Оригінал

ЯЩУР

ЕТІОЛОГІЯ

Класифікація збудника

Ящур (FMD) викликається вірусами родини Picornaviridae, роду Aphthovirus. Вірус має сім імунологічно відмінних серотипів: A, O, C, SAT1, SAT2, SAT3, та Asia1, що не формують перехресного імунітету. З 2004 року не надходило жодних повідомлень про випадки Ящуру, спричинені серотипом C і зараз цей серотип вважається зниклим. Нові варіанти вірусу Ящуру (FMDV) виникають через постійну мутацію під час реплікації, рекомбінації та зміни носія вірусної РНК, схильність до помилок.

Стійкість до фізичних і хімічних впливів

ЕПІЗООТОЛОГІЯ

• Одна з найбільш заразних хвороб тварин, що завдає значних економічних збитків.
• Низька смертність дорослих тварин, але часто висока смертність молодняку внаслідок міокардиту.

Носії

• З одомашнених видів тварин до Ящуру сприйнятливі велика рогата худоба, свині, вівці, кози та водяні буйволи (Bubalus bubalis). ВРХ зазвичай є основним носієм, хоча деякі штами, здається, спеціально адаптовані під домашніх свиней. В сімействі парнокопитних сприйнятливі усі домашні парнокопитні тварини підряду жуйних, включаючи яків і сімейство свиней.
• Африканські буйволи є важливими носіями підтримки SAT серотипів Ящуру в Африці.
• Дикі парнокопитні також сприйнятливі до природного чи експериментального зараження, включаючи оленів, антилоп, диких свиней та жирафів.
• Двогорбі верблюди (Camelus bactrianus) чутливі до Ящуру. Верблюди Старого Світу можуть бути стійкими до природного зараження окремими штамами, а південноамериканські верблюди, такі як альпаки та лами, помірно сприйнятливі, але, ймовірно, не мають епізоотичного значення.
• Іноді Ящур також заражав тварин, що не належать до парнокопитних, таких як собаки, їжаки, ведмеді, слони, броненосці, кенгуру, нутрії та капібари.
• Експериментально вдавалось заразити щурів, мишей, морських свинок і броненосців.

Передача інфекції

• Безпосередній контакт між зараженими та сприйнятливими тваринами, особливо при вдиханні забруднених вірусом аерозолів.
• Безпосередній контакт сприйнятливих тварин з фомітами (руки, взуття, одяг, транспортні засоби тощо).
• Споживання (переважно свинями) не знезаражених м'ясних продуктів (згодовування помиїв).
• Споживання забрудненого вірусом молока (телятами).
• Штучне запліднення забрудненою вірусом спермою.
• Поширення повітрям на значні відстані, особливо в помірних зонах (до 60 км на суші та 300 км над водою).
• У дихальних шляхах людини вірус Ящуру здатний зберігатись впродовж 24–48 годин, що спонукає до звичної практики 3–5 діб особистого карантину для персоналу, який зазнав впливу в дослідницьких установах. Під час активного спалаху це може бути скорочено до нічного періоду часу після ретельного відхаркування, душу з шампунем та зміни одягу.

Джерела вірусу

• Тварини «інкубатики» та з клінічним проявом.
• Усі виділення тварин на стадії прояву інфекції, включаючи видихнуте повітря, слину, молоко, сечу, фекалії та сперму, а також рідину із везикул, пов’язаних із Ящуром, та амніотичну рідину включаючи абортованих плодів овець (за 4 доби до клінічного прояву). Пік утворення вірусу зазвичай припадає на час розриву везикул та появи більшості клінічних ознак.
• М'ясо та субпродукти, рН яких залишався вищим 6,0.
• Носії: одужалі чи вакциновані та контактні тварини, у яких Ящур зберігається в роті й горлянці понад 28 діб. Рівень носійства у великої рогатої худоби коливається від 15 до 50%, але цей стан зазвичай триває не більше 6 місяців, хоча в поодиноких випадках може тривати й до 3 років. Непрямі дослідження вказують на те, що в поодиноких випадках носії здатні передавати інфекцію сприйнятливим тваринам під час безпосереднього контакту, але сам механізм невідомий, і відсутні прямі докази передачі від носіїв домашнім тваринам.

Поширення

Раніше Ящур був поширений по всьому світі; однак, в деяких регіонах, включаючи всю Північну Америку та Західну Європу, його було знищено. Там, де ця хвороба є ензоотичною, вона є основною перешкодою для міжнародної торгівлі худобою.
В різних частинах світу зустрічаються різні серотипи та штами, що призводять до періодичних спалахів, пов’язаних із відсутністю захисту між серотипами та обмеженим перехресним захистом між деякими штамами, підвищенням та ослабленням популяційного імунітету, новими проникненнями та різними ефективними заходами контролю.

