Глава 4.1.

Глава 4.1. БІОЗАХИСТ ЗАКЛАДІВ АКВАКУЛЬТУРИ

Стаття 4.1.1. Мета

Надання рекомендацій щодо розроблення і запровадження заходів біозахисту, спрямованих насамперед на зменшення ризику занесення специфічних збудників хвороб до закладів аквакультури, а в разі занесення збудників хвороб - для зменшення ризику їх подальшого поширення, в межах закладу аквакультури чи вивільнення з нього.

Стаття 4.1.2. Сфера застосування

Принципи біозахисту мають відношення до застосування стандартів Водного кодексу на рівні країни, зони, компартменту чи закладу аквакультури. У цій главі надано рекомендації з біозахисту, що мають застосовуватись у закладах аквакультури, включаючи напіввідкриті, напівзакриті й закриті системи, а також описано загальні принципи планування біозахисту, різні категорії систем виробництва аквакультури, управління спільними територіями, заходи пом’якшення, що застосовуються до шляхів передачі, впровадження аналізу ризику й підходи до розроблення плану біозахисту.

Для отримання конкретних вказівок відносно профілактики й контролю хвороб, слід звернутися до інших глав Розділу 4.

Стаття 4.1.3. Вступ

Біозахист на рівні закладу аквакультури є невіддільною частиною ефективного біозахисту в масштабі країни, зони чи компартменту, для забезпечення оптимального стану здоров'я водних тварин й добробуту популяцій водних тварин. У цій главі описуються принципи біозахисту, спрямовані на пом’якшення ризиків, пов'язаних із занесенням, поширенням чи вивільненням збудників хвороб у межах або через заклади аквакультури.

Враховуючи унікальні проблеми, пов'язані з великою різноманітністю виробничих систем аквакультури та розмаїттям видів водних тварин, що вирощуються, розроблення плану біозахисту для закладу аквакультури потребує оцінювання ризиків хвороб, спричинених конкретними збудниками хвороб, та їхніх потенційних шляхів передачі. План біозахисту описує управлінські та фізичні заходи, спрямовані на пом'якшення визначених ризиків у спосіб, що відповідає умовам закладу аквакультури. Персонал закладу аквакультури, постачальники послуг і спеціалісти з здоров'я водних тварин чи ветеринари мають брати участь у розробці й реалізації плану біозахисту, щоб переконатися в його практичності та ефективності.

Результатом впровадження заходів біозахисту у закладах аквакультури, є покращення стану здоров'я водних тварин та добробуту водних тварин впродовж усього циклу виробництва. Переваги, що можуть бути результатом включають покращення доступу на ринок, кращу продуктивність (отриману внаслідок покращення виживання, темпів росту й конверсії корму), та зменшення використання ветеринарних лікарських засобів (включаючи протимікробні засоби), що призводить до зниження виробничих витрат та швидкості появи стійкості до протимікробних засобів.

Стаття 4.1.4. Загальні принципи

Біозахист - це набір управлінських і фізичних заходів, що при сукупному їх застосуванні знижують ризик зараження популяцій водних тварин в закладах аквакультури. Планування й реалізація біозахисту в закладі аквакультури потребує визначення ризику й економічно ефективних заходів для досягнення визначених цілей плану біозахисту. Необхідні заходи будуть відрізнятися у різних закладах аквакультури залежно від таких факторів, як ймовірність впливу збудників хвороб, виду вирощуваних водних тварин, категорії системи виробництва аквакультури, практики утримання, умов довкілля та географічного розташування. Для досягнення визначеної мети біозахисту можуть використовуватися різні підходи, однак загальні принципи розроблення й впровадження плану біозахисту є послідовними й описані нижче:

1. Необхідно визначити потенційні шляхи занесення збудників хвороб у заклади аквакультури, їх поширення в ньому та вивільнення з нього, як описано в положеннях Статті 4.1.7., з урахуванням категорії системи виробництва аквакультури та плану закладу аквакультури.
2. Необхідно провести аналіз ризиків, щоб визначити й оцінити небезпеки хвороб, й переконатися що план належним чином та ефективно враховує ризики. Аналіз ризику може варіюватися від простого до складного аналізу залежно від цілей плану біозахисту, обставин в закладі аквакультури та ризиків хвороб, описаних в положеннях Статті 4.1.8.
3. Заходи біозахисту, спрямовані на усунення виявлених ризиків хвороб, слід оцінювати на основі їх потенційної ефективності, початкових і поточних витрат (наприклад, будівельні роботи, технічне обслуговування) й вимог до управління, як описано в положеннях Статті 4.1.8.
4. Практики управління мають бути інтегровані в робочі процедури закладу аквакультури, а персонал має пройти відповідне навчання, як описано в положеннях Статті 4.1.9.
5. Відповідні записи й документація необхідні для демонстрації ефективного впровадження плану біозахисту. Приклади описані в положеннях Статті 4.1.9.
6. Необхідно розробити графік регулярних перевірок та аудитів плану біозахисту. Необхідно визначити тригери для спеціального нагляду (наприклад, спалахи хвороби, зміни в інфраструктурі, виробничих технологіях чи профілях ризику). Аудити, що проводяться третіми сторонами, можуть знадобитися, коли визнання заходів з біозахисту вимагають споживачі чи регулятори, для доступу на ринок, як описано в положеннях Статті 4.1.9.

Стаття 4.1.5. Категорії систем виробництва аквакультури

Існує чотири різні категорії систем виробництва аквакультури що визначаються на основі здатності очищати воду, що надходить у систему та виходить із неї, а також рівня контролю над водними тваринами й переносниками збудників хвороб. Ці фактори слід враховувати при плануванні біозахисту.

Відкриті системи

У відкритій системі виробництва аквакультури неможливо контролювати воду, умови довкілля, водних тварин чи переносників збудників хвороб. Такі виробничі системи можуть включати поповнення запасів популяцій диких водних тварин, що походять із закладів аквакультури чи природного середовища. Оскільки ці системи не можна вважати «закладами аквакультури», вони не розглядатимуться у цій главі. Проте слід оцінити переміщення водних тварин між закладами аквакультури й відкритими системами, щоб визначити потребу в заходах з пом’якшення хвороби.

Напіввідкриті системи

У напіввідкритій системі виробництва аквакультури неможливо контролювати ані воду, що надходить у систему, або витікає з неї, ані умови довкілля. Деякі водні тварини й переносники також можуть проникати в систему й виходити з неї. Прикладами напіввідкритих систем виробництва аквакультури включають занурені сітчасті загони чи садки для пелагічних риб і підвісні кошики чи мотузкові системи для молюсків у природних водоймах.

Напівзакриті системи

У напівзакритій системі виробництва аквакультури можна частково контролювати воду, що надходить і виходить із системи, а також умови довкілля. Можна запобігти входу та виходу з системи водних тварин і переносників, проте контроль за входом і виходом збудників хвороб залишається обмеженим. Прикладами напівзакритих систем виробництва аквакультури є ставки, канали, плавучі вольєри й проточні резервуари.

Закриті системи

У закритій системі виробництва аквакультури існує достатній контроль над водою, що входить і виходить з системи, щоб виключити водних тварин із системи переносників і збудників хвороб. Умови довкілля також можна контролювати. Прикладами закритих систем аквакультури включають системи виробництва аквакультури з рециркуляцією, системи виробництва з безпечним водопостачанням, безпечним відносно збудників хвороб чи водних тварин (наприклад, підземні води), чи системи виробництва, де вхідна та вихідна вода інтенсивно й багаторазово очищується.

Стаття 4.1.6. Управління територіями

Контролювати передачу збудників хвороб між напіввідкритими чи напівзакритими закладами аквакультури, розташованими поблизу спільних водойм може виявитися неможливим. За цих обставин всі заклади аквакультури, що вважаються епізоотично пов'язаними між собою, мають застосовувати узгоджений набір заходів біозахисту. Угоди про управління територією можуть формалізувати координацію спільних заходів біозахисту між усіма епізоотично пов'язаними закладами аквакультури.

Стаття 4.1.7. Шляхи передачі й заходи з пом'якшення

Збудники хвороб здатні проникати в заклади аквакультури, поширюватися в них і вивільнятися з них різними шляхами передачі. Визначення всіх потенційних шляхів передачі є важливим для розроблення ефективного плану біозахисту. Пріоритет має надаватись заходам, що здатні призвести до переривання ймовірних шляхів передачі специфічних збудників хвороб.

Ризик, пов'язані з занесенням, поширенням і вивільненням збудників хвороб із закладу аквакультури, необхідно враховувати для кожного з наведених нижче шляхів передачі.

