Глава 4.4.

Глава 4.4. ДЕЗІНФЕКЦІЯ ЗАКЛАДІВ АКВАКУЛЬТУРИ Й ОБЛАДНАННЯ

Стаття 4.4.1. Мета

Метою цієї глави є надання рекомендацій відносно планування й запровадження процедур дезінфекції для запобігання занесенню, закріпленню чи поширенню збудників хвороб.

Стаття 4.4.2. Сфера застосування

У цій главі описані рекомендації відносно дезінфекції закладів аквакультури й обладнання під час планових заходів біозахисту та для реагування на надзвичайні події. Надано вказівки щодо загальних принципів, планування й проведення дезінфекції.

Для отримання інформації про конкретні методи знезараження збудників хвороб зверніться до положень глав, присвячених конкретним хворобам, у Посібнику водних тварин.

Стаття 4.4.3. Вступ

Дезінфекція застосовується як інструмент боротьби з хворобами у закладах аквакультури, як частина плану біозахисту. Дезінфекція використовується для запобігання проникненню чи винесенню конкретних збудників хвороб до або з закладу аквакультури чи компартменту, а також для запобігання поширенню збудників хвороб у межах закладу аквакультури. Дезінфекція може застосовуватися під час реагування на надзвичайні події внаслідок хвороби, для підтримання зон контролю хвороби чи ліквідації хвороби (процедури вимушеного забою) у небезпечних закладах аквакультури. Конкретна мета дезінфекції визначатиме вибір використовуваної стратегії та її застосування.

За можливості, слід запобігати поширенню збудників хвороб, уникаючи їх передачі, а не намагаючись контролювати їх наявність за допомогою дезінфекції. Наприклад, предмети, що важко дезінфікувати (наприклад, рукавички, спорядження для підводного плавання, мотузки й сітки), їх використання слід обмежити певною територією, а не переміщувати всередині виробничих одиниць або між закладами аквакультури після дезінфекції.

Стаття 4.4.4. Загальні принципи

Дезінфекція - це структурований процес, у якому використовуються фізичні й хімічні процедури для видалення органічних речовин і знищення чи знезараження збудників хвороб. Процес має включати етапи планування й реалізації, що враховують потенційні можливості, ефективність і ризики.

Процес дезінфекції може змінюватися залежно від того, чи є загальною метою профілактика, контроль чи ліквідація хвороби. Процедури, спрямовані на ліквідацію хвороби, як правило, передбачають вимушений забій всіх водних тварин, а також дезінфекцію закладу аквакультури й обладнання, тоді як процедури, що застосовуються для боротьби з хворобою, спрямовані на обмеження поширення хвороби між, або в закладах аквакультури. Хоча для досягнення поставленої мети можуть використовуватися різні підходи, загальні принципи, описані нижче, слід застосовувати в усіх випадках.

1. Процес дезінфекції має включати наступні етапи:
   1. Прибирання й прання

Очищення й миття поверхонь і обладнання необхідне для видалення твердих відходів, органічних речовин (включаючи біообростання) і залишків хімічних речовин, оскільки вони здатні знизити ефективність дезінфектантів. Використання засобів для миття також важливе для руйнування біоплівки. Засіб для миття має бути сумісним з дезінфектантом і поверхнею, що обробляється. Після очищення слід злити надлишок води, а перед застосуванням дезінфектантів перевірити всі поверхні й обладнання, щоб переконатися у відсутності залишків органічних речовин.

Так само, у випадку води, що підлягає знезараженню, наявність суспензії твердих речовин здатне знизити ефективність деяких дезінфектантів. Видалення суспензії речовин слід здійснювати за допомогою різних процесів, таких як фільтрація, відстоювання, коагуляція чи флокуляція.

Біоплівки, що часто називають слизом, являють собою тонкі плівки, що складаються з мікроорганізмів і позаклітинних полімерних речовин, що прилипають до поверхонь. Біоплівки фізично захищають вклеєні мікроорганізми від дії дезінфектантів. Щоб досягти ефективної дезінфекції, біоплівки слід видаляти на етапі очищення й миття перед застосуванням дезінфектантів.

