Глава 3.2.

Глава 3.2. ЯКІСТЬ ВЕТЕРИНАРНИХ СЛУЖБ

Стаття 3.2.1. Загальні міркування

Якість ветеринарних служб залежить від етичних, організаційних, законодавчих та технічних факторів.

Відповідність стандартам якості має вирішальне значення для ветеринарних служб у досягненні їхньої мети щодо здоров'я тварин, їх добробуту, благополуччя людей, а також для зміцнення довіри до міжнародної торгівлі та для збереження цієї впевненості.

Ветеринарні служби мають відповідати основним принципам роботи, зазначеним в Статті 3.2.2. незалежно від політичного, економічного чи соціального становища в країні.

Основні складові для ветеринарної служби країни представлені в Статтях 3.2.3. до 3.2.12. Чотири елементи зосереджені на аспектах управління: політика та управління, персонал і ресурси, професія ветеринара та зацікавлені сторони; а шість компонентів зосереджені на технічних аспектах: здоров'я тварин, безпека харчових продуктів тваринного походження на етапі виробництва, ветеринарні лікарські засоби, лабораторії, добробут тварин та міжнародна торгівля.

Цю главу слід читати разом з іншими главами Наземного кодексу та відповідними главами Посібника наземних тварин щодо якості лабораторій, діагностики та вакцин, а також відповідними текстами Кодексу Аліментаріус.

Стаття 3.2.2. Основні принципи роботи

Для забезпечення якості своєї діяльності ветеринарні служби мають дотримуватись таких взаємопов’язаних принципів:

1. Професійне судження

   Персонал зобов'язаний мати відповідну кваліфікацію, знання та досвід, щоб компетентно приймати обґрунтовані професійні судження.

2. Незалежність та об’єктивність

   Слід подбати про те, щоб персонал був вільним від будь-якого надмірного комерційного, фінансового, ієрархічного, політичного чи іншого тиску, що здатен негативно вплинути на його судження чи рішення. Ветеринарні служби в усі часи, мають діяти об'єктивно.

3. Неупередженість

   Ветеринарні служби мають бути неупередженими. Зокрема, усі сторони, на які впливає їхня діяльність, мають право очікувати, що послуги будуть їм надані розумно та без дискримінації.

4. Цілісність

   Ветеринарні служби мають підтримувати стабільно високий рівень доброчесності. Будь-яке шахрайство, корупцію чи фальсифікацію слід виявляти та усувати.

5. Прозорість

   Ветеринарні служби мають бути максимально прозорими у всій своїй управлінській та технічній діяльності, включаючи, але не обмежуючись лише звітністю про хвороби, прийняттям політичних та програмних рішень, людськими ресурсами та фінансовими питаннями.

6. Наукова основа

   Ветеринарні служби мають розвивати та реалізувати свою діяльність на науковій основі, включаючи відповідні дані з таких сфер, як аналіз ризиків, епідеміологія, економіка та суспільствознавство.

7. Міжгалузева співпраця

   Ветеринарні служби мають співпрацювати, у тому числі через підхід «Єдиного здоров'я», обмінюючись професійними знаннями та досвідом з усіма відповідними секторами та суб’єктами, одночасно оптимізуючи використання ресурсів.

Стаття 3.2.3. Політика та управління

Ветеринарні служби мають бути керовані, мати організаційну структуру та систему управління для розробки, впровадження й оновлення політики ветеринарного законодавства та програм, що включають аналіз ризиків, епізоотологічні, економічні та суспільно-наукові принципи. Прийняття рішень ветеринарними службами має бути вільним від зайвого фінансового, політичного та інших ненаукових впливів.

Ветеринарні служби мають координувати свою діяльність з іншими державними органами, а також активно співпрацювати на міжнародному рівні взаємодіючи з МЕБ та іншими відповідними регіональними та міжнародними організаціями.

