Опубліко
вано 8 травня 2026 року
Світова організація здоров’я тварин (СОЗТ) відстежує повідомлення про випадки зараження Хантавірозом у співпраці із СОЗ та іншими партнерами з метою забезпечення скоординованих та науково обґрунтованих заходів реагування, а також висловлює вдячність СОЗ за її активні зусилля у керівництві заходами у сфері здоров’я пов’язані з цим станом.
Хантавіроз є зоонозною хворобою, тобто вона виникає у тварин — насамперед у гризунів — а потім передається людям. Ефективна боротьба з гризунами на основі комплексних екологічних методів залишається основним заходом для зменшення ризику зараження людей, поряд із їх інформуванням про Хантавіроз й інформуванням про ризик.
Нинішній стан є важливим нагадуванням про важливість постійного нагляду й раннього виявлення, особливо на стику «тварини – люди – довкілля». Посилення наших можливостей щодо виявлення й моніторингу хвороб у популяціях тварин є основоположним елементом профілактики.
Як підкреслюється у звіті «Стан здоров’я тварин у світі за 2026 рік», що буде опубліковано 13 травня 2026 року, близько 75 % нових інфекційних хвороб у людей походять від тварин. Системи, що забезпечують раннє виявлення й обмін інформацією між відомствами, залишаються одними з найефективніших інструментів для зменшення ризиків для здоров’я людей, тварин і довкілля. Хоча спекуляції й страхи можуть бути викликані ризиками зоонозів, СОЗТ підкреслює важливість чітких наукових даних та доказів як керівного принципу при оприлюдненні й споживанні інформації.
Хоча цей стан і потребує постійної пильності й міжнародної співпраці, за поточними оцінками СОЗ ризик для людства залишається низьким.
СОЗТ закликає свої 183 країни-учасниці активізувати ці зусилля надалі й інвестувати в комплексний єдиний підхід до здоров’я, що сприяє зміцненню міжвідомчої співпраці на стику інтересів тварин, людей та довкілля з метою забезпечення раннього виявлення й створення умов для скоординованих дій щодо усунення ризиків, пов’язаних із зоонозними хворобами.
Адже здоров’я тварин — це і наше здоров’я і це здоров’я кожного із нас.
Зараження Хантавірозом
Рід Hantavirus нараховує понад 20 видів вірусів — це єдині збудники хвороб хребетних із родини Bunyaviridae (оболонкові, одноланцюгові РНК-віруси з негативною полярністю), що не пов’язані з членистоногими переносниками. Натомість вони тривалий час зберігаються в організмах гризунів. Кожен вид вірусу пов’язаний із конкретним носієм в резервуарі інфекції (докладнішу інформацію див. у розділі «Носії»).
Хантавіруси поділяють на дві великі категорії: віруси Старого й Нового Світу. У людей Хантавіруси Старого Світу зазвичай викликають так звану «геморагічну лихоманку з нирковим синдромом» (ГЛНС), а Хантавіруси Нового Світу — «Хантавірусний легеневий синдром» (ХЛС). Слід, однак, зазначити, що обидва синдроми є мультисистемними, і між ними можуть спостерігатися значні перехрещення.
Технічна картка Хантавірозу
Переосмислення проживання в містах в умовах стрімкого зростання популяцій пацюків
Опубліковано 6 березня 2025 року
Від оленів, що неквапливо переходять автомагістралі, до диких свиней, що риються у смітті у міських парках, дика фауна й люди вже не проживають у двох різних світах. Міста тепер стають майже ідеальним середовищем для видів, що зазвичай асоціюються з пишною, незайманою природою. Це також нагадує нам, що — до того, як урбанізація поступово почала зазіхати на природні ландшафти — усі території існували у дикому, незайманому стані.
Коли у 2020 році спалахнула пандемія і ділова активність зупинилася, дикі тварини почали вільно бродити у районах, де проживають люди, відвойовуючи собі простір та змінюючи обличчя міських ландшафтів у світі. Серед них пацюки, які здавна асоціюються з людськими поселеннями, впродовж останніх століть тихо, але впевнено захоплювали вулиці.
Оскільки екосистеми стають дедалі більш взаємопов’язаними в умовах постійно зменшуваного простору, що можна зробити, аби запобігти конфліктам між людьми та дикими тваринами?