Усі утворені відходи слід утилізувати з дотриманням основних умов біозахисту, оскільки вони можуть містити життєздатні збудники хвороб, що здатні поширювати інфекцію, якщо їх не контролювати.

2. Застосування дезінфектантів

Цей етап передбачає застосування відповідних хімічних сполук чи фізичних процесів, необхідних для знезараження збудників хвороб. При застосуванні дезінфектантів слід враховувати тип матеріалу, що потребує дезінфекції, а також спосіб застосування дезінфектантів. Тверді непроникні матеріали (наприклад, поліровані металеві поверхні, пластмаси та пофарбований бетон) можна ретельно очистити й перед контактом з дезінфектантом, оскільки забруднений матеріал майже не здатний затримуватися в щілинах. Ефективність дезінфекції знижується, якщо поверхня має корозію, ямки чи фарба відшаровується, тому дуже важливим є належний догляд за поверхнями й обладнанням. Для проникних поверхонь і матеріалів (наприклад, матеріали з дерева, сітки та ґрунт) потрібна вища концентрація дезінфектантів і довший час контакту, оскільки площа поверхні більша, хімічні речовини не здатні легко проникати всередину і можуть бути присутні залишки органічних речовин.

Вибір методу нанесення має забезпечити контакт усіх поверхонь з дезінфектантом впродовж необхідного періоду часу. Нанесення дезінфектантів слід здійснювати методично (наприклад, за сітчастою схемою), щоб забезпечити повне покриття і достатній час для контакту. Кожен етап слід починати з найвищої точки й рухатися вниз, починаючи з найменш забруднених ділянок. Однак для деякого обладнання може бути достатньо ополіскування поверхонь дезінфектантом. Коли дезінфектанти наносяться на вертикальні поверхні, слід подбати про те, щоб забезпечити необхідний час контакту до того, як дезінфектант стече. Вертикальні поверхні можуть потребувати повторної обробки чи додавання сумісних піноутворювачів для подовження терміну прилипання до поверхонь.

Труби й біофільтри слід повністю заповнити розчином дезінфектанту, щоб забезпечити контакт з усіма поверхнями. Важкодоступні та складні ділянки можуть потребувати фумігації чи використання обладнання для утворення туману.

3. Видалення чи знешкодження дезінфектанту

Видалення чи знешкодження хімічних залишків важливе для уникнення токсичності для водних тварин, корозії обладнання та впливу на довкілля. Процеси, що можуть застосовуватися для видалення чи знешкодження хімічних залишків, можуть включати: промивання поверхонь, розведення до прийнятних рівнів, обробку для знешкодження хімічних реагентів чи час, необхідний для дезактивації чи розсіювання активної сполуки. Ці процеси можуть використовуватися окремо чи в поєднанні.

2. Дезінфектанти слід використовувати відповідно до чинного законодавства. Дезінфектанти можуть становити ризик для стану здоров'я людей, водних тварин і довкілля. Хімічні дезінфектанти слід зберігати, використовувати та утилізувати відповідно до нормативних вимог та настанов виробника.
3. Дезінфекцію слід контролювати, щоб забезпечити належну дозу дезінфектанту й ефективність дезінфекції. Залежно від процесу застосування дезінфектанту та відповідного збудника хвороби, цей контроль можна здійснювати різними способами. Наприклад, можна виміряти концентрацію активного реагенту (наприклад, рівень залишкового хлору), виміряти його активність опосередковано за допомогою індикатора моніторингу процесу (наприклад, вимірювання окисно-відновного потенціалу) і виміряти його ефективність за допомогою бактерій-індикаторів (наприклад, шляхом підрахунку колоній гетеротрофних бактерій на агарі).
   У порожніх і продезінфікованих приміщеннях закладу аквакультури перед повторним заселенням водних тварин варто розглянути використання дозорної популяції водних тварин. Дозорна популяція водних тварин має бути сприйнятливою до збудника хвороби, що викликав інфекцію, й перебувати в умовах, що сприятимуть клінічному прояву хвороби, якщо збудник хвороби залишиться життєздатним.
4. Заклади аквакультури мають вести облік проведення дезінфекцій. Ці записи мають бути достатніми, щоб можна було оцінити планові показники дезінфекцій.

