Оригінал

СКАЗ

Етіологія Епізоотологія Діагностика Профілактика та контроль Література

ЕТІОЛОГІЯ

Класифікація збудника

Сказ викликається нейротропними РНК-вірусами роду Lyssavirus з родини Rhabdoviridae порядку Mononegavirales і передається всім ссавцям.

У межах роду можна виділити дванадцять різних видів Ліссавірусу, а саме класичний вірус Сказу (RABV), вірус лагоського кажана (LBV), вірус Мокола (MOKV), вірус Дювенхаге (DUVV), Ліссавірус кажанів європейський типу 1 (EBLV-1) та тип 2 (EBLV-2), Ліссавірус кажанів австралійських (ABLV), вірус Аравана (ARAV), вірус Худжанда (KHUV), вірус Іркут (IRKV), вірус західнокавказьких кажанів (WCBV), вірус кажана Шімоні (SHIBV). Крім того, два інших нещодавно ідентифікованих Ліссавіруси були запропоновані Міжнародному комітету з таксономії вірусів (ICTV), як попередньо нові види.

З усіх відомих на сьогодні вірусів — Ліссавірус RABV є найважливішим для здоров’я людей і тварин.

Стійкість до фізичних і хімічних впливів

ЕПІЗООТОЛОГІЯ

• Сказ — це зоонозна хвороба, що здатна вражати усіх ссавців.
• М’ясоїдні тварини підтримують циркуляцію різних варіантів вірусу Сказу (RABV), слугуючи резервуаром Сказу, зрідка передаючи його людям.
• Класичний вірус Сказу реєструють по всьому світу.
• Існує два епізоотичних цикли зараження Сказом: міський та лісовий. В міському циклі Сказу собаки є основним резервуаром та носієм. Цей цикл переважає в районах Африки, Азії, Центральної та Південної Америки. Лісовий (чи дикої фауни) цикл є переважає у північній півкулі. У деяких частинах світу він здатний проявлятись одночасно з міським циклом.
• Попри те, що Сказу, що передається собаками на 100% можна запобігти, він є одним з найважливіших зоонозів і, за оцінками, спричиняє до 70 000 смертей людей на рік, вражаючи переважно населення в сільській місцевості.

• Це завдає значних соціальних наслідків внаслідок загибелі людей і має значні економічні наслідки внаслідок втрат у тваринництві та витрат на проведення заходів контролю та профілактики хвороби серед тварин і у людей.

Носії

• Широкий спектр тварин сприйнятливий до вірусу Сказу.

• Тою чи іншою мірою сприйнятливі усі ссавці, особливо представники загону хижих та рукокрилих.

Передача інфекції

• Вірус Сказу здатний передаватися між ссавцями, незалежно від того, належать вони до одного чи різних видів.
• Вірус Сказу передається переважно зі слиною зараженої тварини, що вже за кілька діб до появи клінічних ознак стає заразною.
• Зараження відбувається переважно через рани від укусів та потраплянні зараженої слини у відкритий поріз, рану чи слизову оболонку, наприклад, у роті, носовій порожнині чи очах.

• Описано також випадок, зараження внаслідок вдихання інфікованого аерозолю.

Джерела вірусу

• Основним джерелом вірусу є тканини головного мозку й слина.

Поширення

• Вірус Сказу поширюється у світі серед домашніх і диких тварин, та кажанів в Америці, і є причиною переважної більшості зареєстрованих випадків Сказу у тварин і людей. Інші Ліссавіруси, схоже, мають більш обмежений географічний ареал і діапазон носіїв, причому більшість із них виділено від кажанів.
• У деяких країнах хвороба залишається ензоотичною і Сказ при цьому зустрічається у домашніх та диких тварин.
• Деякі країни запровадили заходи контролю та звільнилися від хвороби відповідно до вимог СОЗТ.

