Глава 4.19. ПРОГРАМИ ОФІЦІЙНОГО КОНТРОЛЮ ЗА ХВОРОБАМИ СПИСКУ ВООЗт ТА НЕСПОДІВАНИМИ ХВОРОБАМИ
Стаття 4.19.1. Вступ
Метою цієї глави є надання рекомендацій щодо підготовки, розробки та впровадження програми офіційного ветеринарного контролю за хворобами включеними до списку та несподіваними хворобами. Ця глава не претендує на надання готових рішень, застосовних до всіх обставин, а скоріше висвітлює принципи, яких варто дотримуватися при боротьбі із трансмісивними хворобами тварин, включаючи зоонози. Хоч ця глава присвячена насамперед хворобам списку ВООЗт і несподіваним хворобам, представлені у ній рекомендації також можуть використовуватися ветеринарними органами у відношенні будь-яких хвороб списку ВООЗт, чи хвороб, щодо яких вони створили програми офіційного ветеринарного контролю.
Ветеринарні органи мають визначити хвороби, щодо яких будуть підготовлені, розроблені та запроваджені програми офіційного ветеринарного контролю, на основі оцінки фактичного чи потенційного впливу хвороби. Програми офіційного ветеринарного контролю мають розроблятись ветеринарними органами та ветеринарними службами у тісній співпраці з відповідними зацікавленими сторонами та іншими органами влади, якщо це необхідно.
Коли хвороба списку ВООЗт, чи несподівана хвороба виникає в країні-учасниці, ветеринарний орган має вжити заходів боротьби, пропорційних ймовірному впливу хвороби, щоб мінімізувати її поширення і наслідки та, за можливості, її ліквідувати. Ці заходи можуть варіюватися від швидкого реагування (наприклад, на перший випадок хвороби) до довгострокового контролю (наприклад, ензоотичної хвороби).
Програми офіційного ветеринарного контролю мають бути обґрунтовані аналізом ризиків з урахуванням здоров'я тварин і людей, соціально-економічних та екологічних аспектів добробуту тварин та довкілля. Бажано, щоб вони були підкріплені відповідним аналізом витрат і вигод та включали необхідні регуляторні, технічні й фінансові інструменти.
Програми офіційного ветеринарного контролю мають розроблятися з метою досягнення визначених цілей, які можна виміряти, у відповідь на стан, при якому приватних заходів недостатньо. Залежно від переважаючого епізоотологічного, екологічного та соціально-економічного контексту мета може варіюватися від зменшення впливу до ліквідації даної інфекції чи інвазії.
Загальні компоненти програми офіційного ветеринарного контролю мають включати:
-
план програми контролю чи ліквідації відповідної інфекції або інвазії в країні чи зоні;
-
відповідне ветеринарне законодавство;
-
плани готовності до надзвичайного стану та плани реагування на надзвичайні події;
-
нагляд за певною інфекцією чи інвазією відповідно положень Глави 1.4.;
-
оперативність і регулярність повідомлень про хвороби тварин;
-
виявлення та лікування тварин у випадках відповідних інфекцій чи інвазій, для зменшення поширеності й превалентності, мінімізуючи можливість передачі;
-
заходи, щодо запобігання занесенню та поширенню відповідної інфекції чи інвазії, включаючи біобезпеку та санітарні заходи, такі як контроль переміщення;
-
програма вакцинації, якщо це необхідно;
-
заходи щодо охорони здоров'я людей, якщо це необхідно;
-
комунікація та співпраця між усіма відповідними компетентними органами;
-
програма інформування для відповідних зацікавлених сторін, включаючи широку громадськість, якщо це необхідно.
Критично важливими компонентами програм офіційного ветеринарного контролю є недопущення хвороб, яких немає в країні чи зоні, та заходи щодо запобігання їх занесенню, включаючи систему раннього сповіщення і план швидкого реагування та ефективних дій, за якими, можливо, слідуватимуть довгострокові заходи. Такі програми мають передбачати можливість їх перегляду або припинення.
