Оригінал

ЧУМА СВИНЕЙ КЛАСИЧНА

Етіологія Епізоотологія Діагностика Профілактика й контроль Список літератури

ЕТІОЛОГІЯ

Класифікація збудника хвороби

Вірус Чуми свиней класичної (ЧСК) належить до родини Flaviviridae, роду Pestivirus, містить один серотип, та три основні генотипи, включаючи численні субгенотипи. Вірус ЧСК (ВЧСК) тісно пов'язаний з Пестивірусами жуйних, що викликають Діарею вірусну великої рогатої худоби та Хворобу прикордонну.

Стійкість до фізичних і хімічних впливів

ЕПІЗООТОЛОГІЯ

ВЧСК надзвичайно заразний. Тяжкість хвороби пов'язана з особливостями вірусу та носія, такими як вірулентність вірусного штаму, віку й імунної системи свиней, а також імунного стану здоров'я свиней у стаді. Відповідно, хвороба може протікати від блискавичного та гострого до підгострого й хронічного перебігу, і здатна тривати кілька тижнів чи навіть місяців. Вірус здатний передаватися від свиноматки до її потомства, породжуючи вроджених приховано заражених поросят, що здатні місяцями залишатися невиявленими, сприяючи поширенню вірусу в господарствах.

Високовірулентні штами ВЧСК, що реєструвались в минулому, спричиняли спалахи ЧСК з рівнем захворюваності й смертності, що міг наближатися до 100%. Проте, більшість спалахів зараз циркулюють спричинені помірно вірулентними штамами ВЧСК. Деякі штами з низькою вірулентністю спричиняють смертність до 20% серед експериментально заражених свиней.

Рівень смертності також різниться залежно від форми прояву хвороби й дуже високий при гострому і нижчий при підгострому перебігу. Смертність, як правило, нижча у дорослих свиней порівняно з молодняком, особливо при зараженні менш вірулентних штамах ВЧСК.

Носії

• Домашні й дикі свині є єдиним природним резервуаром ВЧСК. Сприйнятливі до ВЧСК всі здичавілі й дикі свині, включаючи європейських диких свиней.
• ВЧСК було виявлено також у Пекарі білогубого (Tayassu pecari), а експериментально вдавалось заразити Бородавників звичайних (Phacochoerus africanus), Свиней кущових (Potamochoerus larvatus) та Пекарі комірцевих (Tayassu tajacu).
• Повідомлялося про експериментальне зараження без прояву клінічних ознак великої рогатої худоби, овець, кіз та оленів, але немає жодних доказів того, що ці види заражаються в природі. Деякі штами ВЧСК також можуть бути адаптовані до перенесення їх кроликами.
• Немає жодних доказів того, що ВЧСК заражає людей.

Передача інфекції

• Переважно оральним та ороназальним шляхом, через безпосередній чи опосередкований контакт.
• Безпосередній контакт між тваринами (виділення, екскременти, сперма, кров).
• Здатний переноситись відвідувачами ферм, ветеринарами та продавцями свиней.
• Опосередкований контакт через приміщення, знаряддя праці, транспортні засоби, одяг, інструменти, голки та комах.
• «Ефект сусідства» під час спалахів у регіонах з високою щільністю свиноферм: передача повітряно-крапельним шляхом на короткі відстані (до 1 км в одному дослідженні).
• Недостатньо термічно оброблені харчові відходи, що згодовуються свиням: найпоширеніший спосіб занесення до безпечних країн.
• Трансплацентарне зараження: здатне призвести до народження поросят-носіїв з прихованою формою перебігу чи вроджених аномалій.
• Популяції диких свиней здатні переносити ВЧСК; домашні свині у небезпечній зоні піддаються високому ризику; й біозахиста має вирішальне значення.

Джерела вірусу

• Кров, секрети й екскрети (носоглоткові та слізні виділення, сеча, фекалії та сперма), а також тканини хворих чи загиблих тварин, включаючи м'ясо.
• Внутрішньоутробно заражені ВЧСК поросята є постійними вірусоносіями та здатні виділяти ВЧСК впродовж 6-12 місяців до загибелі.
• Шляхи зараження: аліментарний (найчастіше, через забруднені корми та воду), безпосередній контакт з кон'юнктивою чи слизовими оболонками хворих тварин, через садна на шкірі, статевий шлях, штучне запліднення забрудненою спермою, та трансмісивний, кровосисними членистоногими.