Щоб отримати більш свіжу детальну інформацію про поширеність цієї хвороби у світі, див. інтерфейс Світової інформаційної системи здоров'я тварин СОЗТ (ВІСЗТ) [https://wahis.woah.org/#/home] чи переглянувши останні випуски журналу World Animal Health та Бюлетеня СОЗТ.

ДІАГНОСТИКА

Інкубаційний період коливається від кількох діб до понад 7 років. Для цілей наземного кодексу СОЗТ інкубаційним вважається період у 6 місяців.

Клінічні ознаки здатні спонукати лише до підозри на Сказ, оскільки симптоми хвороби не є патогномонічними та можуть значно відрізнятися між проявом у різних тварин. Єдиний надійний метод встановлення діагнозу – ідентифікувати вірус чи вірусний антиген/вірусну РНК на основі лабораторних досліджень.

Клінічна діагностика

• Усі Ліссвіруси викликають клінічні ознаки хвороби, що не відрізняються від класичного Сказу.
• Клінічні ознаки у тварин будуть відрізнятися залежно від впливу вірусу на мозок. Типові ознаки включають раптові зміни поведінки, з посиленням агресії та паралічу, що прогресує й призводить до смерті.

• Клінічні ознаки Сказу можуть проявлятись у двох різних формах: буйній, коли тварини проявляють агресивну поведінку, та тихій чи паралітичній, що проявляється в заражених тварин, із мінімальними змінами в поведінці, проявляючись переважно паралічем.

Ураження

• Жодні нетипові посмертні ураження не можуть вважатися патогномонічними у домашніх чи диких тварин.

• Типовими гістологічними ознаками, що виявляються в центральній нервовій системі, є багатовогнищевий, легкий поліенцефаломієліт і краніоспінальний гангліоніт з мононуклеарними периваскулярними інфільтратами, дифузною гліальною проліферацією, регресивними змінами в клітинах нейронів і гліальних вузликів. Тільця Негрі вдається виявити у деяких, але не у всіх випадках.

Диференційна діагностика

Будь-які підозри на енцефаліт ссавців та неврологічні розлади мають враховуватися при диференційній діагностиці.

Лабораторна діагностика

Лабораторії, що працюють з Ліссавірусами чи підозрілим матеріалом, мають відповідати державним нормам щодо біологічного розташування та біозахисту, а також рекомендаціям для Групи ризику 3, як описано в Главі 1.1.4. Біологічна безпека й біозахист: Стандарт управління біологічними ризиками у ветеринарних лабораторіях і тваринницьких приміщеннях у Посібнику з діагностичних досліджень і вакцин для наземних тварин (Наземний посібник) СОЗТ.

Зразки

Лабораторно досліджуються переважно зразки з центральної нервової системи підозрюваних тварин.

Зразки слід відбирати після відкриття черепа.

Якщо череп не вдається відкрити, то зразки мозку відбирають одним з альтернативних методів: через потиличний чи ретроорбітальний отвір.

Умови транспортування мають розглядатися, як частина «ланцюга діагностики Сказу» і відповідати опису, наведеному у Посібнику з діагностичних досліджень і вакцин для наземних тварин СОЗТ.

• Лабораторні методи застосовують переважно на пробах із центральної нервової системи підозрюваної тварини.
• Зразки слід відбирати після розкриття черепа.
• Якщо череп не можна відкрити, є два альтернативні шляхи для відбору зразків мозку: через потиличний отвір і ретроорбітальний шлях.
• Умови переміщення мають розглядатися як частина «ланцюга діагностики Сказу» і відповідати опису, наведеному у Посібнику з діагностичних досліджень і вакцин для наземних тварин СОЗТ.

Процедури

Для підтвердження позитивного діагнозу лабораторія має підтвердити виділення антигену вірусу Сказу, нуклеїнової кислоти чи життєздатного вірусу.

