Глава 5.3.

Глава 5.3. ПРОЦЕДУРИ СОЗТ, ЩО СТОСУЮТЬСЯ УГОДИ ПРО ЗАСТОСУВАННЯ САНІТАРНИХ ТА ФІТОСАНІТАРНИХ ЗАХОДІВ СВІТОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТОРГІВЛІ

Стаття 5.3.1 Угода про застосування санітарних та фітосанітарних заходів та роль і відповідальність СОЗТ

Угода про застосування санітарних та фітосанітарних заходів (Угода про СФЗ) спеціально заохочує країни-учасниці Світової організації торгівлі (СОТ) базувати свої санітарні заходи на наявних міжнародних стандартах, керівних принципах й рекомендаціях. Країни-учасниці СОЗТ можуть запроваджувати більш суворі санітарні заходи, аніж ті, що передбачені міжнародними стандартами, якщо вони вважаються необхідними для захисту стану здоров'я водних тварин чи людей і науково обґрунтовані аналізом ризику. За таких обставин країни-учасниці СОЗТ мають застосовувати послідовний підхід до управління ризиками.

З метою сприяння прозорості Угода про СФЗ передбачає у статті 7 зобов'язання країни-учасниці СОТ повідомляти про будь-які зміни в санітарних заходах, що здатні прямо чи опосередковано вплинути на міжнародну торгівлю, а також надавати відповідну інформацію про ці заходи.

Угода про СФЗ визнає СОЗТ, як компетентну міжнародну організацію для розробки та просування міжнародних стандартів стану здоров'я водних тварин, керівних принципів і рекомендацій, що застосовуються до торгівлі водними тваринами й продуктами із водних тварин.

Стаття 5.3.2. Ознайомлення з визначенням еквівалентності санітарних заходів

Імпорт водних тварин і продуктів із водних тварин несе певний ризик для стану здоров'я водних тварин і людей в країні-імпортері. Оцінка ризику та вибір відповідних варіантів управління ризиками ускладнюються через відмінності в системах управління станом здоров'я водних тварин в країнах-учасницях СОЗТ і системах вирощування й перероблення водних тварин. Проте суттєво відмінні системи й заходи можуть забезпечити еквівалентний рівень захисту стану здоров'я водних тварин і здоров’я людей для цілей міжнародної торгівлі.

Рекомендації, наведені у цій главі, призначені допомогти країнам-учасницям СОЗТ у визначенні того, чи здатні санітарні заходи, специфічні для різних систем, забезпечити однаковий рівень захисту стану здоров'я водних тварин і здоров’я людей. Вони описують принципи, що можна використовувати для визначення еквівалентності, і нижче наводять кроки процедури, призначеної для застосування торговими партнерами. Ці рекомендації можуть бути застосовані незалежно від того, чи стосується еквівалентність конкретних заходів, конкретних товарів, чи це стосується масштабу систем.

Стаття 5.3.3. Загальні міркування щодо визначення еквівалентності санітарних заходів

Перед імпортом водних тварин та продуктів із водних тварин країна-імпортер має переконатися, що стан здоров'я водних тварин і здоров’я людей на її території буде належним чином захищене. У більшості випадків прийняті заходи з управління ризиками частково залежатимуть від того, наскільки оцінюються системи управління станом здоров'я водних тварин й системи вирощування водних тварин в країні-експортері та ефективності застосованих санітарних заходів у цій країні. Системи, що діють в країні-експортері, можуть відрізнятися від систем, що діють в країні-імпортері та в інших країнах, з якими торгує країна-імпортер. Відмінності можуть існувати в інфраструктурі, політиці чи операційних процедурах відносно стану здоров'я водних тварин, лабораторних системах, стратегіях боротьби з хворобами, охороні кордонів і контролі за переміщенням тварин у країні.

