Глава 1.5.

Глава 1.5. КРИТЕРІЇ ВІДНЕСЕННЯ ВИДІВ СПРИЙНЯТЛИВИХ ДО ЗАРАЖЕННЯ СПЕЦИФІЧНИМ ЗБУДНИКОМ

Стаття 1.5.1. Призначення

У кожній Главі, присвяченій конкретній хворобі, Стаття X.X.2. перераховує види водних тварин, що, як було встановлено визнані видами сприйнятливими до зараження відповідним збудником хвороби. Рекомендації положень кожної Глави, присвяченої конкретній хворобі, стосуються лише видів, перерахованих у Статті X.X.2.

Метою цієї Глави є надання критеріїв для визначення того, які зі сприйнятливих видів перерахованих в Статті X.X.2. кожної Глави Водного кодексу, присвяченої конкретній хворобі.

Стаття 1.5.2. Сфера застосування

Види водних тварин вважаються видами сприйнятливими до зараження збудником хвороби, коли наявність збудника хвороби, що розмножується чи розвивається, була продемонстрована випадками чи біопробою, що імітує природні шляхи зараження. Сприйнятливість виду включає клінічну чи приховану форму прояву інфекції.

Рішення про внесення окремого виду до списку сприйнятливих видів відповідно до положень Глави, присвяченої конкретній хворобі, має ґрунтуватися на переконливих доказах відповідно до положень Статті 1.5.3. Таксономічний ранг, вищий за вид, вказується, коли дотримано критеріїв, наведених в положеннях Статті 1.5.9.

Ймовірна видова сприйнятливість також є важливою інформацією, і, відповідно до положень Статті 1.5.8., ці види включені до Глави 2.2.2. Водного посібника. Види з неповними доказами сприйнятливості виду до відповідної хвороби наведеними у відповідній Главі Водного посібника, присвяченій конкретній хворобі.

Стаття 1.5.3. Підхід

У цій Главі описано триетапний підхід до оцінки сприйнятливості виду до зараження певним збудником хвороби, що базується на:

1. критерії для визначення того, чи відповідає шлях передачі природним шляхам поширення інфекції (як описано в положеннях Статті 1.5.4.);
2. критерії для визначення того, чи адекватно було визначено збудник хвороби (як описано в положеннях Статті 1.5.5.);
3. критерії для визначення того, чи вказують докази на те, що збудник хвороби викликає інфекцію (як описано в положеннях Статті 1.5.6.).

Стаття 1.5.4. Крок 1: критерії для визначення відповідності шляху передачі інфекції природним шляхам зараження

Докази слід класифікувати як передачу через:

1. природне явище: включно зі станом, коли зараження відбулось без експериментального втручання, наприклад, зараження диких чи вирощених в закладах аквакультури популяціях;
   або
2. неінвазивні експериментальні процедури: включаючи співіснування з інфікованими носіями, й зараження шляхом занурення чи ковтання;
   або
3. інвазивні експериментальні процедури: включають ін'єкції, вплив неприродно високих навантажень збудника хвороби чи стресових факторів (наприклад, температури), що не зустрічаються в природному чи середовищі культивування носія.

Варто розглянути, чи експериментальні процедури (наприклад, ін'єкції, навантаження інфекції) імітують природні шляхи передачі хвороби. Слід також враховувати фактори довкілля, оскільки вони здатні впливати на стійкість носія чи передачу збудника хвороби.

Стаття 1.5.5. Крок 2: критерії адекватного визначення збудника хвороби

Збудник хвороби має бути визначений і підтверджений відповідно до методів, описаних у Розділі 4 (методи діагностики) відповідно до положень Глави Водного посібника, присвяченої конкретній хворобі, чи іншими методами, еквівалентність яких доведена.