Цей компонент має містити наступні специфічні елементи:

1. всеосяжне національне ветеринарне законодавство, відповідно положень Глави 3.4., що регулярно оновлюється із посиланнями на зміни міжнародних стандартів та нові наукові дані;

2. впровадження ветеринарного законодавства за допомогою програми комунікацій та інформування, а також офіційної, документально підтвердженої інспекторської діяльності з перевірки та дотримання вимог;

3. здатність проводити аналіз ризиків, аналіз витрат і вигод для визначення, перегляду, адаптації та використання ресурсної політики й програм;

4. політики або програми, що як слід задокументовані, забезпечені ресурсами та підтримуються і належним чином переглядаються та оновлюються для підвищення їх ефективності й результативності у вирішенні виникаючих проблем;

5. системи управління якістю з політикою якості, процедурами та документацією, придатною для функціонування ветеринарних служб, включаючи процедури обміну інформацією, скарги та оскарження і внутрішні аудити;

6. системи управління інформацією по збору даних для моніторингу та оцінки політики функціонування ветеринарних служб і аналізу ризиків;

7. організаційні структури з визначеними ролями та відповідальністю для ефективної внутрішньої координації діяльності від центрального до польових рівнів (ланцюг управління), що, періодично чи за потреби, переглядаються та оновлюються;

8. офіційні механізми зовнішньої координації, з чітко описаними процедурами чи угодами щодо діяльності (включаючи механізми готовності та реагування) між ветеринарними органами, компетентними органами, іншими відповідними державними органами та зацікавленими сторонами, що включають підхід «Єдиного здоров'я»;

9. належний рівень офіційного представництва на міжнародних багатосторонніх форумах, що включає консультації із зацікавленими сторонами, активну участь та обмін інформацією, а також подальші дії щодо результатів засідань.

Стаття 3.2.4. Персонал та ресурси

Ветеринарні служби мають бути належним чином укомплектовані персоналом, включаючи ветеринарів, параветеринарних фахівців та інший персонал, з відповідними компетенціями, отриманими шляхом початкової та безперервної освіти, що дозволяє ефективно реагувати та виконувати необхідні функції.

Ветеринарні служби мають бути функціональними та мати належне забезпечення фізичними та відповідними оперативними ресурсами для їх поточної й планової діяльності з доступом до ресурсів, для ефективного реагування на надзвичайні події чи виникаючі нові проблеми.

Цей компонент має містити наступні специфічні елементи:

1. ядро штатних працівників державної служби, включаючи достатню кількість кваліфікованих ветеринарів та параветеринарних фахівців;

2. офіційні, покрокові, на основі заслуг, процедури найму та просування по службі;

3. визначені та запроваджені посадові інструкції й офіційні процедури оцінки діяльності та управління, для ветеринарів, параветеринарних фахівців та іншого персоналу;

4. достатню і регулярну, для мінімізації ризику конфлікту інтересів та збереження незалежності, оплату праці персоналу;

5. стандартизовану та достатню для виконання відповідної діяльності ветеринарних служб - освіту, знання, навички та практику ветеринарів і параветеринарних фахівців;

6. належний контроль ветеринарами - параветеринарних фахівців;

7. доступ всього персоналу до професійного розвитку, включаючи програми безперервної освіти, що, за потреби, переглядаються та оновлюються;

8. визначені процедури доступу ветеринарних служб до персоналу та інших ресурсів, включаючи надзвичайні події;

9. доступ до відповідних фізичних ресурсів на всіх рівнях (національному, державному/регіональному та місцевому), включаючи, але не обмежуючись функціональними спорудами, меблями, обладнанням, засобами зв’язку, інформаційними технологіями, транспортом та холодовим ланцюгом, що, за потреби, підтримуються та поновлюються;

10. доступ до достатньої кількості оперативних ресурсів для запланованої та повсякденної діяльності, а також для нових чи розширених заходів, включаючи, але не обмежуючись договорами, пальним, добовими, вакцинами, діагностичними засобами, засобами індивідуального захисту та іншими витратними матеріалами.

