Глава 6.12.

Глава 6.12. ЗООНОЗИ, ЩО ПЕРЕДАЮТЬСЯ ВІД НЕ ЛЮДИНОПОДІБНИХ ПРИМАТІВ

Стаття 6.12.1 Вступ

Існує близько 376 різних видів не людиноподібних приматів, що належать до трьох підрядів, що поділяються на 15 родин. Родина деревних землерийок (що раніше вважалась приматами) не була включена до цих рекомендацій.

Усі види не людиноподібних приматів включені до Додатка I чи Додатка II Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни й флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES), і їх можна перевозити за кордон лише за наявності дозволів чи сертифікатів, необхідних відповідно до CITES.

Більшість імпортованих не людиноподібних приматів призначені для дослідницьких, освітніх чи селекційних цілей, і їх походження має відповідати положенням Статті 7.8.7. Перш ніж використовувати не людиноподібних приматів з будь-якою метою, слід вивчити всі альтернативні варіанти їх використання.

Здоров'я і захист людей, добробут тварин і занесення збудників до популяцій диких тварин є основними проблемами, що викликають занепокоєння при ввезенні й утриманні не людиноподібних приматів. Це особливо актуально там, де існує ймовірність тісного контакту між людьми й тваринами, їхніми біологічними рідинами, фекаліями й тканинами. Мінімізація ризику потребує добре підготовленого персоналу й дотримання суворих стандартів особистої гігієни.

Ймовірність перенесення зоонозних збудників пов'язана з таксономічним положенням і регіоном походження відповідного виду. Можна вважати, що він збільшився від напівмавп до мармозеток і тамаринів, потім до інших мавп Нового Світу, мавп Старого Світу і мавп. Ймовірність перенесення збудників зоонозів також вища у диких не людиноподібних приматів, ніж у тварин, вирощених у неволі, що утримувалися в чітко визначеному середовищі під ветеринарним наглядом. Щодо не людиноподібних приматів, виловлених у дикій фауні, постачальник і ветеринарні органи країни-експортера зазвичай можуть надати лише дуже обмежену інформацію про стан здоров'я тварин.

Більшість збудників, згаданих у цій главі, не включені до хвороб писку СОЗТ, і, відповідно, немає вимоги повідомляти про них на регулярній основі в рамках системи повідомлень про хвороби включені до списку СОЗТ. Однак вимога повідомляти про виняткові епізоотичні події залишається в силі.

Стандарти діагностичних досліджень для деяких збудників описані в Посібнику наземних тварин.

Стаття 6.12.2. Загальні рекомендації

Ветеринарні органи країн-експортерів мають видавати міжнародні ветеринарні сертифікати лише після пред'явлення дійсної документації CITES.

Ветеринарні органи мають переконатися, що тварини ідентифіковані індивідуально схваленими методами, що забезпечують простежуваність тварин й запобігають передачі хвороби (див. Главу 4.16.).

З міркувань здоров'я людей, добробут тварин і запобігання занесенню збудників у популяції диких тварин, ветеринарні органи країн-імпортерів не мають дозволяти імпорт не людиноподібних приматів з метою їх утримання як домашніх тварин.

У разі імпорту не людиноподібних приматів безпосередньо з країни, що знаходиться в межах природного ареалу відповідного виду тварин, і де доступні лише обмежені діагностичні дослідження, ветеринарні органи країн-імпортерів мають приділяти більше уваги карантинним процедурам і менше - ветеринарній сертифікації. В принципі, обмежені гарантії стану здоров'я тварин, надані постачальником чи ветеринарним органом країни походження, не мають бути перешкодою для імпорту, але при цьому слід запровадити дуже суворі карантинні вимоги до після імпорту. Зокрема, карантин має відповідати стандартам, викладеним у Главі 5.9., і бути достатньо тривалим, щоб мінімізувати ризик передачі хвороб, дослідження на які недоступні чи мають обмежену цінність.

Ветеринарні органи країн-імпортерів можуть послабити карантинні вимоги для не людиноподібних приматів, що імпортуються з закладів з постійним ветеринарним наглядом, за умови, що тварини були народжені чи утримувалися щонайменше два роки в цих приміщеннях, ідентифіковані індивідуально та супроводжуються належним сертифікатом, виданим кваліфікованими офіційними особами, а офіційна сертифікація доповнюється повною документацією клінічної історії кожної тварини й групи її походження.

У випадках, коли необхідно імпортувати не людиноподібних приматів, що є підозрілими чи носіями зоонозної хвороби, імпорт не має обмежуватися жодною з цих рекомендацій, за умови, що ветеринарний орган країни-імпортера вимагає розміщення тварин у закладі, розташованому на його території, що отримав дозвіл на їх прийняття і відповідає стандартам, викладеним в положеннях Глави 5.9.