Поширення

Хвороба є ензоотичною на більшій частині території Азії, Центральної й Південної Америки та в деяких країнах Карибського басейну. В ряді країн, включаючи країни Європейського Союзу, Сполучені Штати Америки, Канаду, Нову Зеландію та Австралію, ВЧСК ліквідовано.

Стан здоров'я тварин відносно Чуми свиней класичної у деяких районах Африки залишається невизначеним внаслідок обмеженого нагляду чи за його відсутності.

ЧСК є однією з хвороб, для яких СОЗТ запровадила процедуру офіційного визнання стану здоров'я тварин відносно цієї хвороби. Для отримання додаткової інформації відвідайте портал станів на сайті СОЗТ [https://www.woah.org/en/what-we-do/animal-health-and-welfare/official-disease-status/].

Щоб отримати більш свіжу детальну інформацію про поширеність цієї хвороби у світі, див. інтерфейс Світової інформаційної системи здоров'я тварин СОЗТ (ВІСЗТ) [https://wahis.woah.org/#/home].

ДІАГНОСТИКА

Свині, що заразилися ВЧСК внутрішньоутробно, залишаються прихованими носіями впродовж всього життя, інкубаційний період, у яких, до появи клінічних ознак хвороби може тривати кілька місяців. Інкубаційний період у свиней, заражених після народження, становить 2-14 діб, а в гострих випадках - 3-7 діб. Свині зазвичай є заразними між 5 і 14 добою після зараження, а іноді й до 3 місяців у разі хронічної інфекції.

Варіабельність клінічних ознак і посмертних уражень не надає переконливих доказів для однозначного діагнозу.

Клінічна діагностика

Гостра форма перебігу хвороби (більш вірулентні штами вірусу та/чи молодші свині)

• Лихоманка (41°C).
• Анорексія, млявість.
• Почервоніння окремих ділянок тіла тварини та/чи геморагічні ураження шкіри.
• Кон'юнктивіт.
• Збільшення й набрякання лімфатичних вузлів.
• Ціаноз шкіри, особливо кінцівок (морда, вуха, кінцівки, хвіст).
• Транзиторний запор (непрохідність кишківника) з подальшою діареєю.
• Блювання (зрідка).
• Задишка, кашель.
• Атаксія (зниження рухливості), парези й судоми.
• Свині збиваються до гурту.
• Смерть настає через 5-25 діб від початку захворювання.
• Смертність молодняку свиней здатна наближатися до 100%.

Хронічна форма перебігу хвороби (менш вірулентні штами вірусу або частково імунні стада)

• Млявість, примхливий апетит, гарячка, діарея до 1 місяця.
• Скуйовджений вигляд свиней.
• Затримка росту.
• Погана репродуктивна здатність може бути єдиною ознакою деяких племінних стад, заражених менш вірулентними штамами.
• Очевидне одужання з можливим рецидивом і загибеллю впродовж приблизно 3 місяців.

Внутрішньоутробне зараження (результат залежить від вірулентності штаму вірусу та стадії супоросності)

• Смерть плодів, розсмоктування, муміфікація чи мертвонародження.
• Аборт.
• Вроджений тремор і слабкість поросят.
• Запущеність і слабкий ріст впродовж кількох тижнів чи місяців, виснаження й загибель.
• Клінічно здорових при народженні поросят, супроводжує постійна вірусемія без відповіді антитіл: значні періодичні виділення вірусу до загибелі через 6-12 місяців (пізній розвиток хвороби).

Легка форма перебігу хвороби (зазвичай у дорослих тварин; результат залежить від вірулентності штаму вірусу).

• Короткотривале підвищення температури тіла й відсутність апетиту.
• Одужання й (довічний) імунітет.

Ураження

Гостра форма перебігу хвороби: ураження зазвичай ускладнюються вторинними інфекціями.

• Лейкопенія й тромбоцитопенія.
• Досить поширеним є збільшення й крововиливи в лімфатичних вузлах.
• Петехії й екхімози, особливо в шкірі, лімфатичних вузлах, надгортаннику, сечовому міхурі, нирках та прямій кишці.
• Іноді відмічають важкий тонзиліт з некротичними вогнищами.
• Характерним є численні інфаркти краю селезінки: дуже характерна ознака, але трапляється рідко, особливо зі штамами, що нині циркулюють.
• Застій та геморагії в легенях.
• Часто реєструють енцефаломієліт з периваскулярною манжеткою.