Стаття 3.2.5. Професія ветеринара

Ветеринари та параветеринарні фахівці є невіддільною складовою ветеринарних служб, як у складі державних органів, так і приватних надавачів послуг.

Статутний ветеринарний орган має регулювати діяльність ветеринарів та параветеринарних фахівців, ефективно і самостійно підтримувати освітні та професійні стандарти, що стосуються їх ролі, включаючи офіційні завдання, ветеринарні клінічні послуги та інші ветеринарні завдання відповідно. Мають бути запроваджені механізми координації між ветеринарним органом, статутним ветеринарним органом та ветеринарними навчальними закладами.

МЕБ підготувало керівні принципи щодо очікуваної компетенції для ветеринарів та параветеринарних фахівців, а також настанови щодо навчальних програм, необхідних для надання цих компетенцій (ветеринарна освіта, базовий план підготовки ветеринарів та місії підтримки).

Цей компонент має містити наступні специфічні елементи:

1. Існування незалежного статутного ветеринарного органу, що несе юридичну відповідальність та має належні ресурси для:

   1. ліцензування та реєстрації ветеринарів і параветеринарних фахівців, для виконання ними визначених видів діяльності, пов'язаних з ветеринарною наукою чи здоров'ям тварин;
   2. встановлення мінімальних стандартів освіти, необхідних для реєстрації та отримання ліцензії ветеринарів і параветеринарних фахівців;
   3. встановлення мінімальних стандартів професійної поведінки та компетентності зареєстрованих ветеринарів і параветеринарних фахівців і забезпечення дотримання і підтримки цих стандартів;
   4. розслідування скарг та застосування дисциплінарних заходів.
2. Незалежність статутного ветеринарного органу забезпечується прозорими механізмами управління і фінансування, включаючи виборну представницьку раду чи еквівалент та фінансові механізми для збору та управління реєстраційними внесками.

3. Доступні якісні ветеринарні клінічні та розширені послуги для задоволення потреб власників тварин, включаючи поінформованість та доступ до достовірної діагностики, лікування хвороб і травм у тварин.

Стаття 3.2.6. Зацікавлені сторони

Ряд осіб та організацій зацікавлені в діяльності ветеринарних служб чи стурбовані нею, наприклад, тваринники, переробники, продавці, виробники кормів, менеджери дикої фауни, дослідники, приватні ветеринари та параветеринарні фахівці, а також відповідні неурядові (громадські) організації та широкий загал громадян.

Ветеринарні служби мають ефективно, прозоро та своєчасно комунікувати з цими зацікавленими сторонами щодо діяльності та розвитку ветеринарної служби у сфері охорони здоров'я тварин, добробуту тварин та охорони здоров'я ветеринарів. Вони також мають консультуватися з відповідними зацікавленими сторонами щодо ефективності політики та програм ветеринарної служби, залучаючи механізми активного пошуку зацікавлених сторін для їх розгляду та реалізації.

Компетентні органи мають бути наділені повноваженнями та мати можливості, де це доречно, розвивати чи брати участь у державно-приватних партнерствах для досягнення результатів у сфері охорони здоров’я тварин, добробуту тварин та благополуччя людей. Тобто:

• акредитувати, уповноважувати чи делегувати приватний сектор;

• розробляти чи брати участь у спільних з виробниками та іншими зацікавленими сторонами програмах.

МЕБ підготувало, як для державного, так і приватного секторів, керівні принципи пропаганди, розвитку та запровадження державно-приватного партнерства у ветеринарній сфері.

Цей компонент має містити наступні специфічні елементи:

1. належне управління, що стосується залучення всіх зацікавлених сторін, для забезпечення дотримання Статті 3.2.2., включаючи прозорість і ефективний моніторинг та оцінку;

2. постійну, цілеспрямовану та ефективну комунікацію з зацікавленими сторонами, відповідно положень Глави 3.5.;

3. механізми консультацій, включаючи письмові запрошення, зустрічі та семінари-практикуми з представниками неурядових зацікавлених сторін, з належним їх документуванням та врахуванням результатів консультацій;

4. державно-приватне партнерство у формі офіційного делегування чи спільних програм, що мають юридичні повноваження, офіційні угоди та задокументовані процедури, відповідно положень Глави 3.4.

