Посібник користувача

Вступ

1. Кодекс здоров'я наземних тварин МЕБ (далі як «Наземний кодекс») встановлює стандарти, спрямовані на поліпшення здоров'я і добробут наземних тварин та забезпечення ветеринарної охорони здоров'я у світі. Метою цього посібника є допомога ветеринарним органам країн-учасниць МЕБ у використанні Наземного кодексу.

2. Ветеринарні органи мають застосовувати стандарти Наземного кодексу, для запровадження заходів, щодо раннього виявлення, внутрішнього декларування, повідомлення, контролю чи знищення патогенів, у тому числі зоонозних, у наземних тварин (ссавців, птахів, рептилій і бджіл), що запобігають поширення таких патогенів через міжнародну торгівлю тваринами та продуктами тваринного походження уникаючи невиправданих бар'єрів для здоров'я в торгівлі.

3. Стандарти МЕБ базуються на новітній науково-технічній інформації. При правильному застосуванні вони захищають здоров’я та добробут тварин, а також сприяють ветеринарному добробуту під час виробництва та торгівлі тваринами та продуктами тваринного походження, а також під час використання тварин.

4. Відсутність глав, статей чи рекомендацій щодо певних патогенів, чи певних товарів не виключає застосування ветеринарними органами відповідних санітарних заходів, за умови, що вони ґрунтуються на аналізі ризиків, проведеному відповідно положень Наземного кодексу.

5. Рік, коли текст було прийнято вперше і рік його останнього перегляду зазначається у кінці кожної глави.

6. Повний текст Наземного кодексу доступний на вебсайті МЕБ, а кожну главу можна завантажити за адресою: http://www.oie.int.

Зміст Наземного кодексу

1. Щоб уникнути плутанини, ключові слова та ключові вирази, що використовуються у більше ніж одній главі Наземного кодексу, визначені у словнику, якщо визначення, наведені у звичайних словниках, не вважаються адекватними. Читач має подбати про використання цих слів і виразів, визначених у словнику, під час читання та використання Наземного кодексу. Визначені терміни виділено курсивом. В онлайн-версії гіперпосилання адресує до відповідного визначення.

2. Анотація («на розгляді») що з’являється в поодиноких випадках в статті чи її частині, означає, що ця частина тексту ще не схвалена Всесвітньою асамблеєю делегатів МЕБ, і тому ці положення не є невідчужуваною частиною Наземного кодексу.

3. Положення глав Розділу 1 стосуються застосування заходів у сфері діагностики, нагляду та повідомлення про хвороби, інфекції чи інвазії. Вони включають процедури повідомлення МЕБ та процедури визнання стану здоров'я тварин країни, зони чи компартменту.

4. Стандарти Розділу 2, визначають критерії застосовані країною-імпортером під час проведення аналізу ризиків, що виникають внаслідок імпорту, за відсутності рекомендацій МЕБ щодо певних патогенів чи певних товарів. Країна-імпортер має також використовувати ці стандарти для обґрунтування запровадження більш суворих заходів щодо імпорту, аніж наявні в цій сфері стандарти МЕБ.

5. Стандарти глав Розділу 3, стосуються створення, підтримки та оцінки ветеринарних служб і охоплюють питання, що стосуються ветеринарного законодавства та комунікації. Ці стандарти мають на меті допомогти ветеринарним службам країн-учасниць досягти їх цілей щодо покращення здоров’я та добробуту тварин, ветеринарного добробуту, а також створити та підтримувати довіру до їхніх міжнародних ветеринарних сертифікатів.

6. Положення глав Розділу 4 стосуються застосування заходів щодо попередження та боротьби з патогенами. Вони включають ідентифікацію тварин, простежуваність, зонування та компартментизацію, утилізацію трупів тварин, дезінфекцію, дезінсекцію та загальні гігієнічні заходи. Деякі з глав присвячені конкретним санітарним заходам, що необхідно застосувати для збору та обробки сперми чи збору та обробки ембріонів тварин.

7. Стандарти глав Розділу 5 стосуються застосування загальних санітарних заходів, що застосовуються у торгівлі. Вони стосуються ветеринарної сертифікації та заходів, що застосовуються країнами експорту, транзиту та імпорту. Для полегшення гармонізації міжнародної торговельної документації надаються різні зразки міжнародних ветеринарних сертифікатів.

8. Стандарти глав Розділу 6 стосуються застосування превентивних заходів в системах тваринництва. Ці стандарти, спрямовані на те, аби допомогти країнам-учасницям в досягненні їх цілей забезпечення ветеринарної охорони здоров’я, включають передзабійний та посмертний огляд, контроль загроз, пов’язаних з кормами для тварин, рівнем біологічної безпеки, стосовно тваринництва, та контроль стійкості до антимікробних патогенів у тварин.