Програми офіційного ветеринарного контролю та застосування їх компонентів мають регулярно оцінюватися. Вивчення досвіду минулих спалахів як епізоотичних, так і ензоотичних станів, перегляд послідовності реагування та перегляд методів мають вирішальне значення для адаптації до обставин, що змінюються, і для кращої роботи в майбутньому. Досвід ветеринарних служб інших країн-учасниць також може надати корисні уроки. Плани мають регулярно перевірятися, щоб переконатися, що вони відповідають поставленим цілям, практичні, здійсненні й добре зрозумілі, а також що персонал володіє необхідними знаннями, а інші зацікавлені сторони повністю усвідомлюють свої ролі й обов'язки.
Стаття 4.19.2. Правова база та нормативне середовище
-
Для того, аби мати змогу ефективно контролювати хвороби списку ВООЗт та несподівані хвороби, ветеринарний орган має забезпечити, щоб:
-
ветеринарні служби дотримувались принципів положень Глави 3.2., зокрема служби, що займаються профілактикою та боротьбою з трансмісивними хворобами тварин, включаючи зоонози;
-
ветеринарне законодавство відповідало принципам положень Глави 3.4.
-
-
Зокрема, для того, щоб ветеринарні служби були найбільш ефективними, у ветеринарному законодавстві чи іншій відповідній нормативно-правовій базі слід врахувати наступне:
-
юридичні повноваження та структуру підпорядкування і відповідальності, включаючи відповідальних посадових осіб з визначеними повноваженнями, особливо тих, хто має право відвідання господарств чи інших пов'язаних підприємств, таких як ринки живих тварин, бійні та підприємства з перероблення продуктів тваринного походження, для регламентованих цілей нагляду та боротьби з хворобами, з можливістю зобов'язати власників чи операторів надавати допомогу;
-
джерела фінансування спеціалізованого та додаткового допоміжного персоналу, якщо це необхідно;
-
джерела фінансування епізоотологічних досліджень, лабораторної діагностики, дезінфікуючих засобів, інсектицидів, вакцин та інших критично важливих матеріалів;
-
джерела фінансування для проведення інформаційно-комунікаційних кампаній;
-
джерела фінансування та політика компенсації за товари та майно, що можуть бути втрачені чи знищені;
-
координація з іншими органами влади, особливо з правоохоронними органами та органами охорони здоров'я.
-
-
Крім того, конкретні правила, політики чи настанови по боротьбі з хворобами мають включати наступне:
-
аналіз ризиків для оцінки ризику та визначення пріоритетності ризиків, включаючи регулярно оновлюваний перелік хвороб включених до списку, що підлягають повідомленню;
-
визначення та процедури повідомлення про підозрюваний чи підтверджений випадок хвороби списку ВООЗт, чи несподіваної хвороби, що виникає, та ведення такого випадку;
-
процедури управління господарствами, що безпосередньо чи опосередковано постраждали від хвороби;
-
процедури епізоотичного розслідування спалахів, включаючи пряму та зворотню простежуваність товарів та збудників хвороб;
-
визначення та процедури для оголошення та управління забрудненими зонами та інших зонами, такими як безпечної зони, зони захисту, зони стримування чи менш специфічні зони, такі як зони посиленого нагляду;
-
процедури збору, транспортування та дослідження зразків;
-
процедури ідентифікації тварин та управління системами ідентифікації тварин;
-
процедури обмеження переміщення, включаючи можливу зупинку чи обов'язкову ветеринарну сертифікацію, відповідних товарів та збудників хвороб у межах, до або із певних зон чи господарств та інших пов'язаних з ними підприємств;
-
процедури знищення чи забою та безпечної утилізації, чи перероблення заражених, чи потенційно заражених тварин, включаючи дику фауну;
-
процедури збору, обробки та безпечної утилізації забруднених чи потенційно забруднених продуктів тваринного походження;
-
процедури збору, обробки та безпечної утилізації забруднених чи потенційно забруднених фомітів, таких як корми, підстилка, гній та стічні води;
-
процедури дезінфекції та дезінсекції господарств та пов'язаних з ними підприємств, транспортних засобів/суден чи обладнання;
-
процедури відшкодування власникам товарів, включаючи визначені стандарти та засоби реалізації такої компенсації;
-
процедури для реалізації програм вакцинації чи лікування тварин, залежно від обставин, а також для будь-яких інших необхідних заходів боротьби з хворобами;
-
процедури постконтрольного нагляду та можливого отримання чи відновлення статусу, залежно від обставин.