Стаття 6.12.3. Загальні вимоги до сертифікації та транспортування

Ветеринарні органи країн-експортерів мають вимагати:

для всіх не людиноподібних приматів

1. пред'явлення міжнародного ветеринарного сертифіката, який засвідчує, що тварини:
   1. були ідентифіковані індивідуально (засіб ідентифікації має бути зазначений в сертифікаті); та
   2. були оглянуті в день відправлення та визнані здоровими, без клінічних ознак заразної хвороби й придатними до транспортування;
2. додаток до міжнародного ветеринарного сертифіката всіх відповідних записів, включаючи всі вакцинації, аналізи та лікування, проведені впродовж життя кожного примата перед відправленням;
3. необхідний дозвіл CITES від відповідного органу з охорони дикої фауни;
4. переміщення тварин повітряним транспортом відповідно до Правил переміщення живих тварин Міжнародної асоціації повітряного транспорту або залізничним чи автомобільним транспортом відповідно до еквівалентних стандартів для наземного транспорту.

Стаття 6.12.4. Карантинні вимоги до не людиноподібних приматів з неконтрольованого середовища

Ветеринарні органи країн-імпортерів мають вимагати, щоб вантажі, що походять з дикої фауни чи інших джерел, де вони не перебували під постійним ветеринарним наглядом:

1. мали документацію, зазначену в положеннях Статті 6.12.3.;
2. негайно розмістили тварин на карантинній станції, що відповідає стандартам, встановленим положеннями Глави 5.9., щонайменше на 12 тижнів; і під час цього карантину:
   1. усіх тварин щоденно оглядали на наявність ознак хвороби та, за необхідності, піддавати клінічному обстеженню;
   2. всі трупи тварин, що загинули з будь-якої причини, підлягали повному патоморфологічному дослідженню у схваленій для цього лабораторії;
   3. будь-яка причина захворювання чи смерті була встановлена до того, як група, до якої належить тварина, буде випущена з карантину;
   4. тварини, що підлягають наступним діагностичним дослідженням та лікуванню відповідно до положень Глави 4.16.:

Ветеринарні органи країн-імпортерів мають визнати важливість для здоров'я людей зоонозів, перерахованих в таблиці вище, а також Кору (хвороба людей, що іноді вражає не людиноподібних приматів), Гепатиту А, Віспи мавп, хвороби Марбурга чи вірусу Ебола/Рестон, Ретровірусів тощо, навіть попри те, що ця стаття не рекомендує специфічних протоколів дослідження чи лікування від цих збудників під час періоду карантинування. Ветеринарні органи мають визнати, що в разі зараження тварин імпорт і поширення багатьох таких збудників найкраще контролювати шляхом виявлення клінічних ознак захворювання впродовж 12-тижневого періоду карантину.

Певні ензоотичні віруси, такі як Герпесвіруси чи Ретровіруси, можуть бути присутніми як у диких тварин, так і в поневоених диких тварин популяцій приматів. Ці вірусні хвороби часто протікають безсимптомно у приматів. Якщо тварин імпортують для заселення в інші популяції того ж виду, доцільно визначити, чи мають відібрані для імпорту тварини подібні вірусні профілі до вже наявної популяції.

Стаття 6.12.5. Сертифікаційні та карантинні вимоги до мартишок і тамаринів з закладів, що перебувають під ветеринарним наглядом

Ветеринарні органи країн-імпортерів мають вимагати: 

для мартишок і тамаринів з закладів під ветеринарним наглядом

1. пред'явлення міжнародного ветеринарного сертифіката, який засвідчує, що вантаж відповідає вимогам, зазначеним в положеннях Статті 6.12.3., і що тварини:
   1. народжені в місці походження, або перебували там щонайменше два роки;
   2. походять з закладів, що перебувають під постійним ветеринарним наглядом і де дотримуються відповідної програми моніторингу стану здоров'я тварин, включаючи мікробіологічні та паразитологічні дослідження, а також аутопсію;
   3. утримувалися в будівлях і вольєрах, в яких впродовж останніх двох років перед відправленням не було зафіксовано жодного випадку захворювання на Туберкульоз;
2. опис програми моніторингу стану здоров'я тварин, що реалізується установою походження;
3. розміщення тварин на карантинній станції, що відповідає стандартам, встановленим положеннями Глави 5.9., щонайменше на 30 днів; і впродовж цього періоду:
   1. усіх тварин щоденно оглядали на наявність ознак захворювання та, за потреби, піддавати клінічному обстеженню;
   2. всі тварини, що гинули з будь-якої причини, піддавалися повному посмертному дослідженню в лабораторії, схваленій для цієї мети;
   3. тварини підлягали наступним діагностичним дослідженням та лікуванню відповідно до положень Глави 4.16.:

Ветеринарні органи країн-імпортерів, зазвичай не вимагають проведення досліджень на вірусні інфекції або Туберкульоз. Однак слід дотримуватися суворих запобіжних заходів для забезпечення стану здоров'я тварин та захисту людей, як це рекомендовано в положеннях Статті 6.12.7.