9. Стандарти глав Розділу 7 стосуються застосування заходів щодо добробуту тварин. Вони охоплюють виробництво, транспортування, забій та вимушений забій тварин, а також аспекти добробуту тварин, пов’язані з контролем популяцій бродячих собак і використанням тварин у дослідженнях та освіті.

10. Стандарти кожної із глав Розділів 8-15 мають на меті запобігти проникненню патогенів інфекційних та інвазійних хвороб списку МЕБ, до країни-імпортера. Вони враховують характер товарів, що продаються, стан здоров’я тварин в країні-експортері, зоні чи компартменті, а також заходи щодо зменшення ризику, що стосується кожного товару.

    Ці правила припускають, що патоген відсутній в країні-імпортері чи що він підлягає там програмі контролю або ліквідації. Розділи з 8 по 15 стосуються видів-носіїв збудника: це може бути кілька видів чи він вражає один вид Apidae, Aves, Bovidae, Equidae, Leporidae, Caprinae чи Suidae. У певних главах розглядаються конкретні заходи щодо запобігання та контролю інфекцій, що викликають занепокоєння світової спільноти. Хоча МЕБ має намір включити главу для кожної хвороби, включеної до хвороб списку МЕБ, оскільки не всі вони охоплені окремою главою. Це постійна ініціатива, яка залежить від наявних наукових знань і пріоритетів, визначених Всесвітньою асамблеєю.

Конкретні вимоги

1. Повідомлення

   Глава 1.1. описує зобов'язання країн-учасниць згідно з Органічним статутом МЕБ. Повідомленню підлягають лише хвороби списку МЕБ, і несподівані хвороби тварин, згідно з положеннями Глави 1.1. Країнам-учасницям також пропонується надавати МЕБ інформацію про інші епізоотично-значущі для здоров'я тварин події.

   Глава 1.2. описує критерії включення інфекції чи інвазії до хвороб списку МЕБ, а Глава 1.3. - надає поточний список. Хвороби поділяються на дев’ять категорій залежно від виду носія їх збудника.

2. Діагностичні дослідження та вакцини

   Рекомендується використовувати зазначені у відповідних Главах Наземного кодексу діагностичні дослідження та вакцини із посиланням на відповідну Главу Посібника з діагностики та вакцинопрофілактики для наземних тварин МЕБ (далі – «Наземний посібник»). Експерти, відповідальні за установи, що використовуються для діагностики хвороб і виробництво вакцин, мають бути повністю обізнані зі стандартами Наземного посібника.

3. Відсутність хвороби, інфекції чи інвазії

   Стаття 1.4.6. містить загальні принципи оголошення країни чи зони вільною від хвороби, інфекції чи інвазії. Ця стаття застосовується, якщо у розділі, присвяченому означеним хворобам, немає конкретних вимог.

4. Профілактика та контроль

   Глави 4.4. та 4.5. описують заходи, що необхідно вжити для встановлення зон і компартментів. Зонування та компартментизацію слід розглядати як засоби боротьби з хворобами та сприяння безпечній торгівлі.

   Глави 4.6. до 4.12. описують заходи, що необхідно вжити під час збору та обробки сперми, а також під час збору та обробки ембріонів тварин, включаючи мікроманіпуляції та клонування, щоб уникнути будь-якого зоосанітарного ризику для здоров’я тварин, особливо коли цими товарами торгують. Хоча ці заходи у першу чергу стосуються хвороб або інфекцій, віднесених до хвороб списку МЕБ, слід зазначити, що стандарти загального характеру застосовуються до усіх ризиків інфекційних хвороб. Крім того, хвороби, що не ввійшли до хвороб списку МЕБ, і визначені як такі в Главі 4.8., та включені лише для інформування країн-учасниць.

   Глава 4.15. розглядає конкретне питання боротьби з хворобами бджіл та деякі його комерційні наслідки. Цю главу слід читати разом з окремими главами про хвороби бджіл у Розділі 9.

   Глава 6.5. встановлює загальні вимоги біозахисту при інтенсивному птахівництві. Глави 6.6., 6.13. і 6.14. надають рекомендації щодо конкретних планів профілактики та контролю не включеного до хвороб списку МЕБ, харчового патогену Salmonella на фермі в рамках місії, покладеної на ветеринарну службу, щодо запобігання, усунення та контролю небезпеки харчових продуктів у тваринництві.
   Глава 6.12. присвячено зоонозному ризику, пов’язаному з переміщенням приматів, відмінних від людини, і встановлює стандарти для сертифікації, транспортування та умов імпорту цих тварин.