Якщо торгівельні партнери погоджуються, що застосовані заходи забезпечують однаковий рівень захисту стану здоров'я водних тварин, ці заходи вважаються еквівалентними. Переваги застосування еквівалентності включають:

1. зниження витрат, пов'язаних з міжнародною торгівлею, дозволяє адаптувати санітарні заходи до місцевих умов;
2. оптимізація результатів відносно стану здоров'я водних тварин для визначеного рівня інвестицій;
3. сприяння торгівлі шляхом забезпечення необхідного рівня захисту стану здоров'я водних тварин шляхом зменшення обмежувальних для торгівлі санітарних заходів; і
4. зменшення кількості призначень процедур з високою вартістю досліджень.

Водний кодекс визнає принцип еквівалентності, рекомендуючи альтернативні санітарні заходи відносно багатьох хвороб. Еквівалентність може бути досягнута, наприклад, посиленням нагляду й постійного моніторингу, використанням альтернативних процедур дослідження, лікування чи ізоляції, або шляхом поєднання усіх цих елементів. Щоб полегшити визначення еквівалентності, країни-учасниці СОЗТ мають базувати свої показники санітарних заходів на стандартах і рекомендаціях СОЗТ.

Країни-учасниці СОЗТ мають провести аналіз ризиків, щоб створити основу для визначення еквівалентності.

Стаття 5.3.4. Необхідні міркування для визначення еквівалентності

1. Застосування оцінки ризику

Оцінка ризику забезпечує структуровану основу для оцінки еквівалентності між різними санітарними заходами, оскільки дозволяє порівняти вплив заходу на певний крок на шляху імпорту з ефектом запропонованого альтернативного заходу.

Визначення еквівалентності має порівнювати ефективність санітарних заходів проти конкретного ризику чи групи ризиків, від яких вони призначені захищати.

2. Класифікація санітарних заходів

Пропозиції щодо еквівалентності можуть стосуватися одного компонента (наприклад, процедури ізоляції чи відбору зразків, вимоги до випробувань чи обробки, процедури сертифікації) чи поєднання кількох компонентів (наприклад, системи виробництва товару) санітарного заходу, чи поєднання санітарних заходів. Санітарні заходи можуть застосовуватися послідовно чи одночасно.

Санітарні заходи описані в кожній главі Водного кодексу, присвяченій конкретній хворобі, для управління ризиком, спричиненим цією хворобою.

Для цілей визначення еквівалентності, санітарні заходи можна коротко класифікувати за категоріями:

1. інфраструктура: включає законодавчу базу (наприклад, законодавство про стан здоров'я водних тварин) та адміністративні системи (наприклад, організацію компетентного органу);
2. розробка й реалізація програми: включає документацію систем, критеріїв ефективності й прийняття рішень, ефективності лабораторії, а також положення про сертифікацію, аудит та забезпечення їх виконання;
3. конкретні технічні умови: включає вимоги, що стосуються використання безпечних приміщень, обробки (наприклад, стерилізація металевих контейнерів), спеціальних досліджень (наприклад, ІФА) і процедур (наприклад, інспектування перед експортом).

Санітарні заходи, запропоновані для визначення еквівалентності, можуть належати до однієї чи кількох із цих категорій, що не виключають одна одну.

У деяких випадках, як, наприклад, метод знезараження збудників хвороб, може бути достатнім порівняння зазначених технічних вимог, але в у більшості інших випадків оцінка того самого рівня захисту буде визначена лише оцінкою всіх відповідних компонентів управління станом здоров'я водних тварин країни-експортера і систем вирощування водних тварин.

Стаття 5.3.5. Принципи визначення еквівалентності

Визначення еквівалентності санітарних заходів має базуватися на застосуванні наступних принципів:

1. країна-імпортер має право встановлювати рівень захисту, який вона вважає належним для життя і здоров'я людей та стану здоров'я водних тварин на своїй території; цей рівень може бути виражений в якісних чи кількісних показниках;
2. країна-імпортер має бути в змозі обґрунтувати будь-який санітарний захід, тобто рівень захисту, якого планується досягти шляхом застосування заходу, обраного для протидії ризику;
3. країна-імпортер має визнати, що санітарні заходи, відмінні від тих, що вона пропонує, здатні забезпечити той самий рівень захисту; він має зокрема, враховувати наявність безпечних зон чи безпечних компартментів, а також безпечних продуктів із водних тварин;
4. країна-імпортер за запитом проводить консультації з країною-експортером з метою полегшення процедури визначення еквівалентності;
5. для визначення еквівалентності може бути запропонований будь-який санітарний захід чи поєднання санітарних заходів;
6. має бути застосований інтерактивний процес, що включає визначену послідовність кроків й використання узгодженої процедури обміну інформацією, щоб обмежити збір даних лише необхідним мінімімом, мінімізувати адміністративне навантаження й сприяти вирішенню суперечок;
7. країна-експортер має мати можливість об'єктивно продемонструвати, як запропоновані нею альтернативні санітарні заходи, забезпечать такий же рівень захисту;
8. країна-експортер має подати заявку на еквівалентність у спосіб, який полегшить її визначення країною-імпортером;
9. країна-імпортер має оцінювати запити на еквівалентність впродовж розумного часу, послідовно, прозоро й об’єктивно та відповідно до відповідних принципів оцінки ризику;
10. країна-імпортер має враховувати знання і досвід, уже набуті ветеринарним органом чи іншим компетентним органом країни-експортера;
11. країна-імпортер має враховувати будь-які домовленості, укладені нею з іншими країнами-експортерами з подібних питань;
12. країна-імпортер може також взяти до уваги будь-яку доступну їй інформацію про домовленості, що існують між країною-експортером та іншими країнами-імпортерами;
13. країна-експортер має, на запит країни-імпортера надати їй інформацію про процедури чи системи, що підлягають визначенню еквівалентності;
14. країна-імпортер має бути єдиним суддею щодо еквівалентності, але вона має надати країні-експортеру детальне пояснення результатів своєї оцінки;
15. країни-учасниці СОЗТ мають базувати свої санітарні заходи на відповідних стандартах та рекомендаціях СОЗТ, якщо вони існують. Однак вони можуть вибрати більш суворі санітарні заходи, якщо це науково обґрунтовано шляхом аналізу ризику;
16. для того, щоб за потреби можна було повторно оцінити визначення еквівалентності, країна-імпортер й країна-експортер мають інформувати одна одну про значні зміни в інфраструктурі, стані здоров'я водних тварин чи програмах, що здатні вплинути на визначення еквівалентності; а також
17. належна технічна допомога з боку країни-імпортера на запит країни-експортера здатна сприяти успішному завершенню визначення еквівалентності.

Стаття 5.3.6. Послідовність кроків, що слід враховувати при визначенні еквівалентності

Не існує єдиної послідовності кроків, якої слід дотримуватися при будь-якому визначенні еквівалентності. Кроки, що обирають торгівельні партнери, зазвичай залежать від обставин і їх торгового досвіду. Проте, інтерактивна послідовність кроків, описана нижче, може бути корисною для оцінки будь-яких санітарних заходів, незалежно від того, класифікується вона як компонент системи управління станом здоров'я водних тварин чи системи моніторингу продуктивності водних тварин, тобто в інфраструктурі, розробці й виконанні програми, чи визначенні технічних вимог.

Ця послідовність припускає, що країна-імпортер виконує свої зобов'язання за Угодою СОТ про СФЗ і запровадила прозорі заходи, засновані або на міжнародному стандарті або на аналізі ризику.

Рекомендовані кроки:

1. країна-експортер визначає захід, який вона хоче змінити, і просить країну-імпортера обґрунтувати свій санітарний захід відносно рівня захисту, що має бути досягнутий від ризику;
2. країна-імпортер пояснює причини цього заходу у визначеннях, що дозволяють його порівняння з альтернативним санітарним заходом відповідно до принципів, викладених у цих рекомендаціях;
3. країна-експортер надає свої аргументи на користь еквівалентності альтернативного санітарного заходу у формі, що полегшує проведення його оцінки країною-імпортером;
4. країна-експортер реагує на будь-яке занепокоєння країни-імпортера щодо будь-якого технічного аспекту наданням додаткової інформації;
5. визначення еквівалентності країною-імпортером має враховувати у відповідних випадках:
   1. вплив мінливості й невизначеності в біологічній сфері;
   2. очікуваний ефект від альтернативного санітарного заходу;
   3. стандарти й рекомендації СОЗТ;
   4. результати оцінки ризиків;
6. країна-імпортер повідомляє країну-експортера впродовж розумного періоду часу про своє рішення і причини його прийняття.
   Рішення:
   1. визнає еквівалентність альтернативного санітарного заходу застосованого країною-експортером; або
   2. запитує додаткову інформацію; або
   3. відхиляє аргументацію про еквівалентність альтернативного санітарного заходу;
7. слід спробувати вирішити будь-яку розбіжність в поглядах щодо оцінки запиту, використовуючи узгоджений механізм, такий як неофіційна процедура посередництва СОЗТ, передбачена у випадку суперечок (Стаття 5.3.8.);
8. залежно від категорії заходів, що розглядаються, країна-імпортер і країна-експортер можуть неофіційно визнати еквівалентність чи укласти офіційну угоду про еквівалентність, що дозволяє рішенню набрати чинності.

Країна-імпортер, що визнає еквівалентність альтернативного санітарного заходу застосованого країною-експортером, має забезпечити послідовність дій щодо запитів інших країн на визнання еквівалентності ідентичних чи дуже схожих заходів. Однак узгоджені дії не означають, що конкретний захід, запропонований кількома країнами-експортерами, завжди має розглядатися як еквівалентний, оскільки захід має розглядатися не ізольовано, а як невіддільна частина системи, що складається з інфраструктури, політики й процедур, що мають розглядатися в контексті стану здоров'я водних тварин в країні-експортері.

Стаття 5.3.7. Послідовність кроків, що слід пройти для створення зони чи компартменту і їх визнання для цілей міжнародної торгівлі

Визначення «зона» і «зонування» у Водному кодексі мають те ж саме значення, що й «регіон», «територія» й «регіоналізація» в Угоді СОТ про СФЗ.

Вимоги до створення безпечної зони чи компартменту безпечного відносно хвороби, описані в положеннях Глави 4.2. і в кожній конкретній главі про хворобу, і мають враховуватися торговими партнерами при встановленні санітарних заходів для торгівлі. Ці вимоги включають:

1. Для зонування
   1. Країна-експортер визначає географічний сектор своєї території, який, на її думку, на основі результатів нагляду, містить субпопуляцію водних тварин з різним станом здоров'я водних тварин відносно певної хвороби.
   2. Країна-експортер описує в плані біозахисту передбаченому для території, заходи, що застосовуються для епізоотичного відокремлення такої території від інших частин її території, відповідно до рекомендацій, викладених у Водному кодексі.
   3. У відповідь на запит країни-імпортера країна-експортер:
      1. обґрунтовує причини, чому сектор, як описано в пунктах a) і b) вище, можна розглядати як особливу епізоотично відокремлену зону для цілей міжнародної торгівлі;
      2. надає доступ до інформації про процедури чи системи встановлення зони.
   4. Країна-імпортер вирішує, чи визнає вона територію, що вважається зоною для цілей імпорту водних тварин чи продуктів із водних тварин, враховуючи:
      1. оцінку служб охорони здоров’я водних тварин країни-експортера;
      2. результати оцінки ризику на основі інформації, наданої країною-експортером, та її власних досліджень;
      3. стан здоров'я водних тварин в країні-експортері відносно відповідної хвороби; та
      4. інші відповідні стандарти чи рекомендації СОЗТ.
   5. Країна-імпортер повідомляє країну-експортера впродовж розумного періоду часу про своє рішення і причини його прийняття, а саме:
      