Хронічна форма перебігу хвороби: ураження зазвичай ускладнюються вторинними інфекціями.

• «Ґудзико-подібні» виразки слизової оболонки сліпої кишки й товстого кишківника.
• Генералізоване виснаження лімфоїдної тканини.
• Поперечні смуги не модельованого ростового хряща в реберно-хрящових з’єднаннях у підсвинків.
• Геморагічні й запальні ураження часто відсутні.

Внутрішньоутробне зараження

• Центральний дисмієліногенез, гіпоплазія мозочка, мікроенцефалія, гіпоплазія легень, водянка та інші вади розвитку.

Диференційна діагностика

Залежить від форми перебігу хвороби. ЧСК диференціювати необхідно від:

• Чуми свиней африканської.
• Септицемій, що супроводжують: Бешиху, Мікоплазмоз свиней (Mycoplasma suis), Сальмонельоз, Стрептококоз, Пастерельоз, Актинобацильоз й хворобу Глессера.
• Кровотеч, що супроводжують: Синдром дерматиту та нефропатії свиней, Хвороби новонароджених гемолітичної, отруєння кумарином, Пурпури тромбоцитопенічної.
• Схожих за перебігом: Синдрому мультисистемного виснаження після відлучення, Ентеротоксикозів, Дизентерії свиней, Кампілобактеріозу.
• Абортів, що супроводжують: Хворобу Ауєскі (вірус Псевдосказу), Енцефаломіокардит заразний вірусний, Синдром свиней репродуктивно-респіраторний, Парвовіроз.
• Нервових ознак, що супроводжують: Енцефаломієліт вірусний та отруєння сіллю.
• Внутрішньоутробних заражень Пестивірусами жуйних: Діареї вірусної великої рогатої худоби й Хвороби прикордонної.

Лабораторна діагностика

Зразки

Метод вибору для виявлення стад на ранній стадії зараження полягає у відборі цільної крові й тканин від кількох тварин з лихоманкою чи від свіжих трупів свиней. Охолодіть і відправте в лабораторію якомога швидше.

• Живі тварини (зразки, відібрані під час гарячкового стану тварини).
  • Кров з ЕДТА чи гепарином.
  • Сироватка.
  • Мазки з піднебінних мигдаликів.
• Розтин свіжих трупів тварин.
  • Мигдалики (найбільш придатний орган для виділення вірусу).
  • Заглоткові та брижові лімфатичні вузли.
  • Селезінка.
  • Нирки.
  • Дистальний відділ клубової кишки.

Процедури

Ідентифікація збудника

• Виділення вірусів:
  • Виділення в культурі клітин лінії РК-15;
  • Демонстрація методом імунофарбування (FAT чи імунопероксидаза).
• Методи полімеразної ланцюгової реакції зі зворотною транскрипцією (ЗТ-ПЛР).
  • Виявляє заражених тварин на ранніх стадіях інкубаційного періоду та впродовж більш тривалого періоду часу у випадках, коли свині одужують.
    • Виявляє лише нуклеїнову кислоту вірусу, і позитивні результати можуть бути отримані у випадках, коли виділення вірусу чи інші методи дають негативні результати.
    • Це відповідний підхід для скринінгу й підтвердження підозри на захворювання, і зараз він прийнятий у ряді країн, включаючи Європейський Союз.
• Молекулярна епізоотологія та генетичне типування.
  • Молекулярна епізоотологія ЧСК базується на порівнянні генетичних відмінностей між ізолятами вірусу, два регіони були детально вивчені й надали значні обсяги даних про послідовності, з якими можна порівняти нові ізоляти. Одна із цих ділянок знаходиться в 5'нетрансльованій ділянці (5'NTR) геному (150 нуклеотидів), а інша — в гені основного глікопротеїну E2 (190 нуклеотидів).
  • Використовуваний метод передбачає виділення РНК вірусу від тварин з клінічними ознаками чи культур клітин, заражених пасивним ВЧСК, проведення РЧ-ПЛР для ампліфікації однієї чи обох мішеней в межах 5'NTR або гена E2, а потім визначення нуклеотидної послідовності продуктів і порівняння зі збереженою інформацією про послідовність.
  • Ізоляти ВЧСК з первинних спалахів мають бути відправлені в референтну лабораторію СОЗТ для проведення молекулярно-епізоотичних досліджень.
• Імуноферментний аналіз із захопленням антигену (ІФА).
  • Метод не підходить для діагностики ЧСК в однієї тварини, його слід використовувати лише на рівні стада.
  • У будь-якому первинному випадку позитивні результати мають бути підтверджені за допомогою іншого методу (наприклад, виділення вірусу, РЧ-ПЛР чи FAT).
• Флуоресцентне дослідження антитіл (FAT).
  • Це експрес-метод, що може бути використаний для виявлення антигену ВЧСК у кріостатних секціях зразків.
  • Тканини мають бути зібрані від кількох тварин (з гарячкою та/чи хворих) і транспортуватися без консервантів охолодженими, але не заморожені.
  • У підгострих і хронічних випадках клубова кишка часто є позитивною й іноді може бути єдиною тканиною, що демонструє флюоресценцію.
  • Негативний результат FAT не виключає повністю зараження ЧСК.

