Глава 4.2. ЗОНУВАННЯ Й КОМПАРТМЕНТИЗАЦІЯ
Стаття 4.2.1. Вступ
Враховуючи складність встановлення й підтримання безпечності відносно певної хвороби території країни, особливо відносно хвороб, занесення яких важко контролювати, одній чи кільком країнам-учасницям СОЗТ може бути вигідно створити й підтримувати субпопуляцію водних тварин з певним станом здоров'я водних тварин у межах кордонів країни. Субпопуляції водних тварин можуть бути відокремлені природними чи штучними перешкодами, чи за певних обставин, шляхом застосування відповідних методів управління.
Зонування й компартментизація - це процедури, що запроваджує країна відповідно до положень цієї глави для визначення субпопуляцій водних тварин з різним станом здоров'я водних тварин з метою боротьби з хворобами водних тварин чи міжнародної торгівлі. Компартментизація застосовується до субпопуляції водних тварин, коли визначальними факторами є методи управління, пов'язані з біозахистом, тоді як зонування застосовується, коли субпопуляція водних тварин визначається географічними критеріями. На практиці врахування природного простору й використання належного методу управління є дуже важливими елементами для застосування обох концепцій.
Метою цієї глави є надання допомоги країнам-учасницям СОЗТ, що бажають створити й підтримувати окремі субпопуляції водних тварин, використовуючи принципи компартментизації й зонування. Ці принципи мають застосовуватися відповідно до заходів, рекомендованих у відповідних розділах про хвороби водних тварин. У цій главі також описано процес, за допомогою якого торгівельні партнери можуть розпізнавати такі субпопуляції водних тварин. Цей процес найкраще реалізується торгівельними партнерами шляхом розроблення відповідних параметрів і отримання згоди щодо необхідних заходів до виникнення спалаху хвороби водних тварин.
Перш ніж почати торгівлю водними тваринами чи продуктами із водних тварин, країна-імпортер має переконатися, що стан здоров'я водних тварин буде належним чином захищений. У більшості випадків правила імпорту базуватимуться, частково, на оцінці ефективності санітарних заходів, застосованих країною-експортером як на її кордонах, так і в межах її території.
Окрім сприяння безпеці міжнародної торгівлі, зонування й компартментизація здатні допомогти у боротьбі з хворобами чи їх ліквідацією в країнах-учасницях СОЗТ. Зонування може сприяти більш ефективному використанню ресурсів, а компартментизація може дозволити функціональне відокремлення субпопуляції водних тварин від інших домашніх чи диких водних тварин, що досягається заходами біозахисту, чого неможливо досягти запровадженням зони (з географічним відокремленням). Після спалаху хвороби компартментизація може надати перевагу країні-учасниці СОЗТ у використанні наявних епізоотичних зв'язків між субпопуляціями водних тварин чи одноманітності практик, заснованих на біозахисті, попри різноманітність географічного розташування, щоб сприяти контролю хвороб та/чи відновленню торгівлі.
Зонування й компартментизація можуть бути застосовні не до всіх хвороб, але для кожної хвороби, для якої застосування зонування чи компартментизації вважається доцільним, будуть розроблені окремі вимоги.
Для відновлення стану безпечної зони чи безпечного компартменту після спалаху хвороби країни-учасниці СОЗТ мають дотримуватися рекомендацій, викладених у відповідній главі Водного кодексу, присвяченій хворобі.
Стаття 4.2.2. Загальні міркування
Компетентний орган країни-експортера, що запроваджує зону чи компартмент з метою міжнародної торгівлі, має чітко визначити субпопуляцію водних тварин згідно з рекомендаціями відповідних глав Водного кодексу, включно із тими, що стосуються нагляду, ідентифікації й простежуваності водних тварин. Компетентний орган країни-експортера має бути в змозі пояснити компетентному органу країни-імпортера підстави для своїх вимог про визнання того, що стан здоров'я водних тварин у зоні чи компартменті є іншим.
Процедури, що використовуються для встановлення та підтримання різниці у стані здоров'я водних тварин у зоні чи компартменті, мають відповідати конкретним обставинам зазначеної зони чи компартменту й залежатимуть від епізоотології хвороби, факторів довкілля, ризику занесення й поширення хвороби, а також застосовних заходів біозахисту. Країна-експортер має бути в змозі продемонструвати за допомогою детальної документації, наданої країні-імпортеру й опублікованої на офіційних каналах, що вона застосувала заходи, рекомендовані Водним кодексом для створення й підтримання цієї зони чи компартменту.