      1. визнання зони; або
      2. запит на отримання додаткової інформації; або
      3. відмова у визнанні території зоною для цілей міжнародної торгівлі.
   6. Країни мають намагатися вирішити будь-які розбіжності щодо визнання зони, під час процесу прийняття рішення чи по його завершенні, використовуючи узгоджений механізм, такий як неофіційна процедура посередництва СОЗТ у суперечках (Стаття 5.3.8.).
   7. Ветеринарні органи чи інші компетентні органи країн-імпортерів й країн-експортерів мають погодити визнання цієї зони.
2. Для компартментизації
   1. На основі обговорень з представниками відповідної галузі країна-експортер визначає на своїй території компартмент, що включає субпопуляцію водних тварин, що утримуються в одному чи кількох закладах аквакультури, чи інших типах об’єктів, що функціонують з однаковою системою управління і планом біозахисту. Компартмент містить ідентифіковану субпопуляцію водних тварин з чітким станом здоров'я водних тварин відносно конкретної хвороби. Країна-експортер описує, як цей стан здоров'я водних тварин підтримується завдяки партнерству між відповідною галуззю та ветеринарним органом чи іншим компетентним органом країни-експортера.
   2. Країна-експортер переглядає план біозахисту цього компартменту й підтверджує шляхом аудиту, що:
      1. цей компартмент є епізоотично відокремленим під час виконання його стандартних операційних процедур завдяки ефективному застосуванню плану біозахисту; і
      2. запроваджена програма епізоотичного нагляду й моніторингу дає змогу перевірити стан цієї субпопуляції відносно відповідної хвороби.
   3. Країна-експортер описує компартмент відповідно до положень Глав 4.2 й 4.3.
   4. У відповідь на запит країна-експортер має надати країні-імпортеру:
      1. пояснення, того, чому таку субпопуляцію, як описано в пунктах a) і b) вище, варто розглядати як епізоотично відокремлений компартмент для цілей міжнародної торгівлі; і
      2. надає інформацію про процедури чи системи, що дозволяють визнавати створення такого компартменту.
   5. Країна-імпортер вирішує, погоджуватися чи ні з тим, що субпопуляція є компартментом з якого можна імпортувати водних тварин чи продукти із водних тварин, враховуючи:
      1. оцінку служб охорони здоров’я водних тварин країни-експортера;
      2. результати оцінки ризику на основі інформації, наданої країною-експортером, та її власних досліджень;
      3. стан здоров'я водних тварин відносно визначеної хвороби (хвороб); та
      4. інші відповідні стандарти чи рекомендації СОЗТ.
   6. Країна-імпортер повідомляє країну-експортера впродовж розумного періоду часу про своє рішення і причини його прийняття, а саме:
      
      1. визнання компартменту; або
      2. запит на отримання додаткової інформації; або
      3. відхилення прохання про визнання того, що субпопуляція становить компартмент для цілей міжнародної торгівлі.
   7. Країни мають намагатися вирішити будь-які розбіжності щодо визнання компартменту, під час процесу прийняття рішення чи по його завершенні, використовуючи узгоджений механізм, такий як неофіційна процедура посередництва СОЗТ у суперечках (Стаття 5.3.8.).
   8. Ветеринарні органи чи інші компетентні органи країн-імпортерів та країн-експортерів мають погодити визнання компартменту.

Стаття 5.3.8. Неофіційна процедура посередництва СОЗТ у вирішенні суперечок

СОЗТ підтримує добровільний внутрішній механізм для надання допомоги країнам-учасницям СОЗТ у вирішенні розбіжностей. Застосовуються такі внутрішні процедури:

1. Обидві сторони погоджуються надати СОЗТ мандат на допомогу у вирішенні їх розбіжностей.
2. За необхідності Генеральний директор СОЗТ запропонує одного чи кількох експертів, а також голову, за запитом, узгодженим з обома сторонами.
3. Обидві сторони погоджуються з технічним завданням і робочою програмою, а також покривають усі витрати, понесені СОЗТ.
4. Експерт чи експерти мають право вимагати роз’яснення будь-якої інформації й даних, наданих будь-якою країною в процесі оцінки чи консультацій, чи вимагати додаткову інформацію, чи дані від будь-якої з цих країн.
5. Експерт чи експерти подають конфіденційний звіт Генеральному директору СОЗТ, який потім передає його обом сторонам суперечки.

nb: вперше прийнято у 2013 році; останнє оновлення прийнято у 2024 році.