Стаття 1.5.6. Крок 3: критерії для доказів того, що збудник хвороби викликає інфекцію

Для визначення інфекції слід використовувати поєднання наступних критеріїв (див. положення Статті 1.5.7.):

1. збудник хвороби розмножується в організмі носія чи стадії розвитку збудника хвороби проходять в організмі носія або на ньому;
2. життєздатного збудника хвороби виділено від запропонованих сприйнятливих видів чи продемонстровано заразність шляхом передачі імунонезахищеним особам;
3. клінічні чи патологічні зміни пов'язані з зараженням;
4. специфічна локалізація збудника хвороби відповідає очікуваним тканинам-мішеням.

Тип доказів для демонстрації зараження залежатиме від збудника хвороби й потенційного виду носія, що розглядається.

Стаття 1.5.7. Результати оцінювання

Рішення про внесення виду до списку сприйнятливих видів має ґрунтуватися на встановленні переконливих доказів. Необхідно продемонструвати, що:

1. передача відбулася природним шляхом або через експериментальні процедури, що відтворюють природні шляхи зараження відповідно до положень Статті 1.5.4.;
   ТА
2. визначення збудника хвороби було підтверджено відповідно до положень Статті 1.5.5.;
   ТА
3. існують докази зараження збудником хвороби підозрюваного виду носія відповідно до критеріїв від A до D, наведених в положеннях Статті 1.5.6. Доказів, що підтверджують лише критерій A, достатньо для визнання інфекції. За відсутності доказів, що відповідають критерію А, для визнання інфекції мають бути виконані принаймні два з критеріїв В, С чи D.

Стаття 1.5.8. Види, з недоказаною сприйнятливістю

Рішення про включення виду до Статті 1.5.2. кожної Глави, присвяченої конкретній хворобі, як виду сприйнятливого, має базуватися на встановленні переконливих доказів.

Однак, якщо після застосування положень Статті 1.5.7., дослідження сприйнятливості виду є неповними, але частина інформації доступна, ці види будуть включені до положень Глави 2.2.2. Водного посібника. Види з неповними доказами сприйнятливості виду до відповідної хвороби Водного посібника, присвяченої конкретній хворобі.

За недостатністю доказів відносно сприйнятливості виду, перед запровадженням санітарних заходів щодо імпорту цих видів компетентний орган має оцінити ризик відносно занесення збудника хвороби, що розглядається, відповідно до положень Глави 2.1.

Стаття 1.5.9. Включення до списку сприйнятливих видів таксономічного рівня, еквівалентного чи вищого за рівень роду

Деякі збудники хвороби мають низьку видову специфічність до носія і здатні заражати велику кількість видів, що належать до кількох таксонів. Ці збудники хвороби можуть підлягати оцінці за критеріями цієї Статті за умови, що принаймні один сприйнятливий вид на родину, для трьох або більше сімей є сприйнятливим видом. Застосування положень цієї Статті дозволяє включити сприйнятливий вид на таксономічному рівні, еквівалентному чи вищому, ніж у роду в Статті X.X.2. кожної Глави, присвяченої конкретній хворобі.

1. Для збудників хвороб, з низькою видовою специфічністю носія, рішення про сприйнятливість виду на таксономічному рівні, еквівалентному чи вищому, ніж у роду, слід приймати лише тоді, коли:
   1. після застосування положень Статті 1.5.7. було доведено, що більш ніж один вид у межах таксономічного рівня є сприйнятливим видом;
      І
   2. жоден вид, що належить до таксономічного рівня, не був видом сприйнятливим до зараження;
      І
   3. необхідно вибрати найнижчий таксономічний рівень, що можна визначити доказами, описаними в пунктах (a) і (b).
2. Докази несприйнятливості виду до інфекції включають:
   1. відсутність інфекції у видів, що зазнали зараження збудником хвороби в природних умовах, що, як відомо, сприяють його присутності, і прояву хвороби у сприйнятливих видів, що мешкають поруч;
      чи
   2. відсутність інфекції у видів, що зазнали впливу збудника хвороби під час біопроби.

nb: вперше прийнято у 2014 році; останнє оновлення прийнято у 2019 році.