Стаття 3.2.7. Здоров’я тварин

Ветеринарні служби мають організовувати й впроваджувати програми по запобіганню, нагляду, офіційному ветеринарному контролю та викоріненню хвороб тварин, у тому числі шляхом ідентифікації та простежуваності тварин, для контролю за їх переміщеннями.

Ветеринарні служби мають організовувати й впроваджувати ефективні системи нагляду за здоров'ям тварин та бути готовими ефективно реагувати на надзвичайні події та санітарні ситуації.

Цей компонент має містити наступні специфічні елементи:

1. ефективний нагляд, для раннього виявлення, моніторингу та повідомлення про відомі та несподівані хвороби тварин, включаючи дику фауну, через відповідну польову мережу установ охорони здоров’я тварин, з використанням лабораторних підтверджень та епізоотологічних досліджень хвороб, з оперативною і прозорою технологією звітності та аналізу даних, відповідно до відповідних Глав, включаючи Глави 1.1., 1.2., 1.3., 1.4. та 1.5.;

2. оновлений перелік хвороб включених до списку, що включає відповідні хвороби включені до списку;

3. використання офіційних процедур для само декларування та офіційного визнання МЕБ, як для програм профілактики хвороб, так і для боротьби із ними, відповідно положень Глави 1.6.;

4. управління надзвичайними ситуаціями, включаючи планування готовності та реагування, правову базу та доступ до людських, фізичних і фінансових ресурсів, для швидкого реагування на надзвичайні події та санітарні ситуації у добре скоординованому порядку, в тому числі утилізації та дезінфекції, відповідно положень Глав 4.13. та 4.14.;

5. програми офіційного ветеринарного контролю за пріоритетними хворобами з науковою оцінкою ризику та ефективності, відповідно до відповідних положень Розділів Наземного кодексу;

6. програми управління ризиками для здоров'я тварин, спричиненими зародковою плазмою, включаючи збір, обробку і постачання сперми, ооцитів та ембріонів, відповідно до відповідних Глав у Розділі 4.;

7. програми офіційного ветеринарного контролю хвороб бджіл, відповідно положень Статті 4.15.;

8. програми управління ризиками для здоров'я тварин та громадського здоров'я, щодо кормів для тварин, включаючи згодовування тваринної сировини чутливим тваринам, відповідно положень Глави 6.4.;

9. систему для ідентифікації тварин, простежуваності тварин і регулювання переміщень в конкретних популяціях тварин, як це потрібно для відстеження хвороб чи управління, відповідно положень Глав 4.1. та 4.2.

Стаття 3.2.8. Безпека харчових продуктів тваринництва

Ветеринарні служби мають сприяти забезпеченню безпеки харчових продуктів тваринного походження для внутрішнього та експортного ринків, як частини системи безпеки харчових продуктів, за умови ефективної координації офіційного ветеринарного контролю між відповідними компетентними органами.

Цей компонент має містити наступні специфічні елементи:

1. регулювання, перевірка, дозвіл, нагляд та аудит підприємств і процесів виробництва та перероблення харчових продуктів тваринного походження (забій; огляд; перероблення м'ясних і молочних продуктів, яєць, меду та інших продуктів тваринного походження) для експорту, національних та місцевих ринків, включаючи інспекцію, відбір зразків та дослідження продукції, відповідно положень Глав 6.1. та 6.2.;