Стаття 4.4.5. Планування

Розробка плану дезінфекції має включати оцінку шляхів передачі інфекції, тип матеріалу, що підлягає дезінфекції, збудників хвороб, що підлягають ліквідації, заходи з охорони стану здоров'я водних тварин й біозахисту, необхідні заходи контролю й умови, в яких має відбуватися процес. План дезінфекції має включати механізм визначення її ефективності. План дезінфекції слід регулярно переглядати, щоб переконатися, що процес дезінфекції залишається ефективним і результативним. Будь-які зміни в плані дезінфекції також мають бути задокументовані.

У процесі планування слід оцінити критичні контрольні точки, де дезінфекція буде найбільш ефективною. Пріоритети дезінфекції мають визначатися з урахуванням потенційних шляхів поширення збудників хвороб і відносної ймовірності зараження. Для ефективної дезінфекції об'єктів, що містять переносників (наприклад, ставків), переносники мають бути виключені, видалені чи знищені в процесі дезінфекції.

За можливості слід скласти перелік усіх предметів, що потребують дезінфекції. Слід оцінити матеріали, використані в будівництві, пористість їхньої поверхні, стійкість до впливу хімічних реагентів, а також їх придатність для дезінфекції. Потім слід обрати відповідний метод дезінфекції для кожного елемента.

Рівень очищення, необхідний перед дезінфекцією, слід оцінювати за типами обладнання. У разі сильного забруднення, утвореного накопиченням твердих речовин та їх частинок, особливу увагу слід приділити процесу очищення й необхідним ресурсам. Фізичний чи хімічний процес очищення має бути сумісним з обраним дезінфектантом.

Персонал, обладнання й матеріали, що підлягають дезінфекції, слід оцінювати з урахуванням типу й кількості предметів, що підлягають обробці, а також способу поводження з відходами водних тварин.

Можливість контролювати витрату й об’єми води має розглядатися на етапі планування і залежатиме від типу закладу аквакультури (рециркуляційні, проточні й відкриті системи). Воду можна дезінфікувати різними методами, як описано в Статті 4.4.11.

Стаття 4.4.6. Дезінфекція під час реагування на надзвичайні події

Дезінфекція є невіддільною частиною будь-якого реагування на надзвичайні події пов'язані з підтриманням заходів боротьби з хворобами, таких як карантин небезпечних закладів аквакультури й процедури вимушеного забою. Умови проведення дезінфекції, під час реагуванням на надзвичайні події пов'язані зі зміною стану здоров'я водних тварин, потребують інших підходів до дезінфекції, аніж ті, що застосовуються в рамках звичайних заходів біозахисту. Слід враховувати високий рівень ризику хвороби (через важливість хвороби), високе навантаження збудників хвороб, потенційно великі обсяги інфікованих водних тварин і відходів водних тварин, великі території, що потребують дезінфекції, і значні обсяги забрудненої води. Планування має враховувати ці обставини, включати оцінку ризиків і ефективні методи контролю.

Під час реагування на надзвичайні події, можливо, краще запобігти передачі інфекції, аніж покладатися на дезінфекцію. Обладнання не слід переміщувати з небезпечного закладу аквакультури, якщо не була проведена ефективна дезінфекція. За певних обставин обладнання чи матеріали, що важко піддаються дезінфекції чи мають високу ймовірність забруднення, можуть бути знищені з дотриманням основних умов біозахисту, а не дезінфікувати.

Стаття 4.4.7. Види дезінфектантів

Типами дезінфектантів, що зазвичай використовуються в аквакультурі, є зокрема:

1. Окисники

Більшість окислювачів відносно швидко діють і є ефективними дезінфектантами для широкого спектра мікроорганізмів. Ці сполуки інактивуються органічними речовинами, тому їх слід застосовувати після ефективного очищення. Органічні речовини поглинають окислювачі, тому їх початкова концентрація (завантажувальна доза) може швидко знижуватися, що ускладнює прогнозування рівнів концентрації (залишкова концентрація), тому необхідно систематично контролювати рівні залишкової концентрації, щоб переконатися, що вони залишаються вище мінімальних концентрацій впродовж необхідного періоду часу.