Світова організація здоров’я тварин (СОЗТ) визнає, що кількість випадків контактів між людьми й дикими тваринами наразі зростає, що підвищує ризик появи нових хвороб. За 100 років свого існування СОЗТ розширила сферу своєї діяльності, включивши до неї дику фауну, оскільки вважає, що здоров’я домашніх та диких тварин є невіддільною частиною системи життєзабезпечення планети.
Проживання в містах
Для декого може стати несподіванкою, що пацюків вважають частиною дикої фауни — а точніше, коменсальними дикими тваринами, тобто дикими видами, що мешкають поблизу людей. Про цих тварин, яким у науковій літературі часто не приділяють належної уваги, ще багато чого належить дізнатися.
Останнім часом у деяких дослідженнях робиться спроба з’ясувати, що саме приваблює пацюків до міст. У міру розширення територій міст та концентрації ресурсів на обмеженому просторі пацюки дедалі частіше виходять за межі своєї зони комфорту в пошуках їжі, відходів й притулку. Сьогодні їх можна зустріти будь-де в міському просторі — від підвалів до будівельних майданчиків і занедбаних будівель — де вони відчайдушно намагаються задовольнити свої потреби.
Однак повсюдна поширеність цього виду пояснюється не лише його допитливою природою та здатністю до адаптації. Серед факторів, що спонукають пацюків переселятися в антропогенні середовища, як одною із головних причин було визначено зміну клімату. Нове дослідження, опубліковане в журналі Science Advances, показує зв'язок між цим екстремальним явищем та стрімким зростанням популяцій пацюків. Найсильніші позитивні тенденції спостерігалися у великих містах Європи й США, що підкреслює один ключовий момент: у тих місцях, де середні температури зросли найбільше, також було зафіксовано найбільше зростання кількості випадків появи пацюків.
Міріам Маас, наукова співробітниця Державного інституту здоров’я людей і довкілля (RIVM) у Нідерландах, вже понад 10 років займається дослідженням зоонозів, що переносяться пацюками. Вона пояснює, що близьке співіснування пацюків із людьми та їх посилена взаємодія становлять загрозу для здоров’я людей. В цілому пацюки здатні бути носіями й переносниками відносно великої кількості шкідливих збудників. Однак лише обмежена їх кількість становить значну загрозу для людей, яка варіюється залежно від регіону. Це стосується Лептоспірозу, який щороку призводить до госпіталізації 40–60 осіб у Нідерландах, тоді як у субтропічних регіонах цей показникзначно вищий.
Рішення для гармонійного співіснування
Зростання чисельності пацюків у сильно урбанізованих районах порушує критичні запитання щодо крихкої рівноваги в екосистемах. Деякі міста вдалися до радикальних заходів. Наприклад, у Нью-Йорку минулого року вперше відбувся саміт, на який зібралися науковці з усієї країни та муніципальні експерти по боротьбі із гризунами з метою розвитку наукових знань у сфері боротьби зі пацюками в містах. Запропоновані рішення охоплюють не лише освітні програми й заходи із залучення громадськості, а й більш радикальні ініціативи, такі як контроль народжуваності й винищення пацюків.
З іншого боку, Маас вважає, що зміна глибоко вкорінених моделей поведінки, знань та уявлень людей є першим кроком до досягнення гармонійного співіснування пацюків й навколишніх екосистем. Ключове значення мають зміни в поведінці, зокрема дотримання гігієни й більш обґрунтовані підходи до поводження з відходами — від обмеження їх доступності до забезпечення достатньої кількості сміттєвих контейнерів. Це означає, що муніципалітети й широка громадськість мають долучитися до обговорення та спільно працювати над зменшенням доступності відходів і забезпеченням їх належної утилізації.
Справа також полягає у розумінні демографічних змін та ролі, яку відіграють урбанізація, ущільнення населення та зміна клімату, серед інших супутніх чинників. «Оскільки пацюків неможливо повністю винищити в містах, нам потрібно дійти згоди щодо прийнятних розмірів їх популяцій», — продовжує Маас. «Наприклад, у парках багато людей скоріше змиряться з тим, що там мешкають пацюки, тоді як поблизу своїх осель вони ставляться до цього менш терпимо».