-
Стаття 4.19.3. Готовність до надзвичайного стану
Швидке та ефективне реагування на надзвичайні події у сфері здоров'я тварин, такі як поява несподіваної хвороби чи віднесеної до хвороб списку ВООЗт, якої не було в країні чи зоні, або раптове зростання поширеності, уже присутньої хвороби списку ВООЗт залежить від рівня підготовленості.
Ветеринарний орган має визначити надзвичайні події та інтегрувати готовність до них, включаючи планування, оснащення, навчання та тренування в рамках програм офіційного ветеринарного контролю з цими хворобами, як частину основних своїх функцій.
Готовність до надзвичайних подій має бути підкріплена аналізом ризиків, плануватися заздалегідь і включати розбудову потенціалу та імітаційні вправи.
-
Аналіз ризиків
Аналіз ризиків включаючи аналіз ризиків імпорту, відповідно до положень Глави 2.1., має використовуватися для визначення переліку хвороб включених до списку, що підлягають повідомленню, потребують планування готовності та необхідного рівня готовності до надзвичайного стану
Аналіз ризиків має визначити патогенів, що представляють найбільший ризик і до яких готовність є найбільш важливою, а отже, допоможе розставити пріоритети в діапазоні загроз хвороб і визначити подальші дії. Він також допомагає визначити найкращі стратегії та варіанти боротьби.
Аналіз ризиків слід регулярно переглядати для виявлення змін (наприклад, нових патогенів, змін у поширенні та вірулентності патогенів, що раніше були визначені як такі, що становлять найбільший ризик, чи змін у можливих шляхах передачі) і відповідно оновлювати його, беручи до уваги останні наукові дані.
-
Планування
Планування на випадок надзвичайного стану складається з опису наступних заходів заздалегідь до виникнення надзвичайної події:
-
що мають робити національні та регіональні органи влади, а також відповідні зацікавлені сторони;
-
як вони повинні бути організовані, оснащені, навчені та треновані, щоб бути готовими до цього;
-
як їхні дії мають бути активовані, керовані та скоординовані.
Це потребує підготовки:
-
план готовності до надзвичайного стану, у якому викладено, що слід робити до настання надзвичайної події;
-
план реагування на надзвичайні події (або план заходів на випадок надзвичайного стану), який детально описує, що потрібно робити за надзвичайної події, починаючи з моменту її настання;
-
комплексний набір інструкцій для персоналу та інших зацікавлених сторін про те, як виконувати конкретні завдання, передбачені планом реагування чи планом заходів за надзвичайного стану;
- план відновлення для безпечного відновлення нормальної діяльності, включаючи постачання харчових продуктів, можливо, з процедурами й практиками, зміненими у світлі досвіду, отриманого під час управління попередніми надзвичайними подіями, наприклад, після аналізу наслідків надзвичайного стану.
-
-
Імітаційне моделювання
Імітаційне моделювання – це контрольована діяльність, де імітується ситуація, що може існувати в реальності, з метою навчання, оцінки здібностей та перевірки планів. Ветеринарні служби та всі зацікавлені сторони мають бути поінформовані про послідовність заходів, що мають бути вжиті в рамках плану реагування на надзвичайну подію, в процесі симуляційного навчання із залученням достатньої кількості персоналу та зацікавлених сторін для оцінки рівня готовності та заповнення можливих прогалин у плані чи в кадровому потенціалі. Імітаційні вправи можуть організовуватись в межах країни чи між ветеринарними службами кількох країн та з іншими відповідними установами.