Окислювачі можуть бути токсичними для водних тварин, тому їх необхідно видаляти чи інактивувати.

Зазвичай використовуваними окислювачами є сполуки хлору, хлорамін-Т, йодофори, пероксиди, діоксид хлору й озон.

2. Модифікатори рН (луги й кислоти)

Зміна рН може бути досягнута за допомогою лужних чи кислотних сполук. Переваги використання модифікаторів pH включають легкість визначення їх концентрації та те, що вони не інактивуються органічними речовинами. Крім того, їх можна використовувати в місцях, де застосування інших ефективних дезінфектантів неможливе, наприклад, у трубах чи на поверхнях біологічних фільтрів.

3. Альдегіди

Альдегіди діють шляхом денатурації білків. Два компоненти на основі альдегідів, що можна використовувати для знезараження закладів аквакультури, - це формальдегід і глутаровий альдегід, що надзвичайно ефективні проти великої кількості мікроорганізмів, але потребують тривалого контакту. Альдегіди зберігають свою активність у присутності органічних речовин і не дуже корозійні. Глутаровий альдегід використовується як рідкий розчин для холодної стерилізації, особливо термочутливого обладнання. Формальдегід можна використовувати як аерозоль чи газ для фумігації.

4. Бігуаніди

З багатьох доступних бігуанідів найчастіше використовується хлоргексидин. Однак вони не ефективні в жорсткій чи лужній воді й менш ефективні проти багатьох збудників хвороб порівняно з іншими групами дезінфектантів. Але, ці сполуки є порівняно менш корозійними й відносно безпечними, тому їх часто використовують для дезінфекції поверхонь шкіри й делікатного обладнання.

5. Четвертинні амонієві сполуки (ЧАС)

Біоцидна ефективність ЧАС мінлива й вибіркова. Вони ефективні проти деяких вегетативних бактерій і деяких грибів, але не проти всіх вірусів. ЧАС найбільш активні проти грампозитивних бактерій; повільно діють проти грамнегативних бактерій, а деякі штами проявляють стійкість. Ці сполуки не ефективні проти спор. Переваги ЧАС полягають у тому, що вони не корозійні та проявляють властивості зволоження, що покращує контакт з поверхнями. ЧАС можуть бути токсичними для водних тварин, тому їх слід видаляти з поверхонь після дезінфекції.

6. Ультрафіолетове (УФ) опромінення

УФ-опромінення є природним варіантом обробки води, що надходить чи витікає із закладу аквакультури, за наявності певного контролю над потоками води в рециркуляційних чи відкритих системах. УФ-опромінення слід застосовувати після ефективної фільтрації, оскільки суспензія твердих частинок знижує проходження ультрафіолету і знижують ефективність цього методу.

7. Теплова обробка

Чутливість збудників хвороб до теплової обробки істотно різниться. За більшості умов вологе тепло ефективніше, аніж сухе.

8. Висушування

Висушування може бути ефективним дезінфектантом для чутливих збудників хвороб і може застосовуватися за обставин, коли інші методи дезінфекції є недоцільними, чи як допоміжний метод до інших методів дезінфекції.

Висушування можна вважати методом дезінфекції, при досягненні повного висихання предмета, оскільки відсутність води знищує значну кількість збудників хвороб. Але, за певних обставин вміст вологи може бути складно контролювати. Ефективність залежить від умов довкілля, таких як температура й вологість.

9. Комбіновані методи дезінфекції

Комбіновані методи дезінфекції будуть враховуватися, коли вони діють синергетично й забезпечують ефективніше знезараження збудників хвороб. Наприклад:

1. поєднання прямого сонячного опромінення з висушуванням як поєднання методів дезінфекції, що забезпечує три потенційні складники дезінфекції, тобто УФ-опромінення, нагрівання й висушування. Цей метод не потребує операційних витрат і може використовуватися після інших методів;
2. озон та УФ-опромінення часто комбінують послідовно, оскільки їх використовують, як доповнення до інших методів дезінфекції та мають різні механізми дії. Ультрафіолетове опромінення також має перевагу у видаленні залишків озону з очищеної води.