1. Водні тварини

Переміщення водних тварин на територію, в межах та з закладів аквакультури, як навмисне, так і ненавмисне, може створювати високу ймовірність передачі збудників хвороб. Це особливо стосується випадків, коли заражені водні тварини, незалежно від того, чи мають вони клінічні ознаки хвороби, або коли стан здоров'я водних тварин невідомий, переміщуються в популяцію сприйнятливих видів водних тварин.

Водні тварини, навмисно ввезені чи переміщені в заклад аквакультури, можуть включати маточне поголів'я, личинок, молодняк для подальшого вирощування й генетичний матеріал, такий як ікринки й гамети. Необхідно враховувати механізми, як горизонтальної такі вертикальної передачі збудників хвороб водних тварин. Ризик передачі збудників хвороб через водних тварин необхідно контролювати, враховуючи наступні заходи пом’якшення:

1. Вводити в заклад аквакультури лише водних тварин з відомим станом здоров'я водних тварин, що має такий же чи вищий стан здоров'я водних тварин, ніж у тварин, що вже існують в господарстві.
2. У разі завезення водних тварин з невідомим відносно хвороби станом здоров'я водних тварин, їх слід помістити в карантин.
3. За необхідності обробити водних тварин у карантині для зменшення ризику хвороби (наприклад, лікування від зовнішніх паразитів).
4. Забезпечити основні умови біозахисту при транспортуванні водних тварин, що дозволяє уникнути контакту і поширенню збудників хвороб.
5. Переміщати водних тварин між різними популяціями в межах закладу аквакультури лише врахувавши ризик хвороби та з метою підтримання якомога вищого рівня стану здоров'я водних тварин в популяції водних тварин.
6. Ізолювати, за можливості, популяції водних тварин, з клінічними ознаками хвороби, від інших популяцій до з'ясування причини й прийняття рішення щодо обставин події.
7. Якнайшвидше видаляти з виробничих одиниць нежиттєздатних чи мертвих водних тварин й утилізувати їх з дотриманням основних умов біозахисту спосіб відповідно до положень Глави 4.8.
8. Повідомляти компетентний орган про незрозумілу чи незвичну смертність, чи будь-яку підозру хвороби, віднесеної до списку СОЗТ чи несподівану хворобу водних тварин відповідно до вимог місцевого законодавства. Дослідження й діагностування причин смертності водних тварин мають проводитися спеціалістами з здоров'я водних тварин чи ветеринарами.
9. За можливості, повністю видаляти водних тварин з усіх закладів аквакультури чи її частини через певні проміжки часу, наприклад, між двома поколіннями водних тварин чи двома виробничими циклами, з подальшим очищенням, дезінфекцією та висушуванням виробничих приміщень. Санітарне оздоровлення слід проводити впродовж періоду, достатнього для переривання циклів зараження та зменшення чи усунення збудників хвороби, що становлять небезпеку для повторного заселення водних тварин. Санітарне оздоровлення слід координувати між епізоотично пов'язаними між собою закладами аквакультури, зі спільними водоймами.
10. Розглянути можливість застосування фізичних заходів для мінімізації ймовірності втечі вирощуваних водних тварин чи проникнення диких водних тварин у заклади аквакультури. Ймовірність проникнення чи втечі водних тварин буде вищою для напіввідкритих систем, аніж для закритих чи напівзакритих.

2. Продукти із водних тварин й відходи водних тварин

Продукти із водних тварин також можна ввозити, переміщувати в межах чи вивозити з закладів аквакультури; наприклад, продукти із водних тварин, отримані від водних тварин виловлених на інших ділянках. Відходи водних тварин можуть утворюватися при загибелі чи вимушеному забої з метою боротьби з хворобами водних тварин, чи при забої й перероблені водних тварин для споживання людиною чи з іншою метою.

Переміщення продуктів із водних тварин й відходів водних тварин до, всередині чи з закладів аквакультури, може становити ризик передачі збудників хвороб. Особливо, це стосується випадків, коли популяція сприйнятливих видів водних тварин має контакти з продуктами із водних тварин й відходів водних тварин, отриманими від заражених збудниками хвороб водних тварин з клінічним чи субклінічним проявом у закладах аквакультури. Слід уникати переміщення відходів водних тварин у заклади аквакультури. Відходи водних тварин слід зберігати, транспортувати, утилізувати та обробляти, як описано в положеннях Глави 4.8.