Країна-імпортер має визнати існування цієї зони чи компартменту, коли застосовуються відповідні заходи, рекомендовані положеннями Водного кодексу, і компетентний орган країни-експортера засвідчує застосування цих заходів. Слід зазначити, що країна-імпортер може прийняти вищий рівень захисту, якщо це науково обґрунтовано і дотримується зобов'язань, зазначених в положеннях Статті 5.3.1.
У випадку, якщо кілька країн поділяють зону чи компартмент, компетентні органи кожної з них мають співпрацювати, визначаючи й беруть на себе відповідні зобов’язання.
Країна-експортер має провести оцінку ресурсів, необхідних і доступних для створення й утримання зони чи компартменту з метою міжнародної торгівлі. Зокрема, необхідно оцінити людські й фінансові ресурси та технічну компетентність служби охорони здоров’я водних тварин (і відповідної галузі, якщо йдеться про компартмент), включаючи нагляд і діагностику хвороб.
Стаття 4.2.3 Принципи визначення зони чи компартменту й зон захисту
У поєднанні з наведеними вище міркуваннями й визначеннями зони й компартменту, при визначенні зони чи компартменту країнами-учасницями СОЗТ слід застосовуватися наступні принципи:
- Розміри зони мають бути встановлені компетентним органом на основі визначення зони й оприлюднені через офіційні канали.
- Зона захисту може бути встановлена з метою збереження стану здоров'я водних тварин, що утримуються в безпечній країні чи безпечній зоні, якщо ця країна чи зона межує з країнами, чи зонами з іншим станом здоров'я водних тварин. Заходи щодо запобігання занесенню збудників хвороби мають визначатися на основі епізоотології хвороби. Ці заходи мають включати посилений контроль за переміщенням і нагляд, а також вакцинацію, підвищення обізнаності й інші заходи. Вищезазначені заходи можуть бути реалізовані у всій безпечній зоні чи на визначеній території в межах та/чи за межами безпечної зони.
- Фактори, що визначають компартмент, мають бути встановлені компетентним органом на основі відповідних критеріїв, таких як методи управління й утримання, пов'язані з біозахистом, та оприлюднені через офіційні канали.
- Водні тварини, що належать до таких субпопуляцій водних тварин, мають чітко розпізнаватися як такі, що мають чітке епізоотичне відокремлення від інших водних тварин і всього, що становить ризик хвороби.
- Для зони чи компартменту служба охорони здоров’я водних тварин має детально задокументувати заходи, вжиті для забезпечення ідентифікації субпопуляції водних тварин, наприклад, шляхом реєстрації всіх закладів аквакультури, розташованих у такій зоні чи компартменті, а також встановлення й підтримання у ній стану здоров'я водних тварин дотриманням плану біозахисту. Заходи, що застосовуються для встановлення й підтримання чіткого стану здоров'я водних тварин у зоні чи компартменті, мають відповідати конкретним обставинам і залежатимуть від епізоотології хвороби, факторів довкілля, стану здоров'я водних тварин у прилеглих районах, застосовуваних заходів біозахисту (включаючи контроль за переміщенням, використання природних і штучних кордонів, просторове розділення водних тварин, а також комерційне управління й практику утримання), а також нагляд.
- План біозахисту для компартменту має описувати співпрацю між відповідною галуззю чи компанією, компетентним органом і службою охорони здоров’я водних тварин, а також їхні відповідні обов'язки, включаючи процедури нагляду за функціонуванням компартменту з боку компетентного органу.
- План біозахисту для компартменту має також описувати стандартні операційні процедури, щоб надати чіткі докази того, що проведений нагляд і використані методи управління є відповідними визначенню компартменту. Окрім інформації про переміщення водних тварин, план біозахисту має містити дані про виробничі й товарні записи, джерела постачання кормів для водних тварин, простежуваність, результати нагляду, журнал відвідувачів, історію захворюваності й смертності, ветеринарні лікарські засоби, вакцинації, водопостачання й очищення стоків, документацію про навчання та будь-які інші критерії, необхідні для оцінки зменшення ризику. Необхідна інформація може відрізнятися залежно від виду водних тварин і хвороби (хвороб), що розглядаються. У плані біозахисту також має бути описано, як перевірятимуться заходи, щоб забезпечити регулярну повторну оцінку ризиків і відповідне коригування заходів.
- Визначені таким чином зони й компартменти становлять відповідні субпопуляції водних тварин, до яких застосовуються рекомендації, що містяться у Розділах 8 - 11.
nb: вперше прийнято в 1995 році; останнє оновлення прийнято у 2024 році.