Антагоністичні ефекти можуть виникати при поєднанні хімічних реагентів чи засобів для миття.

Стаття 4.4.8. Вибір дезінфектанту

Дезінфектант слід обирати, враховуючи наступне:

• ефективність проти збудників хвороб;
• ефективна концентрація й час експозиції;
• можливість вимірювання ефективності;
• характер частин обладнання, що підлягають дезінфекції й можливість їх пошкодження;
• сумісність з типом доступної води (наприклад, прісна, жорстка чи морська вода);
• наявність дезінфектантів та обладнання;
• простота застосування;
• здатність видаляти органічні речовини;
• вартість;
• вплив залишків дезінфектанту на водних тварин і довкілля;
• безпека користувача.

Стаття 4.4.9. Типи закладів аквакультури й обладнання

Заклади аквакультури й обладнання значно відрізняються за своїми характеристиками. У цій главі описано певні аспекти, що слід враховувати для ефективного проведення дезінфекції різних типів закладів аквакультури й обладнання.

1. Ставки

Загалом водойми мають достатній розмір, мають земляне дно чи вистелене пластиком. Ці особливості у поєднанні з наявністю значних об’ємів води ускладнюють очищення перед дезінфекцією, а велика кількість органічних речовин здатна вплинути на ефективність багатьох хімічних дезінфектантів. Перед дезінфекцією зі ставка слід злити воду й видалити якомога більше органічних речовин. Усю воду й органічні речовини слід дезінфікувати чи утилізувати з дотриманням основних умов біозахисту. Ставки з земляним дном слід ретельно висушити, а потім вапнувати, щоб підвищити рН і таким чином полегшити процес знезараження збудників хвороб. Вишкрібання й розорювання дна ставків без облицювання, також сприятиме внесенню вапняних сумішей і висушуванню.

2. Танки

Матеріали, з яких виготовляють резервуари (наприклад, скловолокно, бетон чи пластик), є визначальними у виборі використовуваного методу дезінфекції. Голі бетонні резервуари сприйнятливі до корозії кислотами та потенційного пошкодження розпилювачами високого тиску. Вони також пористі, а тому потребують більш тривалого контакту з хімічними засобами для забезпечення їх дезінфекції. Пластикові, пофарбовані та скловолоконні резервуари легше дезінфікувати, оскільки вони мають гладку, непористу поверхню, що полегшує ретельне очищення і є стійкою до більшості хімічних речовин. Перед дезінфекцією з резервуарів слід злити воду й видалити якомога більше органічних речовин. Воду та органічні речовини слід дезінфікувати чи утилізувати з дотриманням основних умов біозахисту. Обладнання резервуарів слід зняти для окремого очищення й дезінфекції, а всі органічні відходи та сміття видалити. Поверхні резервуарів слід мити за допомогою розпилювачів високого тиску чи щітками з засобом для миття, щоб видалити забруднення, такі як водорості й біоплівки. Для покращення процесу очищення можна використовувати гарячу воду. Перед застосуванням дезінфектантів надлишок води для миття слід злити й продезінфікувати чи утилізувати з дотриманням основних умов біозахисту.

При нанесенні дезінфектантів на вертикальні поверхні слід подбати про те, щоб забезпечити достатній час контакту до того, як дезінфектант стече. Після дезінфекції резервуари слід промити, щоб видалити всі залишки дезінфектанту й повністю висушити.

3. Труби

Дезінфекція труб може бути складною через відсутність доступу до їх внутрішніх поверхонь. При виборі методу дезінфекції слід враховувати матеріал, з якого виготовлені труби.

Труби можна очищати за допомогою лужних чи кислотних розчинів, а також пінних систем для очищення труб. Для ефективного очищення труб, необхідно видалити біоплівки з подальшим змиванням утворених твердих частинок і ретельним промиванням.

Після очищення труб можна використовувати хімічні дезінфектанти чи потік гарячої води. На всіх етапах очищення й дезінфекції труби мають бути повністю заповнені, щоб внутрішні поверхні піддались обробленню.