Серологічна діагностика

Через імуносупресивну дію ВЧСК антитіла не можуть бути вірогідно виявлені щонайменше впродовж 21 доби після зараження. Серологічні дослідження, спрямовані на виявлення залишкових вогнищ інфекції, особливо в племінних стадах, можуть бути корисними на завершальній стадії ліквідації ЧСК. Титри антитіл надають цінну епізоотичну інформацію і здатні допомогти у визначенні шляху проникнення вірусу.

У сироватці крові свиней, заражених вірусом Діареї вірусної великої рогатої худоби (ВДВВРХ) чи вірусом Хвороби прикордонної (ВХП), можуть виявлятися титри перехресно нейтралізуючих антитіл, що реагують в FAVN чи NPLA так, ніби свині були заражені ВЧСК. Ступінь перехресної реактивності залежить від штаму Пестивірусу жуйних та інтервалу між зараженням і часом відбору зразків. У разі постійних сумнівів корисним є проведення порівняльних досліджень з використанням штаму ВЧСК, штаму ВДВВРХ та штаму ВХП, що є репрезентативними для країни чи регіону.

Оскільки частота зараження Пестивірусами жуйних може бути високою, особливо серед племінного поголів'я, корисними є лише дослідження, що розрізняють антитіла до ЧСК та ВДВВРХ/ВХП. Вірусна нейтралізація (ВН) та ІФА з використанням MAbs задовольняють вимоги щодо чутливості, але позитивні результати мають бути підтверджені порівняльним дослідженням ВН.

Наведені нижче дослідження можуть використовуватися для серологічної діагностики чи нагляду, а також є дослідженнями, визнаними СОЗТ придатними для скринінгу в міжнародній торгівлі:

• Нейтралізуючий пероксидазний аналіз (NPLA).
• Нейтралізація вірусу флуоресцентними антитілами (FAVN).
• Імуноферментний аналіз (ІФА).

Для отримання більш детальної інформації щодо методології лабораторної діагностики, зверніться, будь ласка, до Глави 3.8.3. Чума свиней класична останнього видання Посібник з діагностики та вакцинопрофілактики для наземних тварин СОЗТ під заголовком «Методи діагностики».

ПРОФІЛАКТИКА Й КОНТРОЛЬ

Лікування неможливе. Уражених свиней необхідно забити, а туші закопати чи спалити.

Санітарна профілактика

• Ефективна комунікація між ветеринарними органами, ветеринарами на виробництві та свинарями.
• Ефективна система інформування про захворювання.
• Суворий контроль імпорту живих свиней, сперми свиней, свіжого та в’яленого м'яса свиней.
• Карантинування свиней перед допуском у стадо.
• Ефективна стерилізація (чи заборона) харчових відходів, що згодовуються свиням.
• Ефективний контроль переробних підприємств.
• Структурований серологічний нагляд за племінними свиноматками й кнурами.
• Ефективна система ідентифікації та реєстрації свиней.
• Ефективні гігієнічні заходи, що захищають домашніх свиней від контакту з дикими.
• Реакція на спалах:
  • Забій усіх свиней на небезпечних фермах.
  • Безпечна утилізація туш, підстилки тощо.
  • Ретельна дезінфекція.
  • Визначення небезпечної зони, з контролем переміщення свиней.
  • Детальне епізоотичне розслідування з відстеженням можливих джерел (до) та можливого поширення інфекції (після).
  • Нагляд за небезпечною зоною та прилеглими територіями.

