   Епізоотичний нагляд за переносниками спрямований на декларацію відсутності переносників чи визначення зон високого, середнього та низького ризику та місцевих особливостей сезонності шляхом визначення різних видів, присутніх у зоні, їх відповідної сезонної поширеності та чисельності. Епізоотичний нагляд за переносниками має особливе значення для потенційних зон поширення. Довгостроковий епізоотичний нагляд також може бути використаний для оцінки заходів боротьби з переносниками чи для підтвердження тривалої відсутності переносників.

   Найефективніший спосіб збору цієї інформації має враховувати біологічні та поведінкові характеристики місцевих видів переносників Culicoides і може включати використання світлових пасток типу Onderstepoort чи подібних, що працюють від сутінків до світанку в місцях, прилеглих до непарнокопитних.

   Епізоотичний нагляд за переносниками має ґрунтуватися на наукових методах відбору зразків. Вибір кількості та типів пасток, що будуть використовуватися під час нагляду за переносниками, і частота їх використання мають враховувати розмір та екологічні характеристики території, що підлягає обстеженню.

   Доцільно розміщувати пункти нагляду за переносниками у тих же місцях, що й індикаторні тварини.

   Використання системи епізоотичного нагляду за переносниками для виявлення наявності вірусів, що циркулюють, не рекомендується як рутинна процедура, оскільки зазвичай низькі показники зараження переносників означають, що такі виявлення можуть бути рідкісними. Для виявлення передачі вірусу краще використовувати стратегії епізоотичного нагляду за тваринами.

NB: Вперше прийнята в 1968 році; останнє оновлення прийнято у 2014 році.