4. Сітки для кліток та інші волокнисті матеріали

Сітки, що використовуються при вирощуванні аквакультури в садках у закладах аквакультури, часто великі, складні в обігу, мають значний рівень біообростання і зазвичай виготовляються з волокнистих матеріалів, що затримують органічні речовини й вологу. Сітки мають бути призначені для одного закладу аквакультури чи ділянки, через високу ймовірність забруднення і їх може бути важко продезінфікувати.

Після того, як сітку витягнуто з води, її слід перенести до місця безпосередньо миття сіток. Перед дезінфекцією сітки слід ретельно очистити, щоб видалити органічні речовини й полегшити проникнення хімічних дезінфектантів. Очищення сіток найкраще досягається шляхом видалення грубих біообростань, а потім промивання розчином засобу для миття. Воду та органічні речовини слід утилізувати з дотриманням основних умов біозахисту.

Після очищення сітки можна дезінфікувати шляхом повного занурення в хімічний розчин дезінфектанту чи гарячу воду. Тривалість обробки має бути достатньою для проникнення засобу в матеріал сітки. Обробка може мати негативний вплив на міцність сіток. Це необхідно враховувати при виборі методу дезінфекції, щоб не порушити міцність сітки. Після дезінфекції сітки слід просушити перед зберіганням. Якщо згорнуті в рулони сітки не повністю висохнуть, вони будуть утримувати вологу, що може сприяти виживанню збудників хвороб.

Інші волокнисті матеріали, такі як деревина, мотузки й сітки, мають характеристики, подібні до сіток для садків, і потребують особливої уваги. За можливості, рекомендується, щоб обладнання, що містить волокнисті матеріали, було специфічним для певної сфери його застосування.

5. Транспортні засоби

Імовірність забруднення транспортних засобів буде визначатися їх використанням, наприклад, для переміщення трупів водних тварин, живих водних тварин, відходів водних тварин. Всі потенційно забруднені внутрішні й зовнішні поверхні мають бути продезінфіковані. Особливу увагу слід приділяти ділянкам, що можуть бути забруднені, таким як внутрішня поверхня контейнерів, труб, вода для транспортування водних тварин й відходів водних тварин. Слід уникати застосування корозійних дезінфектантів для транспортних засобів, а в разі їх застосування - видаляти залишки корозійних розчинів після дезінфекції шляхом ретельного ополіскування. Найбільш поширеними дезінфектантами для транспортних засобів є такі окислювальні сполуки, як хлор.

Усі судна слід регулярно дезінфікувати, щоб запобігти перенесенню збудників хвороб. Рівень забруднення суден буде визначатися на основі їх використання. Судна, що використовуються для збирання аквакультури чи видалення трупів водних тварин із закладів аквакультури, мають вважатися такими, що мають високу ймовірність забруднення. Органічні матеріали слід регулярно видаляти з палуб і робочих зон.

Процес планування дезінфекції має включати оцінку для визначення місць забруднення, наприклад, всередині й навколо механізмів, резервуарів, трюмів і трубопроводів. Усі знімні частини обладнання знімаються, очищаються й дезінфікуються окремо від етапу дезінфекції судна. Необхідно розробити додаткові процедури для колодязних човнів через їх потенційну здатність переносити збудників хвороб під час скидання забрудненої води. Забруднені стічні води слід продезінфікувати перед їх скиданням (див. Статтю 4.4.11.).

Якщо можливо, човни слід поставити на берег чи в сухий док для проведення дезінфекції, щоб обмежити скидання стічних вод у водойму й забезпечити доступ до корпусу тощо. Необхідно знищити мікроорганізми, що утворюють біологічне забруднення, здатне переносити інфекцію й фоміти.

Якщо судна неможливо розмістити на березі чи поставити в сухий док, слід обрати метод дезінфекції, що мінімізує надходження токсичних хімікатів у водойму. Водолази мають оглядати й очищати корпуси суден. У відповідних випадках використання механічних методів, таких як розпилення під високим тиском чи очищення парою, слід розглядати як альтернативу дезінфекції хімічними засобами для очищення над і під ватерлінією. Фумігація також може бути розглянута для важливих поверхонь, якщо герметизовані належним чином.