Переосмислення спільного простору для здоров'я кожного
Хоча дика фауна ставить перед містами нові виклики, вона також відкриває унікальні можливості для її збереження. Зелені зони здатні слугувати безпечним притулком для диких тварин, а об’єкти, сприятливі для проживання диких тварин, такі як парки у містах й відновлені водно-болотні угіддя, можуть сприяти підтримці місцевих популяцій диких тварин і водночас збереженню біорізноманіття.
Кейлі Байерс викладає на факультеті медичних наук Університету Саймона Фрейзера й очолює наукову спільноту OH-HI (Єдиний підхід до здоров'я, Соціально-культурні аспекти й впровадження), яка досліджує місцеві рішення по світу, спрямовані на підтримку здоров’я людей. Вона вважає, що пацюки так добре прижилися в наших містах також і завдяки способам, якими ми їх збудували, харчам, які ми їм надаємо.
Іншими словами, цей вид еволюціонував так, щоб процвітати в умовах, створених людьми. «На щастя, ми можемо вжити чимало заходів, щоб зменшити контакти з пацюками», — зазначає вона у відповідь на запитання про те, що можна зробити для забезпечення здорових взаємовідносин між дикими тваринами й людьми? Це передбачає вдосконалення міської інфраструктури й обмеження доступу пацюків до кормів, необхідних їм для виживання.
Однак, коли мова заходить про пацюків, до них і досі зберігається надзвичайно негативне ставлення. Наш страх перед ними частково зумовлений історичним контекстом і браком розуміння. Також є правдою і те, що деякі види пацюків відповідальні за витіснення й витісняють з середовища існування інших місцевих видів гризунів. Наприклад, так званий «чорний пацюк», який, як вважається, походить з Індії, а потім поширився завдяки діяльності людей на всі континенти, за іронією долі, був витіснений чи замінений у багатьох місцях бурим пацюком. Інвазивний характер та негативний вплив деяких видів пацюків на місцеві види — це аспекти, які необхідно враховувати.
Але чим більше ми дізнаємося про пацюків — як у дикій фауні, так і в умовах лабораторій — тим частіше ми бачимо в них несподівані відображення себе.
«Пацюки соціальні й розумні тварини, що вміють розв’язувати головоломки, зніматися в кіно і навіть керувати мініатюрними автомобілями!» — додає Байерс. «Звичайно, важливо пам’ятати про ризики для здоров’я, що становлять ці тварини. Але якщо ми використаємо концепцію «Єдиного підходу до здоров'я», щоб зосередитися на управлінні точками взаємодії з ними, це відкриє цілий світ можливостей, що сприятиме загальному здоров’ю й добробуту середовищ у наших містах». Це також передбачає перехід від реагування до профілактики, що допоможе уникнути ризикованих контактів, що збільшують ймовірність поширення інфекцій, і, як наслідок, знизить ризик зараження людей.
Спираючись на подібну концепцію, Світова організація здоров’я тварин (СОЗТ) нещодавно розширила свою діяльність у сфері здоров’я диких тварин, надаючи своїм країнам-учасницям рекомендації щодо застосування стратегії «Єдиного підходу до здоров'я» на державному рівні з метою управління ризиком появи хвороб на стику «люди - тварини - екосистеми» та захисту диких тварин у цих сценаріях. У рамках цієї програми СОЗТ співпрацює з країнами з метою розбудови їх потенціалу на рівні країн відносно моніторингу хвороб тварин та заохочення партнерських відносин у рамках концепції «Єдиного підходу до здоров'я» між різними державними установами.
У міру того як розвивається планета, історія про стрімке розмноження пацюків в умовах міст підкреслює взаємопов’язаність екосистем, здоров’я тварин і добробут людей, що, зрештою, вказує на необхідність спільних підходів.
«Реальність така, що пацюки тут надовго», — робить висновок Байерс. «Зі зростанням чисельності населення в містах, пацюки, ймовірно, будуть її наслідувати». Їх постійна присутність порушує нагальну дискусію про те, як збалансовано та виважено регулювати взаємодію людей із дикою фауною. Популяції пацюків у містах навчають нас, що рішення не завжди полягає у бажанні «зробити так, аби це працювало». Що стосується дикої фауни у містах, то люди у міста мають знайти способи співіснування з різноманітними видами, такими як пацюки, — навіть якщо це потребує компромісів.