Ящур є першою хворобою, щодо якої СОЗТ сформувала офіційний список безпечних країн та зон.

Ящур є однією з хвороб, для яких СОЗТ має процедуру офіційного визнання стану здоров'я тварин відносно хвороби. Для отримання додаткової інформації відвідайте портал станів на сайті СОЗТ [https://www.woah.org/en/what-we-do/animal-health-and-welfare/official-disease-status/].

Щоб отримати більш свіжу детальну інформацію про поширеність цієї хвороби у світі, див. інтерфейс Світової інформаційної системи здоров'я тварин СОЗТ (ВІСЗТ) [https://wahis.woah.org/#/home].

ДІАГНОСТИКА

Для цілей Кодексу здоров’я наземних тварин СОЗТ інкубаційний період Ящуру становить 14 діб.
Повідомляється, що для овець це 1–12 діб, при цьому більшість заражених проявляють ознаки на 2–8 добу; 2–14 діб — для ВРХ; і понад 2 доби зазвичай чи більше — для свиней (у деяких експериментах повідомлялося про клінічні ознаки уже через 18–24 години).

Інші повідомлення що інкубаційний період у диких тварин становить 4 доби; 2 доби — у диких свиней, 2–3 доби — у лосів та 2–14 діб — у двогорбих верблюдів.

Клінічна діагностика

Ознаки можуть відрізнятися — від легких або неочевидних до важких, де важкість прояву змінюється залежно від штаму вірусу, експозиції, віку та породи тварин, виду носія та ступеня його імунітету. Смертельні випадки трапляються не часто, за винятком молодих тварин, що можуть загинути внаслідок розсіяного міокардиту чи з голоду. Більшість дорослих одужує через 2–3 тижні, хоча вторинні інфекції здатні сповільнити одужання.

Захворюваність може наближатися до 100%. Смертність загалом низька у дорослих тварин (1–5%), але зростає у молодих телят, ягнят і поросят (20% і вище). Одужання в неускладнених випадках зазвичай займає близько 2 тижнів.

Велика рогата худоба

• Найважчі клінічні прояви спостерігають у високопродуктивних молочних порід, що утримуються в розвинених країнах. Гіпертермія, анорексія, тремтіння, гіпогалактія впродовж 2–3 діб, а потім:
  • цмокання губами, скрегіт зубами, слинотеча, кульгавість, тупотіння чи удари кінцівками: спричинені везикулами (афтами) на слизовій оболонці щік і носа та/чи між ратицями та коронарним вінчиком;
  • через 24 години: розрив везикул з утворенням ерозій;
  • пухирці можуть виникати й на дійках.
• Одужання зазвичай відбувається впродовж 8–15 діб.
• Ускладнення: ерозії на язику, суперінфекція уражень, деформація копитець, мастит і тривала гіпогалактія, міокардит, безпліддя, аборти, виснаження та втрата контролю тепла («плямистість»).
• Загибель молодняку від міокардиту.

Вівці й кози

• Значна кількість заражених тварин може хворіти безсимптомно чи мати ураження лише в одному місці. Загальними ознаками є лихоманка та легка чи сильна кульгавість на одну, чи кілька кінцівок.
• Везикули виникають на стопах, у коронарній смузі та міжпальцевих проміжках, але вони можуть розриватися та бути прихованими ураженням стопи з інших причин.
• Ураження порожнини рота часто непомітні чи значні, і зазвичай виглядають як неглибокі ерозії.
• Гарячка.
• Особливістю є агалактія у лактуючих овець і кіз. У деяких спалахах, значна кількість овець абортує.
• Загибель молодняку може відбуватися без прояву клінічних ознак.

Свині

• Гарячка.
• Можуть розвинутися серйозні ураження стопи та кульгавість із відривом рогу копитець, особливо при утриманні на бетоні.
• Везикули часто виникають в місцях стиснення на кінцівках, особливо вздовж зап’ястя («суглоби»).
• Можуть виникати пухирчасті ураження на морді та сухі ураження на язику.
• Молоді свині до 14-тижневого віку можуть раптово гинути від серцевої недостатності, тоді як поросята молодші 8-тижневого віку особливо чутливі.