6. Споруди

Заклади аквакультури включають приміщення для розведення, вирощування, й перероблення водних тварин, а також інші споруди, призначені для зберігання кормів для водних тварин та обладнання.

Підхід до дезінфекції, ймовірно, буде змінюватися залежно від конструкції споруди та ступеня контакту із забрудненими матеріалами й обладнанням. Споруди мають бути спроектовані таким чином, щоб забезпечити ефективне очищення й ретельне нанесення дезінфектантів на всі внутрішні поверхні. Деякі споруди містять складні системи трубопроводів, обладнання й резервуарів, що важко піддаються дезінфекції. За можливості, перед дезінфекцією споруди слід очистити від сміття й звільнити від обладнання.

Для дезінфекції складних ділянок і вертикальних поверхонь варто розглянути використання порошкоподібних чи засобів, що утворюють піну. Для великих і важкодоступних поверхонь варто розглянути фумігацію, за умови, що споруди герметизовані належним чином.

7. Контейнери

Термін «контейнер» стосується як простих пластикових контейнерів, що використовуються для транспортування продуктів із водних тварин чи виловлених трупів водних тварин, так і складних систем резервуарів, що використовуються для транспортування живих водних тварин.

Контейнери зазвичай виготовляються з непористих матеріалів (наприклад, пластику, нержавіючої сталі), що легко піддається дезінфекції. Їх слід вважати об'єктами підвищеного ризику, оскільки вони перебувають у безпосередньому контакті з водними тваринами чи продуктами із водних тварин (наприклад, кров'ю, хворими водними тваринами). Крім того, необхідність їх переміщення з одного місця в інше робить їх потенційними фомітами, для збудників хвороб. У разі переміщення живих водних тварин до контейнерів можуть приєднувати трубопроводи й помпи, створюючи замкнуті зони, що також потребують дезінфекції.

Усю воду слід злити з контейнера, звільнивши всіх водних тварин, а фекалії й інші органічні матеріали видалити шляхом промивання чистою водою й утилізувати з дотриманням основних умов біозахисту. Усі трубопроводи й помпи також слід оглянути й промити. Миття контейнерів має здійснюватися з використанням відповідних хімічних мийних засобів у поєднанні з очисниками високого тиску чи механічними щітками.

Усі внутрішні й зовнішні поверхні контейнерів мають бути оброблені відповідним методом дезінфекції. Потім їх необхідно промити й оглянути, щоб переконатися у відсутності органічних залишків, і зберігати таким чином, щоб забезпечити швидке стікання води й висихання поверхонь.

8. Біофільтри

Біофільтри, пов'язані із закритими чи напівзакритими системами виробництва, є важливою точкою контролю за хворобами. Біофільтри призначені для утримання колоній корисних бактерій для покращення якості води. Умови, в яких зберігаються ці бактерії, також можуть сприяти виживанню деяких наявних збудників хвороб. Зазвичай неможливо продезінфікувати біофільтри без знищення корисних бактерій. Тому при плануванні стратегій дезінфекції біофільтрів слід враховувати потенційні проблеми з якістю води.

При дезінфекції біофільтрів та їх субстратів необхідно спорожнити систему, видалити органічні залишки й очистити поверхні. Дезінфекцію систем біофільтрів можна здійснити шляхом зміни рівня рН води (за допомогою кислотних чи лужних розчинів). Під час цієї процедури рівень рН має бути достатнім для знезараження збудників хвороб, не викликаючи корозії помп та обладнання в системі фільтрів. Крім того, можна повністю розібрати біофільтр, видалити підкладку, очистити компоненти й окремо нанести дезінфектант. Ця процедура рекомендована за надзвичайної події у випадку хвороби водних тварин. Субстрат біофільтра слід замінити, якщо він не піддається ефективній дезінфекції. Системи біофільтрів слід ретельно промити перед повторним заселенням водних тварин.