Ідентифікація антигену вірусу Сказу імунохімічним методом:

• Флуоресцентні дослідження наявності антитіл (FAT) – золотий стандарт
• Імунохімічні дослідження
• Імуноферментний аналіз (ELISA)
• Швидке імунодіагностичне дослідження (RIDT)

Виявлення вірусу Сказу після щеплення:

• Дослідження культури клітин (також відоме як дослідження на зараження культури тканин на Сказ - RTCIT)
• Дослідження через інокуляцію мишам (біопроба)
  (Примітка: де це можливо, слід віддавати перевагу виділенню вірусу на культурі клітин, а не дослідженню через інокуляцію мишам).

Молекулярні методи

Молекулярні методи, такі як полімеразна ланцюгова реакція зворотної транскрипції (RT-PCR) та інші методи ампліфікації, відіграють все більш важливу роль у багатьох країнах, але зараз не рекомендуються для рутинної посмертної діагностики Сказу, якщо доступна тканина мозку, то слід використовувати FAT.

Типування вірусу здатне надати корисну епізоотологічну інформацію, і його слід проводити в спеціалізованих лабораторіях, таких як референтні лабораторії СОЗТ або СОЗ.

У випадку підозри Сказу, особливо в країнах, що визнані вільними від Сказу, необхідно пройти визнане СОЗТ діагностичне дослідження, що підтверджує (ізолювати вірус чи поставити біопробу) на будь-якому зразку, який спочатку давав позитивний результат в діагностичному дослідженні СОЗТ «золотий стандарт» (FAT), що виявляє антиген вірусу Сказу у зразках мозку.

Серологічні дослідження рідко бувають корисними для передсмертної діагностики через пізню або невдалу сероконверсію та високий рівень смертності видів-носіїв, але дуже корисні для оцінки сероконверсії після вакцинації та для епізоотологічних досліджень.

Для отримання більш детальної інформації щодо методології лабораторної діагностики, зверніться, будь ласка, до Глави 3.1.13 «Сказ» останнього видання Посібник з діагностики та вакцинопрофілактики для наземних тварин СОЗТ заголовком «В. Методи діагностики».

ПРОФІЛАКТИКА ТА КОНТРОЛЬ

На думку охорони здоров’я людей, собак слід вважати основною мішенню для ліквідації Сказу, оскільки це основний резервуар, що відповідає за переважну більшість зареєстрованих випадків Сказу у тварин і людей. Було продемонстровано, що хворобу можна успішно контролювати у деяких диких хижих тварин, таких як червоні лисиці, єнотовидні собаки та койоти. Крім собак, інші тварини-компаньйони (такі як кішки та куницеві) і домашня худоба становлять небезпеки для впливу на людей, і корисним є включення їх до будь-якої державної програми вакцинації. Крім того, рекомендується вакцинація худоби в ензоотичних за Сказом районах, оскільки вона забезпечує засоби до існування в багатьох частинах світу.

В країнах, де хвороба є ензоотичною, вживаються заходи щодо її подолання та зниження ризику зараження сприйнятливих популяцій (дика фауна, бездомні та домашні тварини), з тим аби створити буфер між резервуаром хвороби — тваринами та людьми.

Програма боротьби зі Сказом має враховувати:

• Соціально-культурну основу, включаючи інформування населення, пропагування відповідальної поведінки власників тварин та їх добробуту.

Технічну базу, включаючи програми вакцинації як домашніх, так і диких тварин, покращення лабораторно підтвердженого нагляду за хворобами та звітності, діагностичного потенціалу, управління популяцією собак та контроль переміщення тварин.

Санітарна профілактика

• Повідомлення про Сказ має здійснюватися по всій країні, і слід інформувати про будь-які зміни епізоотичного стану чи відповідні події.
• Має діяти ефективна система нагляду за хворобами, включаючи поточну програму раннього виявлення, щоб забезпечити розслідування та повідомлення про підозрювані випадки Сказу у тварин.
• Відповідно до рекомендацій наземного кодексу мають бути реалізовані спеціальні нормативні заходи щодо профілактики та контролю, включаючи вакцинацію, ідентифікацію тварин та ефективний державний і міжнародний контроль переміщень собак, кішок та куницевих.