У разі цільового переміщення продуктів із водних тварин й відходів водних тварин слід оцінювати ймовірність наявності збудників хвороб водних тварин, в продуктах із водних тварин відходах водних тварин, враховуючи вид, джерело й стан здоров'я водних тварин. Ризик передачі збудників хвороб через продукти із водних тварин й відходи водних тварин слід оцінювати ризик й управляти ризиком, враховуючи наступні заходи пом’якшення:

1. визначити потенційний ризик хвороби водних тварин у закладі аквакультури й довкіллі, пов'язаний з продуктами із водних тварин й відходами водних тварин;
2. поводитися з продуктів із водних тварин й відходів водних тварин, в межах закладу аквакультури в зонах ізольованих від популяцій водних тварин, щоб мінімізувати визначені ризики передачі хвороб;
3. забезпечити наявність відповідних процедур для збору, оброблення (інактивації збудників хвороб), транспортування, зберігання чи утилізації продуктів із водних тварин й відходів водних тварин, з метою мінімізації виявлених ризиків передачі хвороби.

3. Вода

Вода може становити небезпеку занесення, поширення чи вивільнення збудників хвороб водних тварин для чи з закладу аквакультури. Необхідно визначити й врахувати джерела водопостачання, а також те, у який спосіб вони здатні забезпечувати епізоотичний зв'язок між водними тваринами у закладах аквакультури та іншими вирощуваними чи дикими популяціями водних тварин або переробними підприємствами. Необхідно також враховувати вплив транспортної та баластної води.

Категорія системи виробництва аквакультури може впливати на ступінь ризику впливу води, що містить збудники хвороб, цьому ймовірність для напіввідкритих систем закладу аквакультури є вищою, аніж для напівзакритих і закритих систем. Будь-яка вода, що витікає від водних тварин з нижчим чи невідомим станом здоров'я водних тварин, становить потенційний ризик передачі збудників хвороб водним тваринам з вищим станом здоров'я водних тварин.

Необхідно оцінювати ризик й управляти ризиком передачі збудників хвороб через воду, враховуючи наступні заходи пом’якшення:

1. обирайте, за можливості, джерела водопостачання, що повністю безпечні для сприйнятливих видів водних тварин відносно збудників хвороб, що викликають занепокоєння. Такими джерелами водопостачання можуть бути солоні чи прісні підземні води, дехлоровані міські водопровідні води й штучні морські води. Ці джерела водопостачання можуть бути придатними особливо для водних тварин з хорошим станом здоров'я водних тварин, наприклад, для маточного поголів'я.
2. забезпечте відповідний рівень перевірки, фільтрації чи дезінфекції (відповідно до положень Глави 4.4.) джерел водопостачання, що можуть містити сприйнятливі види водних тварин і здатні становити ризик передачі збудників хвороб (наприклад, океани, струмки чи озера). Тип і рівень необхідного оброблення залежатиме від виявлених ризиків.
3. забезпечити належний рівень фільтрації й дезінфекції (відповідно до положень Глави 4.4.) стічних вод (і пов'язаних з ними відфільтрованих відходів) що походять із закладів аквакультури (або пов'язаних з ними боєнь чи переробних підприємств), якщо вони здатні становити ризик передачі збудників хвороб диким водним тваринам чи іншим закладам аквакультури, що утримують сприйнятливі види водних тварин. Тип і рівень необхідного оброблення залежатиме від виявлених ризиків.
4. переконайтеся, що розташування вхідних і вихідних отворів для закладів аквакультури, з напівзакритими й закритими системами, а також розташування напіввідкритих закладів аквакультури мінімізує забруднення від інших вирощуваних чи диких популяцій водних тварин, чи переробних підприємств, враховуючи такі фактори, як відстань і течії вод.
5. оцініть ймовірність того, що забруднена вода здатна потрапити внаслідок переливів із зовнішніх джерел, або несправної інфраструктури (наприклад, протікання труб, заблокованих дренажів, руйнування захисних стінок) й застосувати відповідні управлінські чи інфраструктурні заходи контролю.
6. оцініть ризик і встановіть процедури очищення та утилізації стічних вод, що утворюються при переміщенні водних тварин.