Стаття 6.12.6. Вимоги щодо сертифікації й карантину інших не людиноподібних приматів з закладів, що перебувають під ветеринарним наглядом

Ветеринарні органи країн-імпортерів мають вимагати:

для напівмавп, мавп Нового Світу, мавп Старого Світу, гібонів і людиноподібних мавп з закладів, що перебувають під ветеринарним наглядом

1. пред'явлення міжнародного ветеринарного сертифіката, який засвідчує, що вантаж відповідає вимогам, зазначеним вположеннях Статті 6.12.3., і що тварини:
   1. або народжені в місці походження, або перебували там щонайменше два роки;
   2. походять з закладів, що перебувають під постійним ветеринарним наглядом і де дотримуються відповідної програми моніторингу стану здоров'я тварин, включаючи мікробіологічні та паразитологічні дослідження, а також аутопсію;
   3. утримувалися в будівлях і вольєрах, в яких впродовж останніх двох років перед відправленням не було зафіксовано жодного випадку захворювання на Туберкульоз;
   4. походять з закладів, в яких впродовж останніх двох років перед відвантаженням не було зафіксовано жодного випадку Туберкульозу чи інших збудників зоонозів, у тому числі Сказу, в закладі, де утримувалися тварини;
   5. двічі пройшли дослідження на Туберкульоз з негативним результатом, з інтервалом не менше двох тижнів між кожним дослідженням впродовж 30 днів перед відправкою;
   6. були піддані діагностичному дослідженню на заразні кишкові бактерії, включаючи сальмонелу, шигелу й ієрсинію;
   7. пройшли діагностичні дослідження на наявність ендо- та ектопаразитів і відповідне лікування від них;
2. розміщення тварин на карантинній станції, мінімум на 30 днів, і впродовж цього періоду:
   1. усіх тварин щоденно оглядали на наявність ознак захворювання та, за потреби, піддавати клінічному обстеженню;
   2. всі тварини, що гинули з будь-якої причини, піддавалися повному посмертному дослідженню в лабораторії, схваленій для цієї мети;
   3. будь-яка причина захворювання чи смерті була встановлена до того, як група, до якої належить тварина, буде випущена з карантину;
   4. тварини, що підлягають наступним діагностичним дослідженням та лікуванню відповідно до положень Глави 4.16.:

Ветеринарні органи країн-імпортерів, зазвичай не вимагають проведення дослідженнь на вірусні хвороби. Однак слід дотримуватися суворих запобіжних заходів для забезпечення стану здоров'я тварин та захисту людей, як це рекомендовано в Статті 6.12.7.

Стаття 6.12.7. Запобіжні заходи, яких має дотримуватися персонал, що контактує з не людиноподібними приматами чи з їхніми біологічними рідинами, фекаліями і тканинами

Наявність у більшості не людиноподібних приматів деяких зоонозних збудників майже неминуча, навіть після звільнення з карантину. Тому відповідні органи влади мають заохочувати керівництво установ, співробітники яких контактують з не людиноподібними приматами чи їх біологічними рідинами, фекаліями чи тканинами (зокрема під час розтину), дотримуватися наступних рекомендацій:

1. забезпечити навчання персоналу правильному поводженню з приматами, їх біологічними рідинами, фекаліями й тканинами, з огляду на стримування зоонозів та особистого захисту;
2. інформувати свій персонал про те, що певні види тварин слід вважати такими, що впродовж усього життя є носіями інфекції деякими зоонозними збудниками, наприклад, азійські макаки, заражені вірусом Герпесу В;
3. переконатися, що персонал дотримується правил особистої гігієни, включаючи використання захисного одягу, а також заборону на вживання їжі, пиття і куріння в потенційно заражених зонах;
4. впровадити програму скринінгу здоров'я персоналу, включаючи моніторинг Туберкульозу, заразних кишкових бактерій та ендопаразитів, а також інші збудників, за потреби;
5. запровадити відповідну програму вакцинації за потреби, включаючи, наприклад, Правець, Кір, Поліомієліт, Сказ, Гепатит А та інші хвороби, такі як жовта лихоманка, що є ендемічними в районі походження африканських та американських не людиноподібних приматів;
6. розробити рекомендації щодо профілактики й лікування зоонозів, що здатні передаватися через укуси й подряпини, наприклад, віруси Сказу та Герпесу;
7. видати своєму персоналу картки, в яких зазначено, що співробітники працюють з не людиноподібними приматами чи з їхніми біологічними рідинами, фекаліями чи тканинами, і що ця картка може бути пред'явлена медичним працівникам у разі захворювання;
8. утилізувати трупи, біологічні рідини, фекалії й тканини у спосіб, що не завдає шкоди здоров'ю людей.

 nb: вперше прийнято в 1998 році; останнє оновлення прийнято у 2022 році.