Ветеринарна профілактика

Вакцинація

• Найбільш широко використовуються модифіковані живі вакцини (МЖВ) на основі кількох ослаблених штамів вірусу, і багато із них довели свою безпечність та ефективність.
• Розробляються також і нові покоління маркерних вакцин, включаючи нову вакцину проти химерного Пестивірусу, що була ліцензована Європейським агентством з лікарських засобів (ЕМА).
• Існують різні стратегії для диференціації заражених від вакцинованих тварин (DIVA) за допомогою серологічних методів (наприклад, ІФА) чи визначення геному (наприклад, РЧ-ПЛР).
• Висновок, опублікований Європейським агентством з захисту харчових продуктів (EFSA, 2008), продемонстрував, що комбінація вакцини, що містить штам С, з РТ-ПЛР для виявлення вірусного геному у забитих тваринах може бути успішно використана в стратегії «вакцинація до народження».
• Для нещодавно ліцензованої химерної Пестивірусної вакцини використання основи Пестивірусу жуйних забезпечує серологічну диференціацію за допомогою аналізу Erns-ІФА проти ВЧСК. Однак, оцінка двох таких аналізів на здатність DIVA показала, що специфічність дослідження може бути скомпрометована зараженням Пестивірусами жуйних, що призводить до індукції перехресно реактивних антитіл.

Країни, безпечні відносно хвороб.

• Більшість із них прийняли стратегію контролю без профілактичної вакцинації, але встановили правові положення для сценаріїв екстреної вакцинації.
• Під час епізоотичних інцидентів на територіях, безпечних від хвороби, екстрена вакцинація здатна стати додатковим інструментом для контролю та ліквідації хвороби.

Ензоотичні країни.

• В випадку ензоотії вакцинація здебільшого використовується для зменшення впливу хвороби чи як перший крок в програмі ліквідації.
• Крім того, варто розглянути можливість пероральної вакцинації уражених популяцій диких свиней.

Для отримання більш детальної інформації щодо методології лабораторної діагностики, зверніться, будь ласка, до Глави 3.8.3. Чума свиней класична останнього видання Посібник з діагностики та вакцинопрофілактики для наземних тварин СОЗТ заголовком «Вимоги до вакцин та діагностичних біологічних препаратів».

Для отримання більш детальної інформації щодо безпечної міжнародної торгівлі наземними тваринами й продукцією з них, зверніться до останнього видання Кодексу здоров’я наземних тварин.

ДОВІДКОВА ТА ІНША ІНФОРМАЦІЯ

• Anonymous (2002). – Commission decision of February 2002 approving a diagnostic manual establishing diagnostic procedures, sampling methods and criteria for evaluation of the laboratory tests for the confirmation of classical swine fever (2002/106/EC). Off. J. Eur. Union, L039:78-88
• Brown C. & Torres A. Eds. (2008). – USAHA Foreign Animal Diseases, Seventh Edition. Committee of Foreign and Emerging Diseases of the US Animal Health Association. Boca Publications Group, Inc.
• Coetzer J.A.W., & Tustin R.C., Eds. (2004). – Infectious Diseases of Livestock, 2nd Edition. Cape Town, South Africa: Oxford University Press Southern Africa.
• Fauquet C., Fauquet M. & Mayo M.A., Eds. (2005). – Virus Taxonomy: VIIIth Report of the International Committee on Taxonomy of Viruses. London: Elsevier/Academic Press.
• Kahn C.M., Ed. (2005). – Merck Veterinary Manual, 9th Edition. Merck & Co. Inc. and Merial Ltd. Whitehouse. Station, NJ: Merck.
• Spickler A.R. & Roth J.A. (Updated in October 2015). – Technical Fact Sheets. Iowa State University, College of Veterinary Medicine - http://www.cfsph.iastate.edu/DiseaseInfo/factsheets.htm
• World Organisation for Animal Health (2019). – Manual of Diagnostic Tests and Vaccines for Terrestrial Animals. OIE, Paris.
• World Organisation for Animal Health (2020). – Online World Animal Health Information Database
• (WAHID). Website accessed in 2020. http://www.oie.int/wahis/public.php?page=home
• World Organisation for Animal Health (2019). – Terrestrial Animal Health Code. OIE, Paris.

*
* *