Глава 1.5.

Глава 1.5. НАГЛЯД ЗА ЧЛЕНИСТОНОГИМИ ПЕРЕНОСНИКАМИ ХВОРОБ ТВАРИН

Стаття 1.5.1. Вступ

Хвороби, що передаються переносниками, набувають дедалі більшого економічного, санітарного та зоосанітарного значення для здоров'я людей і тварин.

Екологічні (включаючи кліматичні зміни), суспільні та економічні зміни здатні впливати на поширення та вплив цих хвороб.

Краще розуміння поширеності та динаміки популяцій переносників є ключовим елементом для їх оцінки та управління ризиками, пов’язаними з переносниками хвороб тварин і зоонозами.

У Наземному кодексі містяться рекомендації з нагляду за низкою хвороб цього типу, а також загальні положення про зоосанітарний нагляд.

Назріла необхідність доповнити загальні підходи до нагляду порадами щодо нагляду за переносниками. Цей розділ стосується лише нагляду за членистоногими переносниками.

Слід зазначити, що в рамках міжнародної торгівлі не існує жодних переконливих доказів залежності між наявністю переносників та станом здоров'я тварин в країні чи зоні, а також доказів того, що очевидна відсутність переносників, сама по собі, не є достатнім доказом для визнання статусу безпечної відносно хвороби у відношенні переносників.

Дерево прийняття рішень щодо нагляду за переносниками представлено на Схемі 1.

Стаття 1.5.2. Завдання

Метою цих рекомендацій є надання методів для:

1. збору сучасних просторових і часових даних щодо локалізації, чисельності та поширення членистоногих переносників, здатних до перенесення хвороб списку СОЗТ та несподіваних хвороб;
2. нагляд за еволюцією і змінами у просторі та часі, поширенням і чисельністю членистоногих переносників;
3. збір відповідних даних для інформування про ризик, оцінки ризику (включаючи обізнаність про переносників) та управління ризиками по хворобах, що передаються завдяки переносникам;
4. виявлення наявності конкретних переносників або підтвердження їх відсутності;
5. розуміння шляхів проникнення переносників і збудників, що передаються переносниками.

Стаття 1.5.3. Методологія відбору зразків

1. Планування відбору зразків:

1. Мета програми нагляду має бути визначена та заявлена ще до початку планування біологічного захисту.
2. Наявні історичні дані щодо переносника або хвороби у певній країні чи зоні мають бути зібрані та оцінені.
3. План відбору зразків має враховувати наступне:

1. біологію та екологію комах-переносників,
2. наявність, поширення і чисельність популяції (-й) тварин-носіїв патогену (-ів),
3. екологічні, кліматичні, та еколого-топографічні дані, що мають значення для екології комах-переносників,
4. необхідність оцінки ризику для визначення секторів, з найбільшим ризиком занесення комах-переносників, наявність яких у них малоймовірна.

4. Відбір зразків має бути спрямований на:

1. встановлення наявності або підтвердження відсутності переносників в даній країні чи зоні;
2. визначення поширення переносників в даній країні чи зоні;
3. збір додаткових даних щодо щільності переносників та просторової/часової мінливості (як, у короткостроковій, так і довготривалій перспективі);
4. раннє виявлення переносників чи патогенів, що передаються комахами-переносниками у певних секторах, куди переносники чи збудники здатні проникнути та заселитись.

5. План відбору зразків слід розробляти таким чином, щоб можна було провести оцінку вище означених показників. При цьому варто врахувати наступне:

1. Загальний підхід, рекомендований щодо відбору зразків у вигляді триступеневої ієрархії:

• відображення шарами, на основі екологічних критеріїв (де це можливо), побудована на оцінці ризику занесення переносника;
• поділ шарів на просторові одиниці відбору зразків;
• встановлення фактичних місць відбору зразків у межах вибраних просторових одиниць.

2. За наявності ентомологічних, епізоотологічних та історичних даних та/чи експертних висновків, план відбору зразків може бути конкретизований та точніше спрямований шляхом визначення максимально однорідних, стосовно вже відомих факторів ризику, залежно від конкретної країни або зони, зокрема:

• популяції домашніх та диких тварин-носіїв, яким віддають перевагу переносники;
• наявність територій, придатних для проживання переносників;
• кліматичні (і сезонні) коливання;
• ензоотично та/чи епізоотично небезпечні території;
• території, де реєструвались випадки хвороб за участю переносників;
• зони, прилеглі до територій, де реєструвались випадки хвороб за участю переносників чи інші території з високим ризиком занесення переносника, такі як порти тощо;
• території, безпечні відносно хвороби та переносника в останній час, як і в минулому;
• кожний прошарок (або вся країна чи зони, за відсутності розшарування) має бути розділений на просторові одиниці вибірки, відповідно стандартних методик, таких як мережева система (на зразок таблиці);
• кількість і розмір просторових одиниць вибірки має бути визначена таким чином, щоб отримати якісну оцінку за показниками, означеними вище;
• кількість та розташування фактичних місць відбору зразків в межах кожної просторової одиниці відбору зразків має бути визначено таким чином, щоб отримати якісну оцінку за показниками, означеними вище;
• різні рівні щільності вибірки (об'єм просторової вибірки, кількість одиниць вибірки, кількість ділянок, відібраних усередині одиниць, і частота відбору зразків) можуть застосовуватися до різних шарів, на які поділена країна чи зона. Наприклад, більш інтенсивний відбір зразків може відображатись у шарах, де наявність переносника видається найбільш імовірною, на основі біологічних чи статистичних критеріїв.

2. Методи відбору зразків

Для вилову членистоногих переносників розроблено достатній арсенал методів відбору зразків, що відрізняться залежно від досліджуваної хвороби/переносника.

1. Методи відбору зразків мають бути адаптовані до потреб, щоб забезпечити гарантоване виловлювання конкретного переносника на прийнятному рівні довіри.
2. Використовувані методи відбору зразків мають забезпечити відбір особин на різних стадіях розвитку (наприклад, яйця, личинки, німфи, дорослі особини) і в різних вікових категоріях, залежно від виду та мети нагляду. Тобто, якщо переносник вважається відсутнім, то методи відбору мають бути спрямовані на ті стадії розвитку, які найімовірніше можуть бути занесені чи легше виявляються. А, за наявності переносника, слід відбирати особин на тих стадіях еволюції, які необхідні для оцінки рівня їх виживання і динаміки популяції стосовно передачі хвороби.
3. Залежно від стадії розвитку чи місця їх виловлювання (у певному середовищі чи у певних тварин-носіїв) можуть використовуватись різні методи відбору зразків для отримання зразків від одного виду-переносника. Метод відбору має відповідати конкретному виду та стадії розвитку переносника.

Методи відбору мають дозволяти збереження особин переносника, з тим щоб їх можна було ідентифікувати за морфологічними ознаками або шляхом використання молекулярних методів. Якщо мета відбору полягає у виявленні або виділенні одного чи кількох патогенів, слід дотримуватися конкретних протоколів, щоб бути впевненим, що зразки придатні для цих аналізів.

3. Управління даними, аналіз та інтерпретація

Управління даними та аналітичні методи мають відповідати положенням Глави 1.4.

Схема 1 Дерево прийняття рішень щодо нагляду за переносниками

NB: ВПЕРШЕ СХВАЛЕНА У 2009 РОЦІ.; ОСТАННЄ ОНОВЛЕННЯ, ПРИЙНЯТЕ У 2010 РОЦІ.