Стаття 4.19.4. Системи нагляду та раннього сповіщення
Залежно від пріоритетів, визначених ветеринарним органом, ветеринарні служби мають здійснювати належний нагляд за хворобами списку ВООЗт, відповідно положень Глави 1.4. та відповідних глав присвячених конкретним хворобам, з метою виявлення підозрілих випадків, їх виключення чи підтвердження. Епізоотичний нагляд має бути адаптований до конкретного епізоотичного та екологічного стану. Система раннього сповіщення є невіддільною складовою управління надзвичайними подіями. Вона має бути запроваджена для хвороб, що потребують швидкого реагування, відповідно положень Глави 1.4. Епізоотичний нагляд за переносниками має відповідати положенням Глави 1.5.
Обгрунтована підозра, заснована на переконливих, але не остаточних результатах, має принаймні призвести до запровадження запобіжних заходів контролю. Після підтвердження випадку має бути вжитий увесь спектр санітарних заходів.
Стаття 4.19.5. Загальні рекомендації щодо управління спалахами
Після підтвердження спалаху хвороби списку ВООЗт чи несподіваної хвороби, що підлягає програмі офіційного ветеринарного контролю, слід застосовувати ефективне управління ризиками. Ця ефективність залежить від виконання ряду заходів, що застосовуються одночасно чи послідовно. Ці заходи мають бути спрямовані на:
-
відстеження прямих і зворотних зв'язків між контактними тваринами та потенційно забрудненими товарами чи фомітів шляхом проведення епізоотичних досліджень;
-
усунення джерела збудника шляхом:
-
умертвіння чи забою заражених та підозрілих у зараженні тварин, у відповідних випадках, а також безпечне видалення мертвих тварин та утилізація або обробка інших потенційно заражених товарів і фомітів, таких як підстилки, одноразового одягу та обладнання;
-
очищення, дезінфекція та, за потреби, дезінсекція приміщень та інших об'єктів, таких як транспортні засоби, одяг та обладнання;
-
-
запобігання поширенню хвороб, інфекцій чи інвазій шляхом:
-
обмеження на переміщення товарів і фомітів, за необхідності;
-
вакцинації, лікування чи вибіркового умертвіння тварин;
-
контролю переносників;
-
комунікації та інформування громадськості.
-
Різні стратегії, що можуть бути обрані залежать від мети та очікуваного результату програми офіційного ветеринарного контролю (тобто ліквідації, локалізації чи контроль поширеності), а також епізоотичного, екологічного, економічного та соціального стану. Ветеринарний орган має оцінити стан заздалегідь, як до, так і під час виявлення спалаху. Наприклад, чим більш значною є поширеність хвороби й чим більше місць буде уражено на початку запровадження заходів, тим менша ймовірність того, що вимушений забій тварин буде ефективним, як основний засіб ліквідації хвороби, і тим більша ймовірність того, що інші засоби протидії, такі як вакцинація чи лікування, або як у поєднанні з вимушеним забоєм, так і окремо, будуть ефективними. Залучення переносників та дикої фауни також матиме значний вплив на стратегію боротьби та вибір варіантів. Вибрані стратегії, своєю чергою, впливатимуть на кінцевий результат програми офіційного ветеринарного контролю.
Попри це, витрати на заходи реагування, включаючи компенсацію збитків власникам тварин, спричинених обраними заходами, як описано в нормативних актах, політиках чи інструкціях, слід розглядати у зв’язку з очікуваними вигодами.
У разі гострозаразних чи особливо небезпечних хвороб, заходи реагування мають бути тісно скоординовані за допомогою міжгалузевого підходу, такого як система управління поширеністю.
Стаття 4.19.6. Вимушений забій тварин, утилізація їх трупів та інших потенційно заражених товарів
Живі заражені тварини можуть бути найважливішим джерелом патогенів. Ці тварини здатні безпосередньо передавати патогени іншим тваринам. Вони також здатні сприяти непрямій передачі патогенів через живі організми (переносники, люди) або через забруднені фоміти, включаючи обладнання для розведення та обробки, підстилку, корми для тварин, транспортні засоби/судна, одяг і взуття чи забруднення навколишнього середовища. Хоча у деяких випадках туші здатні залишатися заразними впродовж певного періоду після смерті, виділення патогенів припиняється, коли тварину умертвили чи забили. Тому, вимушений забій тварин часто є кращою стратегією для боротьби з інфекційними хворобами.