2. впровадження процедур передзабійних та посмертних оглядів на забійних підприємствах, включаючи забій, пов'язаний з ринками живих тварин, включаючи аналіз ризиків та принципи аналізу небезпек на критичних пунктах контролю (НАССР), ветеринарний нагляд, незалежну перевірку та збір інформації, що стосується хвороб тварин, включаючи зоонози, відповідно положень Глав 6.2. та 6.3., та відповідних текстів Кодексу Аліментаріус;

3. регулювання та впровадження офіційного ветеринарного контролю за безпечністю кормів для тварин, що охоплює перероблення, обробку, зберігання, постачання та використання, як комерційних кормів, так і кормових інгредієнтів, що виробляються на фермах, включаючи такі ризики, як мікробне, фізичне, хімічне та токсичне зараження;

4. програма моніторингу залишків ветеринарних лікарських засобів (наприклад, протимікробних засобів та гормонів), хімічних речовин, пестицидів, радіонуклідів, важких металів тощо та здатність належним чином реагувати на несприятливі результати;

5.  ідентифікація тварин та відстеження продукції тваринного походження для цілей безпеки харчових продуктів, здоров'я тварин та торгівлі, відповідно положень Глави 6.2.

6. процедури для коригувальних дій та пропорційних і стримуючих санкцій у відповідь на нормативну невідповідність щодо пом'якшення ризиків для безпеки харчових продуктів тваринного походження для експорту чи внутрішніх ринків, відповідно положень Статті 6.2.3.; 

7. планування готовності та реагування для управління інцидентами безпеки харчових продуктів та кормів тваринного походження.

Стаття 3.2.9. Ветеринарні лікарські засоби

Ветеринарні служби мають регулювати всі ветеринарні лікарські засоби, такі як ветеринарні ліки, біопрепарати та лікувальні корми, для забезпечення їх якості й безпеки, а також відповідального та розумного їх використання, включаючи моніторинг використання протимікробних засобів та стійкість до протимікробних засобів і мінімізацію пов'язаних ризиків.

Цю статтю слід читати у поєднанні з Посібником наземних тварин, що містить стандарти для виробництва та офіційного ветеринарного контролю вакцин та інших біопрепаратів.

Цей компонент має містити наступні специфічні елементи:

1. ефективний регуляторний та адміністративний контроль, відповідно положень Статті 3.4.11., включаючи пов’язані програми та відповідність для:

   1. дозволів на продаж ветеринарних лікарських засобів, включаючи реєстрацію, імпорт, виробництво, офіційний ветеринарний контроль якості та зменшення ризику незаконного імпорту;

   2. відповідального та розумного використання ветеринарних лікарських засобів, включаючи маркування, розповсюдження, продаж, рецептурний відпуск, застосування та належну безпечну утилізацію залишків цих продуктів;

2. управління ризиками та інформування про ризик, щодо застосування протимікробних засобів та стійкості до них, на основі оцінки ризику. Це включає нагляд та офіційний ветеринарний контроль за використанням протимікробних засобів, а також розвиток та поширення стійких до протимікробних засобів збудників хвороб у тваринництві та харчових продуктах тваринного походження. Це слід координувати, використовуючи підхід «Єдиного здоров'я» та відповідність положенням Глави 3.4. і Розділу 6.

Стаття 3.2.10. Лабораторії

Ветеринарні служби зобов'язані мати доступ до якісної лабораторної діагностики через стійку мережу лабораторій, здатних точно ідентифікувати й повідомляти про інфекції та інвазії чи інші відповідні небезпеки.

Ветеринарні служби потребують лабораторних послуг для таких цілей, як раннє виявлення, вимірювання поширеності та прогресу захворювання з контролем оцінки якості та ефективності ветеринарних лікарських засобів, впровадження нагляду за стійкістю до протимікробних засобів, оцінки безпеки харчових продуктів і кормів та підтримка міжнародної торгівлі (наприклад, демонстрації стану добробуту тварин), а також для відповідних досліджень. До складу лабораторних служб входять офіційні державні лабораторії та інші лабораторії, уповноважені компетентними органами на проведення офіційних досліджень, включаючи лабораторії в країні та лабораторії за кордоном.