4. Корми

Корм для водних тварин може бути важливим шляхом передачі збудників хвороб водним тваринам. Корми, виготовлені з заражених водних тварин, можуть містити збудників хвороб чи бути забрудненими під час збирання, транспортування, зберігання чи оброблення. Погані гігієнічні умови здатні спричинити забруднення при виробництві, транспортуванні, зберіганні й використанні кормів для водних тварин.

У закритих чи напівзакритих системах виробництва можна здійснювати високий рівень контролю над кормами для водних тварин. Однак у напіввідкритих системах виробництва водні тварини можуть отримувати їжу із довкілля (наприклад, молюски, що живляться фільтруючи воду, або хижацтво дикої риби, що вирощується у сітчастих загонах чи клітках). Необхідно також контролювати ризик передачі хвороби через корми в довкілля.

Ризик передачі збудників хвороб через корми для водних тварин слід оцінювати й контролювати за допомогою заходів пом’якшення, як описано в положеннях Глави 4.9., наприклад, використовуючи корми й інгредієнти корму для водних тварин, що:

1. пройшли достатнє оброблення для інактивації збудників хвороб, що викликають занепокоєння;
2. походять з джерел, що оголошені безпечними відносно збудників хвороб, що викликають занепокоєння, або було підтверджено (наприклад, шляхом дослідження), що збудники хвороб відсутні в кормі чи інгредієнтах корму для водних тварин;
3. були перероблені, виготовлені, зберігалися, транспортувалися й доставлені водним тваринам під час згодовування таким чином, щоб запобігти зараженню збудниками хвороб.

5. Фоміти

Обладнання, засоби для транспортування, пакувальні матеріали, одяг, взуття, донні відкладення, інфраструктура й інші фоміти здатні механічно переносити збудників хвороб всередині й з закладів аквакультури.

Ймовірність передачі збудників хвороб залежатиме від стійкості збудників хвороб в довкіллі, наявності та природи органічних речовин на поверхні фомітів, а також від типу поверхні та її здатності утримувати воду. Ймовірність передачі збудників хвороб може бути вищою для фомітів, що важко чистити та дезінфікувати. Спільне використання обладнання між закладами аквакультури чи між різними виробничими підрозділами в межах одного закладу аквакультури, або між закладами аквакультури й переробними підприємствами здатне призвести до поширення збудників хвороб. Необхідно оцінювати ризик й управляти ризиком передачі збудників хвороб через фомітів, враховуючи наступні заходи пом’якшення:

1. оцініть ризик хвороби, пов'язаний з будь-яким забрудненим об'єктом, переміщеними до, всередині чи з закладу аквакультури.
2. забезпечте наявність процедур та інфраструктури для очищення й дезінфекції фомітів, включаючи визначені зони доставлення й завантаження, перед входом у заклад аквакультури. Рекомендації щодо очищення й дезінфекції фомітів описані в положеннях Глави 4.4.
3. припишіть предмети, що важко продезінфікувати, чи ті, що мають високу ймовірність зараження, до конкретного закладу аквакультури чи зон у межах закладу аквакультури, замість того, щоб переміщувати їх після дезінфекції.
4. застосовуйте заходи пом’якшення, описані в пунктах a) - c) вище, до переміщення фомітів між виробничими одиницями в межах закладу аквакультури, з заходами, визначеними на основі оцінювання ризику передачі хвороби.

6. Переносники

Переносники здатні передавати збудників хвороб сприйнятливим видам водних тварин у закладах аквакультури. До них належать водні тварини, що потрапляють у воду через систему водопостачання, хижаки, дикі птахи, падальщики та шкідники, такі як гризуни. Переносники також здатні переносити збудників хвороб всередині й з закладів аквакультури.

Ймовірність передачі збудників хвороб через переносників залежить від типу переносника, природи збудника хвороби, категорії системи виробництва аквакультури та рівня біозахисту.