Ураження

• Везикули чи пухирі на язику, зубній подушечці, яснах, щоках, твердому та м’якому піднебінні, губах, ніздрях, морді, коронарних смугах, дійках, вимені, морді свиней, копитцях і міжпальцевих проміжках.
• Ерозії на стовпах рубця після забою. Сірі чи жовті смуги в серці від дегенерації та некрозу міокарда у молодих тварин усіх видів («тигрове серце»).

Диференційна діагностика

Клінічно не відрізняються:

• Екзантема свиней везикулярна.
• Зараження Сенекавірусом A (вірус Сенека Валлі).
• Стоматит везикулярний.
• Хвороба везикулярна свиней.

Інша диференційна діагностика:

• Діарея великої рогатої худоби вірусна та хвороби слизових.
• Ектіма контагіозна.
• Лихоманка катаральна злоякісна.
• Лихоманка овець катаральна.
• Мамміліт великої рогатої худоби.
• Неінфекційні причини, такі як травми чи хімічні опіки.
• Ринотрахеїт великої рогатої худоби заразний.
• Стоматит великої рогатої худоби папульозний.
• Хвороба геморагічна епізоотична.
• Чума великої рогатої худоби (ліквідована у всьому світі).

Лабораторна діагностика

Зразки

• Епітелій з нерозірваної чи нещодавно розірваної везикули або везикулярна рідина.
• Зразки епітелію слід помістити в транспортне середовище, що підтримує рН 7,2–7,6, та зберігати в прохолоді (див. Посібник наземних тварин СОЗТ).
• Там, де збір зразків епітелію неможливий, альтернативним джерелом є зразки крові та/чи стравохідно-глоткової рідини, відібрані за допомогою чашки Пробінга (https://www.wrlfmd.org/laboratory-protocols/probang-manufacturing) у жуйних тварин, чи мазки з горла свиней, як альтернативне джерело вірусу.
• Зразки в чашках Пробінга слід зберігати в холодильнику чи заморожувати відразу після відбору.
• Тканини міокарда чи кров можуть бути надіслані у випадках загибелі, але везикули знову є кращими матеріалами, за їх наявності.

Процедури

Ідентифікація патогену:

Для позитивного діагнозу достатньо виявлення живого вірусу Ящуру, вірусного антигену Ящуру чи нуклеїнової кислоти Ящуру.

Усі лабораторні маніпуляції з живими вірусними культурами Ящуру чи потенційно інфікованим/контамінованим матеріалом, таким як зразки тканин і крові, мають виконуватися на належному рівні зберігання, визначеному за допомогою аналізу біологічних ризиків (див. Глава 1.1.4 Біологічна безпека й біозахист: Стандарт управління біологічними ризиками у ветеринарних лабораторіях і тваринницьких приміщеннях).

• Полімеразна ланцюгова реакція зворотної транскрипції (RT-PCR) – широко використовується як дослідження на передній лінії для розпізнавання специфічних для Ящуру нуклеїнових кислот у ряді типів зразків, включаючи епітелій, молоко, сироватку тощо. Формати включають:
  • RT-PCR на основі агарозного гелю;
  • RT-PCR в реальному часі;
  • Лініально-специфічні методи RT-PCR
  • RT-PCR ампліфікація для секвенування нуклеотидів.
• Виділення вірусів:
  • Інокуляція первинних клітин щитоподібної залози великої рогатої худоби (теляти) чи первинних клітин нирки свині, теляти та ягняти. Можна також використовувати чутливі клітинні лінії, такі як BHK-21, LFBK-αVβ6 чи IB-RS-2.
  • Після завершення цитопатичної дії культуральні рідини можна використовувати в дослідженнях CF, ІФА чи RT-PCR.
• Виявлення антигену ІФА – аналізи на основі моноклональних антитіл чи поліклональних антисироваток можуть бути використані для виявлення та типування вірусного антигену Ящуру.
• Реакція зв’язування комплементу – менш специфічний і чутливий метод, ніж ІФА; впливають про- та антикомплементні фактори.

Серологічні дослідження

Серологічні дослідження на Ящур проводять для підтримки чотирьох основних цілей, а саме:

1. для сертифікації окремих тварин перед імпортом чи експортом (тобто для торгівлі);
2. для підтвердження підозрілих випадків Ящуру;
3. оцінки поширеності інфекції чи обґрунтування її відсутності;
4. демонстрації ефективності вакцинації.