Ветеринарна профілактика

Вакцини проти Сказу, виготовлені за вимогами СОЗТ, захищають від усіх варіантів вірусу Сказу, за винятком варіантів MOKV та LBV, що створюють незначний перехресний захист чи взагалі не забезпечують його.

Вакцини проти Сказу визначаються як стандартизовані засоби, що містять певну кількість імуногенів. Ці імуногени — інактивовані, живі ослаблені чи отримані біотехнологією.

Перш ніж ліцензувати новостворені вакцини, слід визначити тривалість імунітету, що розвивається внаслідок їх застосування у вакцинованих тварин цільових видів. Вакцини мають забезпечувати надійний захист щонайменше на 1 рік.

Вакцина проти Сказу для ін’єкційного застосування

• Ін'єкції живих ослаблених вакцин широко застосовуються для вакцинації домашніх тварин. Однак задокументовано, що деякі із цих продуктів викликають Сказ у вакцинованих тварин, тому їх ін’єкційне застосування слід припинити.
• Векторні вакцини проти вірусу Сказу, отримані за допомогою біотехнологій, не є живими вакцинами проти Сказу. Їх готують шляхом введення нуклеїнової кислоти неінфекційного вірусу Сказу, що кодує глікопротеїн вірусу Сказу, у вектор, такий як avipox для ін’єкційної вакцини. Оскільки вони не містять живого вірусу Сказу, тваринам, вакцинованим глікопротеїновими вакцинами проти Сказу, не слід обмежувати в’їзд до країн, де є обмеження на в’їзд тварин, вакцинованих живими вакцинами проти Сказу.

Вакцина проти Сказу для перорального застосування

• Вакцини для перорального застосування призначені для здичавілих і диких тварин, до яких неможливо дістатися фізично.
• Усі вакцини, що використовуються зараз для програм пероральної вакцинації, є або модифікованими живими вакцинами, або вакцинами, отриманими за допомогою біотехнологій.
• Мають демонструвати безпечність та ефективність для цільових тварин та безпечність для нецільових видів. Пероральна вакцинація потребує моніторингу та періодичного контролю програм вакцинації.

Для отримання більш детальної інформації щодо вакцин, зверніться, будь ласка, до Глави 3.1.13 «Сказ» останнього видання Посібник з діагностики та вакцинопрофілактики для наземних тварин СОЗТ під заголовком «С. Вимоги до вакцин».

Для отримання більш детальної інформації щодо безпечної міжнародної торгівлі наземними тваринами та продукцією з них, зверніться до останнього видання Кодексу здоров’я наземних тварин СОЗТ.

ДОВІДКОВА ТА ІНША ІНФОРМАЦІЯ

• Compendium of Animal Rabies Prevention and Control (2011) http://www.cdc.gov/mmwr/pdf/rr/rr6006.pdf
• Rabies Virus. Pathogen Safety Data Sheet - Infectious Substances (2011) – Public Health Agency of Canada
• Rabies and Rabies-Related Lyssavirus (2012) – The Center for food security and Public Health http://www.cfsph.iastate.edu/DiseaseInfo/index.php?lang=en
• World Organisation for Animal Health (2013). – Terrestrial Animal Health Code. OIE, Paris.
• World Organisation for Animal Health (2013). – Manual of Diagnostic Tests and Vaccines for Terrestrial Animals. OIE, Paris.
• World Organisation for Animal Health – Online World Animal Health Information Database (WAHID). Website accessed in 2013. http://www.oie.int/wahis/public.php?page=home
• World Organisation for Animal Health - Animal Disease Information Summaries, Rabies. – www.oie.int
• Merck Veterinary Manual: www.merckvetmanual.com/mvm/index.jsp?cfile=htm/bc/toc_50000.htm
• The Blueprint for Rabies Prevention and Control. http://www.rabiesblueprint.com/
• World Health Organisation. 2013 Expert Consultation on Rabies, Second report. World Health Organ. Tech. Rep. Ser. 982, 1-150

*
* *