5. Торгові вимоги

   Заходи з охорони здоров'я тварин, пов'язані з міжнародною торгівлею, мають ґрунтуватися на стандартах МЕБ. Країна-учасниця може дозволити імпорт на свою територію тварин чи продуктів тваринного походження за умов, відмінних від рекомендованих Наземним кодексом. Щоб науково продемонструвати переваги більш суворих заходів, країна-імпортер має провести аналіз ризиків відповідно стандартів МЕБ, як описано в Главі 2.1. Учасники Світової організації торгівлі (СОТ) мають посилатися на положення Угоди про застосування санітарних та фітосанітарних заходів (Угода про СФЗ).

   Глави 5.1. до 5.3. розглядають загальні зобов'язання та етичну відповідальність країн-імпортерів та країн-експортерів у міжнародній торгівлі. Ветеринарні органи, а також усі ветеринари, безпосередньо зацікавлені у міжнародній торгівлі, мають бути ознайомлені з цими статтями Глави 5.3. та описує неформальну процедуру посередництва МЕБ у разі суперечок.
   МЕБ має на меті включити на початку кожної глави, присвяченої хворобі списку МЕБ зазначеної в Розділах 8 по 15, статті з переліком товарів, що вважаються безпечними для торгівлі без необхідності вжиття заходів щодо зниження ризику, спеціально спрямованих проти певної хвороби, інфекції чи інвазії, незалежно від статусу країни чи зони походження патогену в питаннях, на початку кожної означеної глави про конкретну хворобу. Ця робота триває, що пояснює відсутність такої статті в окремих главах. Якщо глава містить перелік безпечних товарів, країни-імпортери зобов’язані не запроваджувати будь-яких торговельних обмежень до таких товарів, пов’язаних із відповідним патогеном. Глава 2.2. описує критерії, які використовуються для оцінки безпеки товарів.

6. Міжнародні ветеринарні сертифікати

   Міжнародний ветеринарний сертифікат є офіційним документом, виданим ветеринарним органом країни-експортера відповідно положень Глав 5.1. та 5.2. У ньому зазначено вимоги до здоров’я тварин і, за можливості, вимоги щодо охорони здоров’я, яким має відповідати експортований товар. Саме від якості ветеринарних служб країн-експортерів, зокрема від етичних принципів, що регулюють оформлення міжнародних ветеринарних сертифікатів, та від спроможності ветеринарних служб виконувати зобов’язання щодо повідомлень, залежить впевненість у тому, що гарантувати комерційним партнерам безпечність здоров’я тварин чи продукції тваринного походження, що експортується.

   Міжнародні ветеринарні сертифікати є основою міжнародної торгівлі та надають гарантії країні-імпортеру щодо стану здоров'я імпортованих тварин і продуктів тваринного походження. Призначені санітарні заходи мають враховувати стан здоров'я тварин, як країн-експортерів, так і країн-імпортерів, а також зон чи компартментів в них та базуватись на стандартах Наземного кодексу.

   При оформленні міжнародного ветеринарного сертифіката необхідно дотримуватися таких рекомендацій:

   1. Країна-імпортер має визначити хвороби, інфекції та інвазії, від яких вона має обґрунтований захист, враховуючи поточний стан здоров’я тварин. Країни-імпортери не мають запроваджувати жодних обмежень, пов'язаних з хворобами тварин, наявними на їхній території та не є предметом програми офіційного ветеринарного контролю за хворобами тварин.

   2. Для товарів, що можуть передавати такі хвороби, інфекції та інвазії через міжнародну торгівлю, країна-імпортер має застосовувати відповідні статті глав, що стосуються конкретної хвороби. Залежно від стану здоров'я тварин в країні, зоні чи компартменті походження. Зазначений статус має визначатися відповідно Статті 1.4.6., за винятком випадків, коли в статтях відповідної глави переліку хвороб передбачено інше.

   3. При підготовці міжнародних ветеринарних сертифікатів країна-імпортер має переконатися, що слова та вирази використовуються відповідно до визначень у словнику. Міжнародні ветеринарні сертифікати мають бути максимально простими та чіткими, аби уникнути будь-яких непорозумінь щодо вимог країни-імпортера.

   4. Глави 5.10. до 5.13. пропонують країнам-учасницям МЕБ зразки сертифікатів, що слугуватимуть основою для видачі власних сертифікатів.

7. Пояснювальні записки для імпортерів та експортерів

   Рекомендується, аби ветеринарні органи розробили «пояснювальні записки», щоб допомогти імпортерам та експортерам зрозуміти вимоги торгівлі. Ці рекомендації мають включати імпортні вимоги та, серед іншого, пояснювати комерційні умови та заходи, яких необхідно дотримуватись до та після експорту, під час транспортування та розвантаження, а також юридичні зобов’язання та необхідні процедури. Там також зазначають інформацію про гарантії стану здоров'я тварин, що має бути включена в сертифікати, що супроводжують товар до місця його призначення. Варто також звернути увагу експортерів на правила Міжнародної асоціації повітряного транспорту, що регулюють повітряні перевезення тварин і продуктів тваринного походження.