Необхідно оцінювати ризик й управляти ризиком передачі збудників хвороб через переносників, враховуючи наступні заходи пом’якшення:

1. використання заходів фізичного пом’якшення, щоб запобігти доступу переносників до закладів аквакультури, включаючи:
   1. фільтрацію чи скринінг води на вході та виході з напівзакритих і закритих систем виробництва аквакультури, щоб запобігти проникненню диких водних тварин;
   2. встановити огорожу чи стіну навколо наземних систем виробництва аквакультури, щоб запобігти проникненню водних тварин і людей, з воротами для контрольованого доступу для уповноваженого персоналу й відвідувачів;
   3. встановити перешкоди навколо плавучих систем виробництва аквакультури по периметру закладу аквакультури з метою запобігання контакту з дикими водними тваринами та іншими тваринами чи їх проникненню у заклад аквакультури;
   4. встановлення захисних сіток у відкритих чи закритих системах виробництва аквакультури для запобігання доступу птахів.
2. боротьба зі шкідниками.

7. Персонал і відвідувачі
   1. Доступ персоналу й відвідувачів у заклади аквакультури слід контролювати шляхом встановлення чіткого кордону між зовнішньою зоною ризику та внутрішньою зоною біозахисту, включаючи об'єкти, що служать для:
      1. ведення реєстру, що має містити прізвища імена й по батькові відвідувачів, контактні дані й детальний опис контактів з водними тваринами чи збудниками хвороб за попередній період, включаючи відвідування інших закладів аквакультури чи інших об'єктів;
      2. зміна одягу й взуття чи використання одноразового одягу (наприклад, капюшонів, накидок, рукавичок, бахіл);
      3. дезінфекція рук й використання ванночок для взуття.
   2. Усіх відвідувачів слід проінструктувати й контролювати дотримання ними плану біозахисту.
   3. Слід встановити чіткі вивіски з попередженням про дотримання заходів плану біозахисту персоналом, відвідувачами й громадськістю з метою підвищення їх обізнаності.

Стаття 4.1.8. Аналіз ризиків

Аналіз ризику є загальновизнаним підходом до оцінювання небезпек біозахисту, й використовується для підтримки розроблення заходів пом'якшення. Формальний аналіз ризику складається з чотирьох компонентів: визначення небезпеки, оцінювання ризику, управління ризиком та інформування про ризик. Ця стаття розвиває принципи, описані в положеннях Глави 2.1., і застосовує їх для керівництва розробкою планів біозахисту для закладів аквакультури.

План біозахисту не обов'язково може потребувати проведення комплексного аналізу ризику для оцінювання ризику хвороб, пов'язаних зі шляхами передачі. Обраний підхід залежатиме від мети плану біозахисту, рівня біозахисту, що відповідає конкретним виробничим вимогам закладу аквакультури, складності небезпек, що необхідно усунути, а також наявності даних й ресурсів. Залежно від цих обставин, може бути доцільним проведення часткового аналізу, що може ґрунтуватися на попередньому досвіді із визначення небезпек, пов'язаних з відповідними шляхами передачі.

В основу плану біозахисту закладено три формальних етапи процесу аналізу ризику, зокрема:

Крок 1 - Визначення небезпеки

Визначення небезпеки передбачає визначення збудників хвороб, що підлягають оцінюванню ризику. Небезпека може визначатись конкретним збудником хвороби чи більш загально, як група збудників хвороб. Цей крок передбачає визначення й збір відповідної інформації про збудників хвороб, що потенційно здатні викликати хвороби у популяціях водних тварин присутніх в закладі аквакультури. Цей процес має враховувати стан здоров'я водних тварин у закладі аквакультури, а для напіввідкритих й напівзакритих систем виробництва аквакультури - стан здоров'я водних тварин в епізоотично пов'язаному середовищі. Мають бути визначені, відомі й несподівані хвороби, що здатні негативно вплинути на вирощуване поголів'я, незалежно від того, чи присутні вони в закладі аквакультури.

Для завершення наступних кроків оцінювання ризику необхідна інформація про визначені небезпеки, що включає: i) частоту виникнення, ii) біофізичні показники, iii) ймовірність виявлення, за наявності, і iv) можливі шляхи передачі (описані в положеннях Статті 4.1.7.). Шляхи передачі багатьох небезпек подібні.

Крок 2 - Оцінювання ризику

Оцінювання ризику можна розпочати після визнання того, що небезпека існує, і зібрано необхідну інформацію, перераховану на кроці 1. Метою оцінювання ризику є визначення оцінки ризику, що є поєднанням ймовірності виникнення небезпеки й оцінки наслідків занесення збудників хвороб, їх поширення в ньому чи вивільнення з закладу аквакультури.