Цю статтю слід читати у поєднанні з Посібником наземних тварин, що містить стандарти лабораторної діагностики для всіх хвороб списку МЕБ, а також кількох інших хвороб зі стратегією ліквідації.

Цей компонент має містити наступні специфічні елементи:

1. доступ до ефективної та стійкої, із відповідною пропускною здатністю зразків, лабораторної діагностики, що задовольняє потреби ветеринарних служб, відповідно Посібника наземних тварин;

2. доступ до затверджених лабораторій, таких як національні, регіональні та міжнародні референтні лабораторії, для отримання чи підтвердження правильного діагнозу хвороб включених до списку, та для дослідження несподіваних хвороб чи небезпек відповідно Посібника наземних тварин;

3. належні рівні лабораторної біобезпеки та біозахисту;

4. офіційні системи управління якістю лабораторій та програми перевірки кваліфікації, відповідно Посібника наземних тварин.

Стаття 3.2.11. Добробут тварин

Ветеринарні служби мають впроваджувати політику ветеринарного законодавства та програми, відповідно до Розділу 7.

Цей компонент має містити наступні специфічні елементи:

1. програми простежуваності тварин, підкріплені відповідним ветеринарним законодавством, із певними поінформованими зацікавленими сторонами, громадськістю та інспекційною діяльністю;

2. комунікацію, координацію та консультації із зацікавленими сторонами.

Стаття 3.2.12. Міжнародна торгівля

Завдяки реалізації стандартів МЕБ, ветеринарні служби відіграють важливу роль у забезпеченні безпеки міжнародної торгівлі товарами та ветеринарними лікарськими засобами, уникаючи невиправданих бар'єрів.

Ветеринарні служби мають впроваджувати заходи щодо імпорту та експорту, що ґрунтуються на оцінці ризику, дотримуючись відповідних положень Наземного кодексу та Глави 5.3., зокрема. Якість ветеринарних служб має важливе значення для довіри та визнання цих заходів.

Цей компонент має містити наступні специфічні елементи:

1. санітарні заходи, розроблені та впроваджені, відповідно Глави 2.1. та інших відповідних положень Глав Наземного кодексу;

2. ефективний офіційний ветеринарний контроль, для запобігання занесенню хвороб та інших небезпек шляхом ефективної прикордонної інспекції та карантинних заходів, відповідно положень Глави 5.6.;

3. ефективне застосування відповідних заходів щодо добробуту тварин під час та перед їх відправленням на експорт, під час транзиту через країну та після прибуття в країну-імпортер, відповідно положень Глав 5.4., 5.5. та 5.7.;

4. ефективна розробка та впровадження міжнародної ветеринарної сертифікації для тварин, продуктів тваринного походження, послуг і процесів для експорту відповідно до їх повноважень, вимог країни-імпортера та відповідних положень Глав у Розділі 5.;

5. ефективна розробка, впровадження і підтримка еквівалентності та інших типів санітарних угод з торговими партнерами, де це можливо, у співпраці з національними зацікавленими сторонами, відповідно положень Глави 5.3.;

6. регулярне та своєчасне офіційне повідомлення МЕБ, Всесвітньої організації торгівлі, торгових партнерів та інших відповідних організацій про зміни в статусі хвороб тварин, правилах, санітарних заходах і системах, відповідно до процедур, встановлених цими організаціями, включаючи Глави 1.1. та 1.3.;

7. якщо можливо, ефективне впровадження та підтримка вільних від хвороб зон і компартментів чи інших субпопуляцій з високим статусом здоров’я для цілей торгівлі у співпраці з виробниками та іншими зацікавленими сторонами, відповідно положень Розділів 4. та 5.;

8. активна участь у процесах встановлення стандартів МЕБ та Кодексу Аліментаріус.

NOTA BENE: вперше прийнятий у 1998 році; Останнє оновлення, прийняте у 2021 році.