Ветеринарні служби мають адаптувати будь-яку стратегію вимушеного забою тварин або утилізації їх трупів та інших потенційно заражених товарів до шляхів передачі патогенів. Політика вимушеного забою тварин є найкращою стратегією для гострозаразних хвороб і в випадках, коли країна чи зона раніше були безпечними або перебувають в процесі її викорінення. Інші стратегії, такі як стратегія «вибіркового дослідження та вибракування», краще підходять для менш трансмісивних хвороб і ситуацій, коли хвороба ензоотична.
Для досягнення максимальної ефективності програми офіційного ветеринарного контролю, включаючи ліквідацію тварин чи інших товарів, слід забезпечити ідентифікацію та простежуваність тварин відповідно положень Глави 4.2. та 4.3.
Забій чи умертвіння тварин слід проводити відповідно положень Глави 7.5. та 7.6., відповідно.
Утилізація трупів тварин та інших потенційно заражених товарів має здійснюватися відповідно положень Глави 4.13.
-
Політика вимушеного забою
Політика вимушеного забою тварин полягає насамперед в умертвінні усіх заражених чи підозрілих у зараженні тварин, у тому числі тих, що прямо чи опосередковано зазнали впливу збудника хвороби.
Політику вимушеного забою тварин можна обмежити постраждалими господарствами та, у відповідних випадках, іншими господарствами, що епізоотично-пов’язані із постраждалими господарствами, або поширити на визначену зону, коли превентивна депопуляція може бути використана для припинення передачі патогенів інфекції, здатних до швидкого поширення.
Політика вимушеного забою тварин може застосовуватися до всіх видів тварин, наявних у постраждаломугосподарстві, чи до всіх сприйнятливих видів тварин, або лише до того ж виду, що й заражені тварини, на основі оцінки пов'язаних ризиків.
Вимушений забій тварин та утилізація їх трупів можуть застосувати до тварин дикої фауни у межах визначеної зони на основі відповідної оцінки ризику.
Вимушений забій тварин бажано проводити на місці, а туші або утилізувати на місці, або транспортувати безпосередньо та безпечно до переробного заводу чи іншого спеціального місця для знищення. Якщо тварини мають бути вимушено забиті за межами господарства то їх слід транспортувати безпосередньо та безпечно до визначеного переробного заводу чи бійні, уникаючи будь-яких можливих безпосередніх чи опосередкованих контактів з іншими сприйнятливими тваринами. Ці забиті тварини та продукти із них мають перероблятися окремо від інших.
Продукти, отримані від забитих тварин чи тварин для забою, починаючи від туш, м’яса, молока, яєць чи генетичного матеріалу до волосся, вовни, пір’я чи гною, мають бути знищені або оброблені у такий спосіб, щоб інактивувати патогени. Процес інактивації слід проводити відповідно положень відповідних Глав, що стосуються конкретних хвороб списку ВООЗт.
Процедури політики вимушеного забою тварин мають включати очищення і дезінфекцію приміщень та транспортних засобів/суден, що використовуються для транспортування тварин, трупів чи продукції, а також будь-якого обладнання та матеріалів, що безпосередньо чи опосередковано контактували з тваринами. За наявності хвороб, що здатні передаватись переносниками чи за наявності паразитарної інвазії процедури можуть включати також дезінсекцію чи дезінвазію. Ці процедури слід проводити відповідно положень Глави 4.14. Якщо приміщення практично неможливо продезінфікувати, то варто розглянути альтернативні засоби знищення патогенів, такі як тривалі періоди санітарного розриву чи компостування.
-
Стратегія «вибіркового дослідження та вибракування»
Ця стратегія полягає насамперед у пошуку заражених тварин, з метою вилучення їх із популяції для вимушеного забою чи умертвіння та утилізації. Ветеринарні служби можуть застосовувати різні стратегії «вибіркового дослідження та вибракування» на основі епізоотології інфекції чи інвазії або характеристик доступних діагностичних досліджень. Зокрема, розробка стратегії «вибіркового дослідження та вибракування» залежатиме від чутливості та специфічності досліджень. Ветеринарні служби можуть коригувати стратегії «вибіркового дослідження та вибракування» у відповідь на зміни в поширеності.