Оцінювання ризику може бути проведено за допомогою кількісного чи якісного методу. Обидва методи потребують однакового концептуального підходу, що визначає необхідні кроки для побудови моделі занесення, закріплення й поширення небезпеки. При якісному оцінюванні ризику ймовірність занесення й закріплення оцінюються за допомогою дескрипторів ймовірності. Для кількісного оцінювання ризику потрібні дані, на основі яких можна оцінити ймовірність. У більшості випадків ймовірність передачі хвороби та пов'язаних з нею наслідків оцінюється якісно, але в рамках формальної оцінки ризику. Приклади якісних дескрипторів, що використовуються для ймовірності настання й оцінки наслідків, наведено в Таблицях 1 і 2. Таблиця 3 ілюструє, як оцінки ймовірності й наслідків можуть бути об'єднані в матрицю для отримання оцінки ризику. Таблиця 4 містить інтерпретацію оцінок ризику.

Таблиця 1. Якісні дескриптори ймовірності

Таблиця 2. Якісні дескриптори наслідків

Таблиця 3. Матриця для оцінювання ризику

Оцінка ризику дає інформацію про те, які небезпеки необхідно розглянути, які критичні контрольні точки на шляху передачі збудника хвороби слід орієнтуватися для управління шляхом передачі та які заходи, ймовірно, будуть найбільш ефективними для зниження ризику.

Таблиця 4. Інтерпретація оцінок ризику

*Оцінки ймовірності настання й оцінка наслідків поєднуються за допомогою матриці оцінки ризику (Таблиця 3) для отримання оцінки ризику.

Крок 3 - Управління ризиками

Управління ризиками використовується для визначення відповідної реакції керівництва на оцінений рівень ризику, як описано в Таблиці 4 . Процес оцінювання ризику визначає кроки в межах шляхів передачі, необхідні для реалізації ризику, і, таким чином, дозволяє визначити найбільш ефективні заходи пом’якшення. Багато небезпек будуть мають однакові шляхи їх поширення, і тому заходи пом'якшення ризику будуть ефективними проти кількох небезпек. Інформацію про небезпеки та шляхи їх занесення (Крок 1) слід поєднувати з оцінкою ризику, пов'язаного з кожним шляхом (Крок 2), щоб визначити найбільш відповідні й економічно ефективні заходи зменшення ризику.

Стаття 4.1.7. описує деякі можливі заходи пом'якшення впливу на різні шляхи передачі. Найбільш прийнятні заходи пом’якшення впливу для конкретного закладу аквакультури залежатимуть від ефективності й надійності заходів, категорії системи виробництва закладу аквакультури й вартості.

Після впровадження плану біозахисту слід регулярно переоцінювати небезпеки й коригувати заходи відповідно до будь-яких змін оцінки ризику.

Стаття 4.1.9. Розробка плану біозахисту

Метою плану біозахисту є насамперед зменшення ризику занесення збудників хвороб до закладу аквакультури, а в разі їх занесення, то зменшення ризику їх подальшого поширення в закладі аквакультури чи вивільнення з нього. У плані мають бути задокументовані визначені шляхи передачі й результати будь-якого проведеного аналізу ризику (визначена небезпека, оцінка ризику й заходи пом’якшення), а також відповідна інформація щодо поточного виконання, моніторингу й перегляду плану.

1. Розробка плану біозахисту

Процес розробки плану біозахисту буде відрізнятися залежно від його мети, рівня біозахисту, що відповідає конкретним вимогам виробничої системи закладу аквакультури, складності ризику хвороби, який необхідно враховувати, а також доступності інформації й ресурсів. Рекомендується взяти до уваги й задокументувати такі компоненти:

1. мета, обсяг плану біозахисту та відповідні нормативні вимоги;
2. інформацію про заклад аквакультури, включаючи оновлені плани будівель і виробничих одиниць (включаючи епізоотичні одиниці, за наявності, а також структури й процеси для їх відокремлення), завантаження/розвантаження, розпакування, перероблення, зберігання кормів, зберігання відходів водних тварин, зони приймання, точки доступу, а також схеми основних переміщень водних тварин, продуктів із водних тварин і відходів водних тварин, води, кормів і фомітів;
3. потенційні шляхи занесення збудників хвороб, їх поширення в закладі аквакультури чи вивільнення з нього (див. Статтю 4.1.7. вище);
4. аналіз ризику, включаючи визначення основних небезпек для закладу аквакультури хвороб (див. Статтю 4.1.8. вище);
5. заходи пом'якшення, що були визначені для усунення ризику;
6. дії за надзвичайних подій у разі порушення біозахисту. Вони можуть включати вимоги щодо сповіщення та надзвичайні заходи для ліквідації збудників хвороб, такі як депопуляція й утилізація трупів водних тварин, а також дезінфекція об'єкта, відповідно до положень Глави 4.4. і 7.4.;
7. процедури внутрішньої й зовнішньої комунікації, ролі й обов'язки персоналу закладу аквакультури, а також важливі контактні дані, наприклад, співробітників, спеціалістів з здоров'я водних тварин чи ветеринарів та компетентного органу;
8. графік моніторингу й аудиту;
9. оцінка діяльності;
10. стандартні операційні процедури (СОП), необхідні для підтримки впровадження заходів пом'якшення, описаних у плані біозахисту, процедури на випадок надзвичайних подій та вимоги до підготовки персоналу закладу аквакультури.
2. Ключові компоненти плану біозахисту
   1. Стандартні операційні процедури

Стандартні операційні процедури описують періодичні процеси управління, необхідні для забезпечення ефективності плану біозахисту. Кожна СОП має чітко описувати її призначення, обов'язки персоналу, кроки (включаючи ведення записів), запобіжні заходи, і дату останнього їх перегляду.

2. Навчання персоналу

Персонал має пройти навчання щодо застосування СОП, включаючи заповнення форм, контрольних списків моніторингу та інших записів, пов'язаних з кожною процедурою, а також стандартних вимог до комунікації.

План біозахисту має включати програму навчання, що гарантує, що весь персонал здатний виконувати свою роль у впровадженні біозахисту у закладі аквакультури.

3. Документація і діловодство

План біозахисту описує документацію, необхідну для надання доказів відповідності плану. Рівень деталізації документування залежить від результатів оцінки шляху передачі.

Приклади необхідної документації включають: план закладу аквакультури, переміщення водних тварин, походження, призначення й стан здоров'я водних тварин, завезених до закладу аквакультури, заходи в карантині, записи про відвідувачів закладу аквакультури, водних тварин, що втекли, щільність популяції, годівлю й швидкість росту, записи про навчання персоналу, лікування та вакцинації, якість води, заходи з очищення й дезінфекції, захворюваність і смертність (включаючи видалення й утилізацію трупів водних тварин), а також результати нагляду й лабораторних досліджень.

4. Порядок дій за надзвичайної події

Необхідно розробити та, за доцільності, впровадити процедури мінімізації наслідків надзвичайних подій, випадків хвороб чи нез'ясованої смертності водних тварин. Ці процедури мають включати чітко визначені порогові значення для визначення надзвичайної події та активації протоколів реагування, включаючи вимоги до сповіщення.

5. Моніторинг стану здоров'я водних тварин

Моніторинг стану здоров'я водних тварин, як частина плану біозахисту передбачає нагляд за станом здоров'я водних тварин у закладах аквакультури. Моніторинг має здійснюватися на рівні виробничої одиниці та закладу аквакультури. Діяльність у рамках цього компоненту може включати нагляд за хворобами водних тварин, періодичний моніторинг параметрів стану здоров'я водних тварин, важливих для виробництва й стану здоров'я водних тварин (наприклад, персоналом, спеціалістами з здоров'я водних тварин чи ветеринарами), ведення журналу клінічних проявів хвороби, кількості хворих і загиблих тварин, результатів лабораторних досліджень, а також аналіз цих даних (наприклад, розрахунок показників захворюваності й смертності).

6. Регулярний огляд та аудит

План біозахисту має включати графік систематичних аудитів спрямованих на перевірку виконання й відповідності вимогам плану біозахисту. Регулярний перегляд плану біозахисту необхідний для того, щоб переконатися, що він продовжує ефективно протидіяти ризикам біозахисту.

План біозахисту також слід переглядати щонайменше раз на рік або у відповідь на операційні зміни в діяльності закладу аквакультури, зміни в конструкції об'єктів чи підходах до утримання водних тварин, появі нових ризиків хвороб чи виникненні інцидентів з біозахистом. Інциденти біозахисту й заходи, вжиті для їх усунення, мають бути задокументовані, щоб забезпечити можливість повторної оцінки СОП.

nb: вперше прийнято у 2021 році.