9. Обладнання для розведення й відтворення

Заклади аквакультури завжди є різноманітне обладнання, що безпосередньо контактує з водними тваринами та потенційно діє як фоміти (наприклад, сортувальники, автоматизовані системи вакцинації та рибні помпи).

Загальні принципи, описані в Статті 4.4.4. Їх слід застосовувати для дезінфекції інвентарю призначеного для розведення й збирання аквакультури. Кожну частину обладнання необхідно оглянути, щоб визначити, які частини тісно контактують з водними тваринами, а також місця, де накопичуються органічні речовини. За необхідності обладнання слід демонтувати, щоб забезпечити належне очищення й дезінфекцію.

Стаття 4.4.10. Особисте спорядження

При дезінфекції особистого спорядження слід враховувати ймовірність і ступінь їх забруднення, пов'язаний з попереднім використанням. За можливості, особисте спорядження має бути специфічними для конкретного місця роботи, щоб уникнути необхідності регулярної дезінфекції.

Особисте спорядження слід обирати таке, що не вбирає вологу й легко чиститься. Весь персонал, який входить у виробничу зону, має носити чистий і незабруднений захисний одяг і взуття. При вході та виході з виробничих приміщень взуття має бути очищене й продезінфіковане. Якщо використовуються дезінфекційні ванночки для взуття, то необхідно забезпечити процедуру його очищення для усунення накопичення органіки й бруду, достатню глибину занурення взуття в дезінфекційну ванночку, й використовувати розчин дезінфектанту, що не інактивується органікою, і регулярно його оновлювати.

Деякі типи особистого спорядження, переносять з одного місця в інше і вони часто схильні до хімічної корозії, наприклад водолазне спорядження, може потребувати особливої уваги, оскільки його важко дезінфікувати. Часте промивання спорядження допоможе зменшити накопичення органічних речовин і зробить дезінфекцію більш ефективною. Необхідно, щоб обладнання повністю висохло і таким чином обмежило появу вологого мікросередовища, сприйнятливого до збудників хвороб.

Стаття 4.4.11. Дезінфекція води

Закладу аквакультури може знадобитися дезінфекція вхідного потоку й стічної води для знищення збудників хвороб. Найбільш відповідний метод дезінфекції залежатиме від мети дезінфекції та характеристик води, що підлягає дезінфекції.

Перед застосуванням дезінфектантів важливо видалити водних тварин і зважені тверді речовини з води, що підлягає дезінфекції. Відомо, що збудники хвороб прилипають до органічних і неорганічних речовин, і видалення зважених твердих речовин здатне значно зменшити навантаження збудників хвороб у воді. Видалення завислих речовин можна досягти шляхом фільтрації чи осадження завислих твердих речовин. Вибір найкращої системи фільтрації залежатиме від початкової якості води, обсягів, що фільтруються, капітальних інвестицій та експлуатаційних витрат, а також її надійності.

Для дезінфекції води зазвичай використовують фізичні (наприклад, ультрафіолетове опромінення) та хімічні (наприклад, озон, хлор та діоксид хлору) дезінфектанти. Перед застосуванням цих дезінфектантів слід видалити завислі тверді речовини, оскільки органічні речовини здатні пригнічувати процес окислення, що відбувається при дезінфекції, а завислі тверді речовини перешкоджають проходженню ультрафіолетових променів, знижуючи ефективність УФ-опромінення. Поєднання цих методів може бути корисним, коли їх вплив посилює один одного чи при повторних операціях.

Важливо контролювати ефективність дезінфекції води. Цього можна досягти шляхом безпосереднього дослідження наявності збудників хвороб, або опосередковано, дослідженням індикаторних мікроорганізмів чи залишкових рівнів дезінфектантів.

Контроль хімічних залишків важливий для уникнення токсичного впливу на водних тварин. Наприклад, залишки, що утворюються між озоном і морською водою, такі сполуки як броміди, токсичні для водних тварин на ранніх стадіях їх розвитку і можуть бути видалені за допомогою вугільного фільтра. Залишки хлору необхідно видалити з води шляхом хімічної дезактивації чи виділення газу.

nb: вперше прийнято у 2009 році; останнє оновлення прийнято у 2017 році.