Окрім відбору тварин, що підлягають забою, до них застосовуються ті ж принципи, що і для вимушеного забою, щодо перероблення, лікування та утилізації трупів чи забитих тварин та продукції з них.
Стаття 4.19.7. Контроль переміщення
Поширення хвороби внаслідок переміщення живих тварин та інших товарів, також фомітів слід контролювати за допомогою належним чином забезпечених обмежень на переміщення.
Ці обмеження можуть застосовуватися до одного або кількох видів тварин і пов’язаних з ними товарів, а також до різних типів фомітів (наприклад, людей, одягу, транспортних засобів/суден та обладнання). Залежно від аналізу ризиків, вони можуть варіюватися від сертифікації перед переміщенням до повної заборони на переміщення, та обмежуватися лише одним чи кількома господарствами, охоплювати певні зони чи всю країну. Обмеження можуть включати повну ізоляцію окремих тварин чи груп тварин, а до переміщень можуть застосовуватися особливі правила, наприклад, захист від переносників інфекції.
До кожної із визначених зон мають застосовуватися конкретні правила, що стосуються контролю за переміщення. За необхідності можуть бути встановлені фізичні бар’єри для забезпечення ефективного застосування обмежень переміщення.
Контроль за переміщенням має діяти до завершення інших операцій з боротьби з хворобою, таких як політика вимушеного забою тварин, а також після того, як епізоотичний нагляд і переглянута оцінка ризиків не продемонструють, що в ньому більше немає потреби.
При здійсненні операцій з контролю за переміщенням ветеринарні служби мають координувати свої дії з іншими відповідними органами, такими як місцеві органи влади та правоохоронні органи, зі ЗМІ, а також з ветеринарними службами сусідніх країн у випадку транскордонних хвороб тварин.
Стаття 4.19.8. Зонування
Ветеринарні органи мають використовувати інструмент зонування в програмах офіційного ветеринарного контролю відповідно до положень Глави 4.4.
Використання зонування для боротьби та ліквідації хвороб нерозривно пов’язане із вимушеним забоєм чи умертвінням, контролем переміщення, вакцинацією, наглядом, біобезпекою та комунікацією, що застосовуються по-різному у різних зонах. Зокрема, зусилля мають бути зосереджені на тих частинах території, що уражені хворобою, щоб запобігти поширенню збудника та зберегти статусу частин території, не уражених хворобою.
Зони, запроваджені у відповідь на спалахи хвороб списку ВООЗт чи несподіваних хвороб, зазвичай визначають забрудненими зонами, зонами стримування та зонами захисту. Однак можуть використовуватися й інші типи зон, наприклад, зони, де проводять спеціальний нагляд, вакцинацію чи інші заходи.
Стаття 4.19.9. Біобезпека
Для запобігання поширенню збудника за межі уражених господарств чи забруднених зон, на додаток до заходів управління, описаних в Статтях 4.19.5. до 4.19.7., слід застосовувати біобезпеку. Зокрема, слід вжити заходів, щоб уникнути забруднення одягу та взуття, обладнання, транспортних засобів/суден, навколишнього середовища та будь-чого, що здатне стати фомітом.
Дезінфекцію та дезінсекцію слід проводити відповідно до положень Глави 4.14. Для дезінфекції слід використовувати спеціальні дезінфікуючі розчини для ванночок для ніг чи дезінфікуючі ванночки для коліс транспортних засобів/суден. Для роботи з тваринами та іншими товарами слід одноразові матеріали та одяг або матеріали та одяг, що можна ефективно очистити та продезінфікувати. Необхідно забезпечити захист приміщень від проникнення тварин дикої фауни та інших небажаних тварин. Відходи, стічні води та інші стоки мають збиратися та оброблятися належним чином.
Стаття 4.19.10. Вакцинація та лікування
Вакцинацію в рамках програми офіційного ветеринарного контролю має проводитися відповідно до положень Глави 4.18.