• Реакція нейтралізації вірусу
  • Кількісний мікротест VN на антитіла до Ящуру виконується з клітинами нирки IB-RS-2, BHK-21, ягняти чи свині в пластинах для мікротитрування з плоским дном для культури тканин.
• Твердофазний конкурентний ІФА
  o Може використовуватися для виявлення антитіл проти кожного із семи серотипів вірусу Ящуру. Як альтернатива антисироватці морських свинок чи кроликів, можна використовувати відповідні моноклональні антигени, кон’юговані з пероксидазою, для виявлення антигенів, покритих планшетами ІФА, безпосередньо чи після захоплення моноклональними антитілами.
• Рідкофазний блокуючий ІФА
  • Антигени готують із відібраних штамів Ящуру, вирощених на моношарах клітин BHK-21.
• Реакція на антитіла до неструктурних білків
  • Непрямі або конкурентні формати ІФА.
  • Імуноферментний імуно-електротрансферний блот-аналіз (ІІЕБА).

Для отримання більш детальної інформації щодо методології лабораторної діагностики, зверніться, будь ласка, до Глави 3.1.8 «Ящур» останнього видання Посібник з діагностики та вакцинопрофілактики для наземних тварин СОЗТ заголовком «Методи діагностики».

ПРОФІЛАКТИКА ТА КОНТРОЛЬ

Санітарна профілактика

• Охорона безпечних зон шляхом прикордонного контролю переміщень тварин і продукції з них та нагляду.
• Застосування рекомендованих СОЗТ процедур для знезараження Ящуру в продуктах тваринного походження.
• Карантинні заходи.
• Забій заражених, перехворілих та чутливих до Ящуру контактних тварин.
• Очищення та дезінфекція приміщень і всіх забруднених матеріалів, таких як інвентар, автомобілі та одяг.
• Утилізація трупів, підстилки та заражених продуктів тваринного походження в забрудненій зоні.

Ветеринарна профілактика

Інактивовані вакцини

Традиційні вакцини проти Ящуру містять певну кількість одного чи кількох хімічно інактивованих засобів, отриманих із культур клітин посівного штаму вірусу, змішаних із відповідними ад’ювантами та допоміжними речовинами. Вакцини проти Ящуру можна класифікувати як «стандартні» чи «вищої» якості вакцини.

• Стандартні ефективні вакцини (комерційні вакцини): складені з достатньою кількістю антигену та відповідним ад’ювантом, щоб мати мінімальний рівень активності 3 PD50 [50% захисна доза].
  • Забезпечують 6 місяців імунітету після двох початкових вакцинацій з інтервалом в 1 місяць.
  • Штами вакцини вибираються на основі антигенного зв’язку зі штамами, що циркулюють.
  • Багато з них є полівалентними, щоб забезпечити широке антигенне покриття проти штамів що переважно циркулюють.
• Вакцини з більшою ефективністю (екстрені вакцини): розроблені з достатньою кількістю антигену та відповідним ад’ювантом, щоб мати мінімальний рівень активності 6 PD50 [50% захисної дози].
• Вакцини з тривалішою дією рекомендуються для вакцинації природних популяцій через їхній ширший спектр імунітету, а також їх швидкий початок захисту

Живі атенуйовані вакцини

Живі вакцини проти Ящуру неприйнятні внаслідок небезпеки повернення до вірулентності та оскільки їх використання завадить виявленню зараження вакцинованих тварин.

Для отримання більш детальної інформації щодо вакцин, зверніться, будь ласка, до Глави 3.1.8 «Ящур» останнього видання Посібник з діагностики та вакцинопрофілактики для наземних тварин СОЗТ під заголовком «Вимоги до вакцин».

Для отримання більш детальної інформації щодо безпечної міжнародної торгівлі наземними тваринами та продукцією з них, зверніться до останнього видання Кодексу здоров’я наземних тварин.

ДОВІДКОВА ТА ІНША ІНФОРМАЦІЯ

• Brown C. & Torres A., Eds. (2008). - USAHA Foreign Animal Diseases, Seventh Edition. Committee of Foreign and Emerging Diseases of the US Animal Health Association. Boca Publications Group, Inc.
• Coetzer J.A.W. & Tustin R.C. Eds. (2004). - Infectious Diseases of Livestock, 2nd Edition. Oxford University Press.
• Fauquet C., Fauquet M., & Mayo M.A. (2005). - Virus Taxonomy: VIII Report of the International Committee on Taxonomy of Viruses. Academic Press.
• Spickler A.R. & Roth J.A. Iowa State University, College of Veterinary Medicine - Last revision on March 2015 http://www.cfsph.iastate.edu/DiseaseInfo/factsheets.htm
• World Organisation for Animal Health (2019). - Terrestrial Animal Health Code. OIE, Paris.
• World Organisation for Animal Health (2018). - Manual of Diagnostic Tests and Vaccines for Terrestrial Animals. OIE, Paris.

*
* *