Програми вакцинації, особливо ті, що запроваджуються у відповідь на спалах інфекції, потребують планування для визначення потенційних джерел вакцини, включаючи банки вакцини чи антигенів, а також визначення можливих стратегій її застосування, таких як бар'єрна вакцинація, вакцинація по кордону, поголовна (повне охоплення вакцинацією), кільцева чи цільова вакцинація.
Необхідно добре зрозуміти властивості вакцин, зокрема рівень захисту від інфекції чи хвороби та можливість відрізнити імунну відповідь, викликану вакциною, від імунної відповіді, викликаної зараженням патогеном, або відрізнити вакцинні штами від польових штамів.
Хоча вакцинація здатна приховувати поточне зараження чи передачу патогенів, вона може бути використана для підвищення стадного імунітету та зниження рівня поширення патогенів, а отже, зниження рівня відтворення інфекції. Зокрема, коли знищення є неможливим, вакцинація може бути використана для зменшення поширеності інфекції, поки її рівень не стане достатньо низьким для реалізації іншої стратегії, наприклад, стратегії «вибіркового дослідження та вибракування».
Вакцинація також може бути використана для мінімізації впливу інфекції внаслідок зменшення клінічних проявів чи економічних втрат.
Щоразу, коли вакцинація має використовуватися як інструмент для боротьби зі спалахами чи запобігати поширенню хвороби, програма офіційного ветеринарного контролю має враховувати аналіз витрат і вигод щодо торгівлі та охорони здоров’я, а також стратегію її припинення, тобто коли і як припинити вакцинацію чи перевести вакцинацію на постійну основу, зробивши її систематичною.
Лікування також може використовуватися як частина програми офіційного ветеринарного контролю. Воно потребує планування для виявлення потенційних джерел ветеринарних лікарських засобів, а також визначення можливих стратегій їх застосування та стратегії виходу з ситуації.
Стаття 4.19.11. Комунікація
Для запровадження оптимальних заходів боротьби з хворобами ветеринарні служби мають забезпечити належну комунікацію з усіма зацікавленими сторонами, включаючи широку громадськість. Це має бути частиною програми офіційного ветеринарного контролю та здійснюватися, серед іншого, через інформаційні кампанії, спрямовані на власників чи доглядачів тварин, ветеринарів, параветеринарних фахівців, місцеву владу, ЗМІ, споживачів та широку громадськість. Спілкування з компетентними органами сусідніх країн і торговими партнерами є важливим для боротьби із транскордонними хворобами тварин.
Ветеринарні служби мають спілкуватися до, під час і після спалахів відповідно до положень Глави 3.5.
Стаття 4.19.12. Постконтрольний спеціальний нагляд
Спеціальний нагляд слід застосовувати для моніторингу ефективності програми офіційного ветеринарного контролю та оцінки стану популяцій тварин у різних зонах, встановлених ветеринарними службами.
Результати цього спеціального нагляду мають бути використані для переоцінки застосованих заходів, включаючи зміну меж зон та переоцінку стратегій умертвіння тварин і вакцинації, а також для остаточного відновлення безпечного статусу, якщо це можливо.
Цей спеціальний нагляд слід проводити відповідно до положень Глави 1.4 та відповідних Статтей перерахованих в Главах, розділів присвячених конкретним хворобам списку ВООЗт.
Стаття 4.19.13. Подальше дослідження спалаху, моніторинг, оцінка й перегляд
Для збору інформації, необхідної для будь-якої інформаційної системи управління, ветеринарні служби мають проводити поглиблене епізоотологічне розслідування кожного спалаху, щоб накопичити детальні знання з перших рук про те, як передається хвороба, для подальшої розробки планів боротьби з хворобою. Для цього потрібен персонал, навчений відповідним методам і використанню стандартних форм збору даних.
Крім того, слід збирати відгуки від осіб, які беруть участь в організації та реалізації програм офіційного ветеринарного контролю.
Зібрану інформацію та набутий досвід слід використовувати для моніторингу, оцінки та перегляду програм офіційного ветеринарного контролю з метою їх покращення.
NB: вперше прийнятий у 2021 році.